Літвінов Євген Володимирович Заступник голови Апеляційного суду Київської області

УДК 343.85:[343.11](477)

Діяльність судових органів україни у взаємодії суб’єктів запобігання злочинності

Успіх і результативність запобіжної діяльності в значній мірі залежать від добре налагодженого взаємодії між усіма її суб'єктами, у тому числі й судовими органами. У кримінологічної літературі [1-4] досить сталою є точка зору про те, що суб'єкти запобігання злочинності поділяються на три основні групи. Перша група включає в себе суб'єкти загально-соціальної превенції, до яких відносяться державні, регіональні та місцеві органи влади і управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередні правоохоронні завдання (міністерства, органи місцевого управління, партії, профспілки, церква та ін.).

У другу групу входять суб'єкти спеціально-кримінологічної превенції. Це державні органи, які виконують правоохоронні функції (МВС, прокуратура, судові органи та ін.), а також громадські структури, що сприяють виконанню правоохоронних завдань.

Третя група об'єднує суб'єктів, що здійснюють індивідуальну профілактику. До них відносяться співробітники правоохоронних органів (наприклад, дільничний інспектор), співробітники інших державних установ (наприклад, навчальних закладів); недержавні організації (наприклад, представники релігійних конфесій); окремі громадяни (наприклад, керівники спортивних секцій). Безумовно, наведене вище розмежування суб'єктів запобіжної діяльності досить умовно, оскільки окремі напрямки їх діяльності переплітаються, а іноді навіть дублюють один одного.

При цьому ми хочемо підкреслити, в організаційно-управлінські й функціональні обов'язки судових органів України запобіжна діяльність не входить. Однак самою своєю діяльністю, при винесенні законного і справедливого вироку у справі, суд забезпечує загально-кримінологічну превенцію, у тому числі і попередження рецидиву злочинів [5, с. 185]. Це насамперед проявляється у пом'якшенні криминогенности суспільного життя як за допомогою вилучення джерел криміногенних конфліктів (засудження до покарання у виді позбавлення волі), так і в результаті нейтралізації негативного впливу окремих його суб'єктів (ухвала про позбавлення батьківських прав).

Певний запобіжний ефект надає проведення виїзних судових засідань за місцем концентрації обставин, що сприяли вчиненню злочинів або правопорушень (за місцем роботи або проживання). У цих випадках важливо відобразити негативні обставини мікросередовища, показати їх вплив на формування кримінальної мотивації, необоротність настання наслідків у вигляді справедливого покарання.

Спеціально-профілактична функція судів реалізується шляхом винесення, поряд з вироком, приватних визначень. Спираючись на об'єктивні дані, зібрані і підтверджені в судовому засіданні, про причини і умови, безпосередньо що призвели до даного злочину, суд ініціює процес їх усунення або нейтралізації. Для цього він ставить перед відповідними посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, завдання прийняти необхідні заходи. Потрібно відзначити, що виконання таких визначень багато в чому залежить від конкретності зазначених у них положень. Тут важливо вказати конкретних осіб, відповідальних за допущені недоліки, самі обставини й механізм їхнього впливу на вчинення злочину, а також передбачити контроль за виконанням цих визначень [5, с. 186].

У науковій літературі взаємодія суб'єктів запобіжної діяльності визначається як: 1) спільна діяльність конкретних служб і підрозділів, спрямована на рішення загальних завдань [6, с. 13]; 2) стан взаємозв'язків між елементами системи, при якому вони впливають один на одного і на відповідну сферу діяльності [7, с. 503].

Аналіз наведених вище визначень поняття «взаємодія» дав можливість до її загальних ознак віднести наступні:

- наявність не менше двох суб'єктів запобіжної діяльності;

- наявність єдиної спільної мети - а саме - запобігання злочинності;

- узгодженість спільних заходів хоча б по одному з аспектів (місце, час, методи тощо);

- нормативна урегульованість загальних засад такої взаємодії.

У науковій літературі визначаються вимоги, яким має відповідати взаємодія суб'єктів запобіжної діяльності.

Так, О.М. Бандурка до них відносить: наявність єдиної мети; можливість діяти в межах своєї компетенції, керуючись своїми відомчими нормативними актами; взаємне інформування зацікавлених суб’єктів тощо [8, с. 140].

Інші автори, розглядаючи вимоги, яким має відповідати взаємодія при здійсненні запобіжної діяльності, називають такі: здійснюватися відповідно до вимог кримінально-процесуального закону і слідчої етики; узгоджуватися (по цілям, місцем, часом та компетенцією); здійснюватися з урахуванням особливостей кримінологічної обстановки [9, с. 135] тощо.

