Колосюк Вячеслав Ігорович

курсант 3-го курсу факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Казначеєва Дар’я Володимирівна

Проблеми запровадження ювенальної юстиції в україні

Поняття неповнолітніх є доволі розробленим в науці та закріпленим у законодавстві і охоплює категорію осіб, які не досягли 18-річного віку. Особливості злочинності даної категорії осіб зумовлюються специфікою соціально-адаптаційних процесів особистості, низкою фізіологічних змін в організмі, пов’язаних в першу чергу з гормональною перебудовою та, відповідно, особливостями психічної організації людини у період неповноліття та рядом інших факторів. Дані обставини, власне кажучи, формують підстави для виділення злочинності неповнолітніх в окрему дослідницьку групу. Крім того, суспільна небезпечність кримінальної поведінки вказаної категорії осіб має подвійну суспільну небезпечність: окрім наявної, фактичної формується також і перспективна у виді зміцнення фундаменту майбутньої дорослої злочинності. Ми погоджуємось із думкою вчених, які вважають, що неповнолітні порушники закону є своєрідною особливою типологічною групою, яка відрізняється від дорослих злочинців як за характером та ступенем суспільної небезпечності вчинюваних злочинів, так і за особливостями їх особистості, в якій відбивається недостатня зрілість, незавершеність інтелектуально-вольового та фізичного розвитку цих суб’єктів [1, с. 114].

У міжнародних стандартах у тій чи іншій формі висловлюється думка, що для того, щоб країна відповідала сучасним вимогам, необхідна певна система судочинства стосовно неповнолітніх. Зокрема, в п.3 ст.40 Конвенції ООН «Про права дитини» 1989 року встановлено пріоритет інтересів в усіх сферах життя суспільства, в тому числі, і дітей, які опинилися у конфлікті з кримінальним законом. Конвенція передбачає, що у всіх процедурах за участю неповнолітнього правопорушника повинні забезпечуватись його права на життя і розвиток, а самі процедури повинні бути спеціалізованими, на національному рівні необхідно створити судову систему у справах неповнолітніх [2].

Ювенальна юстиція (від латинських слід juvenalis – юнацький та juvenis – юнак, юнка; justitia – справедливість, правосуддя) – спеціалізована система правосуддя щодо неповнолітніх. Отже, у найпростішому варіанті «ювенальна юстиція» – це судоустрій і судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх. Але поняття ювенальної юстиції більш складне та широке.

Сучасна ювенальна юстиція – це система державних, муніципальних та громадських судових, правоохоронних та правозахисних органів, установ та організацій, що на основі права та за допомогою медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо дітей, профілактику та попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації.

Відтак ювенальна юстиція «працює» із двома категоріями дітей – діти-правопорушники та діти, які опинились у складній життєвій ситуації (сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні, свідки та жертви злочинів, тощо).

Ювенальна юстиція – це не лише «дитячий» суд; це – ряд соціальних, психологічних та інших служб для дітей. Які ж цілі передбачає ювенальна юстиція? По-перше, це – зниження рівня дитячої злочинності в України; по-друге, це - необхідність забезпечення належного захисту прав і свобод дітей, зокрема тих, які перебувають у конфлікті з законом та у справах, що зачіпають їх права та інтереси; по-третє, це – створення системи реабілітації для неповнолітніх правопорушників; по-четверте - максимально забезпечити "поблажливу" неформальну процедуру судового розгляду, що враховує індивідуальні і вікові особливості дитини, та реалізувати гнучку систему кримінально-правових заходів впливу на неповнолітнього.