На нашу думку, сутність вимог, яким повинна відповідати взаємодія судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності, полягає в тому, що: по-перше, воно повинно бути законним, тобто під час реалізації її окремих видів і форм повинні використовуватися законні методи та засоби (наприклад, при наданні оперативним підрозділам дозволу на негласну діяльність, яка тимчасово обмежує права чи інтереси людей). По-друге, в такій взаємодії повинні брати участь лише компетентні суб'єкти, і по-третє, неодмінно має дотримуватися вимога оптимальності, коли взаємодія приносить максимальні результати.

Для повноцінного з'ясування суті взаємодії судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності, необхідним є уточнення видів, напрямків, форм і суб'єктного складу такої взаємодії. Така необхідність викликана наступними обставинами: по-перше, відсутністю єдиної точки зору щодо цих питань; по-друге, неточність нормативних формулювань з цих питань, зокрема відсутність чіткого переліку видів, напрямків і форм такої взаємодії, нечіткість у визначенні суб'єктного складу взаємодії тощо.

Якщо розглядати змістовний бік відносин, що виникають в процесі взаємодії, то їх за формою можна підрозділити на процесуальну та організаційну.

Процесуальна форма взаємодії судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності передбачена кримінально-процесуальним законодавством і визначається наявністю строго регламентованих правовідносин. До них, наприклад, можна віднести: діяльність судді в процесі проведення судового розгляду. На цій стадії кримінального процесу суд прямо взаємодіє з правоохоронними органами з метою судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом; направляє в установи та організації всіх форм власності рішення про прийняття профілактичних заходів з метою усунення виявлених в судовому порядку причин і умов злочинів тощо [10].

Провівши аналіз існуючих думок [2; 4; 5 та ін.], ми прийшли до висновку, що до універсальних видів організаційної форми взаємодії судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності, відносяться:

- обмін інформацією (вибір способів взаємного інформування про злочини залежить від конкретних видів взаємодії);

- спільне вивчення, аналіз та оцінка кримінологічної обстановки;

- участь у складі державних і громадських органів, комісій, діяльність яких спрямована на запобігання злочинності;

- обмін досвідом роботи;

- спільне обговорення результатів роботи, їх оцінка і визначення заходів для подальшого вдосконалення взаємодії;

- спільна розробка і впровадження планів профілактичних заходів з використанням в даній роботі досягнень науки і техніки.

Суть даної форми взаємодії полягає в тому, щоб найбільш раціонально та ефективно використовувати можливості взаємодіючих сторін. Така діяльність, як правило, має непроцесуальний характер і регулюється відомчими (міжвідомчими) нормативними актами.

Також взаємодія судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності, залежно від певних визначальних факторів, можна класифікувати:

1) за метою діяльності:

- спрямовану на запобігання злочинів;

- спрямовану на виявлення і розкриття злочинів;

- спрямовану на затримання або розшук злочинця;

2) за належністю суб'єктів взаємодії:

- внутрішньовідомча;

- міжвідомча (у тому числі взаємодія з громадськістю і засобами масової інформації);

в) міждержавна.

Підводячи підсумки викладеному вважаємо, що взаємодія судових органів з іншими суб'єктами запобігання злочинності - це узгоджена за метою спільна діяльність двох і більше структур, під час якої вони здійснюють взаємний вплив один на одного і на відповідну сферу спільної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика: учебник.- М.: Академия МВД СССР, 1980.

2. Долгова А.И. Преступность, ее организованность и криминальное общество. - М., 2003.

3. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник [для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд / за ред. проф. І. М. Даньшина. – Х. : Право, 2009.

4. Кримінологія. Загальна частина : навчальний посібник / Кол. авторів / за заг. ред.. О. М. Бандурки. – Харків: Вид-во ХНУВС, 2011.

5. Криминология: учебник / В.Н. Бурлаков, Н.М. Корпачев. - СПБ: Питер 2004.

6. Аксенов А.А. Организация взаимодействия в органах внутренних дел как функция управления: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Академия МВД СССР. - М., 1974.

7. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. – К.: НАВСУ, 1999.

8. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник. - Харків: Вид-во НУВС, 2002.

9. Особливості розкриття злочинів, пов’язаних із застосуванням вибухівки: наук.-практ. посібник / за загал. ред. чл.-кор. Академії пед. наук Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.

10. Кримінальний процесуальний Кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI.

Наукове видання