На сьогодні, система ювенальної юстиції притаманна законодавствам більшості європейських країн. Така система є ефективним засобом боротьби зі злочинністю неповнолітніх, а також захисту їх прав. Варто звернути увагу на досвід Великобританії у проваджені справ про злочини, вчинені неповнолітніми. Так, у випадку вчинення злочину неповнолітнім до 16 років справа не розглядається у суді. Для цього існує система «Children Panels» і «Children’s Hearings». «Children Panels» – це спеціальна комісія, що складається з людей (переважно віком від 25 до 50 років), які мають певні знання у галузі психології, педагогіки, навички спілкування з дітьми. Робота в цій комісії вважається надзвичайно відповідальною, тому члени цієї комісії призначаються Державним секретарем на п’ять років. Ці люди проходять відповідну підготовку за спеціальними про­грамами. «Children’s Hearings» – це процес слухання дитячих справ, в якому беруть участь три члени комісії. Слухання найчастіше відбувається в сім’ї, за місцем проживання, в присутності батьків і дитини, поведінка якої обговорюється. Перед цим дитину всебічно вивчають. В результаті слухання приймається рішення стосовно майбутнього дитини. Вона може бути залишена в сім’ї, але перебувати під наглядом соціального працівника, або передана під опіку іншої сім’ї, іноді направлена в спеціальну школу для дітей з відхиленнями у поведінці. У таких школах діти можуть перебувати від кількох місяців до кількох років залежно від того, чи є позитивні зміни в їх поведінці. У деяких випадках діти з незначними відхиленнями у поведінці про­довжують навчатися у своїй школі, але після обіду вони обов’язково відвідують спеціальні центри соціальної роботи, де з ними працюють спеціалісти за індивідуальною програмою. Цей досвід, який фундується на теорії стигматизації, вартий запозиченню та впровадженню до національної кримінально-превентивної практики [2].

В Україні ж до сьогодні досі ще не створено дієву систему ювенальної юстиції, яка б дозволила підняти на достатній рівень правовий захист неповнолітніх у зв’язку зі скоєнням ними правопорушень, хоча певні кроки були зроблені. Наприклад, впровадження певних принципів ювенальної, тобто дитячої, юстиції в усіх сферах правовідносин, у перевихованні та соціальній реабілітації неповнолітніх злочинців. Сьогодні для цього є певні законодавчі передумови у вигляді окремих статей Кримінального кодексу України, які передбачають особливості розгляду справ про злочини, скоєні неповнолітніми, і їхню відповідальність, ухвал Верховного суду і окремих указів Президента, а саме указу Президента України від 08.04.2008 року № 311/2008 «Про концепцію реформування кримінальної юстиції України» [3], указу Президента України від 24.05.2011 року № 597/2011 «Про концепцію реформування кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» [4].

Дані нормативно-правові акти передбачають створення ювенальної юстиції, яка включатиме і ювенальну пробацію, і відновлювальне правосуддя, і спеціалізовану соціальну допомогу для дітей, котрі перебувають у конфлікті із законом. Наголошено на необхідності розгляду кримінальних справ, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи, судом колегіально, за участю народних засідателів або присяжних. Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні існують лише окремі компоненти ювенальної юстиції у вигляді органів і служб у справах неповнолітніх, центрів пробації та надання соціальної і психологічної допомоги. Таким чином, в Україні має відбутися реформування системи ювенальної юстиції з урахуванням європейського та світового досвіду з тим, щоб розробити та втілити ефективні механізми правового забезпечення благополуччя дитини, незважаючи чи скоїла вона злочин, або є постраждалою стороною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Трубников В.М. Система заходів кримінально-правового впливу щодо неповнолітніх правопорушників // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції 13-15 квітня 2007р.: У 2 ч. – Львів: Львівський держ. унів-т внутр. справ, 2007. – Ч. 1. – 312 с.

2. Конвенція ООН «Про права дитини» 1989 року (ратифікована Постановою ВР N 789-12 вiд 27.02.91).

3. Козубовський В.В. Соціальний захист неповнолітніх у Великобританії (порівняльний аналіз) / В.В. Козубовський. – Ужгород: УжНУ, 2004. – С. 16.

4. Указ Президента України від 08.04.2008 року № 311/2008 «Про концепцію реформування кримінальної юстиції України».

5. Указ Президента України від 24.05.2011 року № 597/2011 «Про концепцію реформування кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні».