Яроменко Анастасія Степанівна

курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Пашнєв Дмитро Валентинович

Удосконалення кримінальної відповідальності за корупцію відповідно до її сучасної сутності

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Серед звичайних громадян розповсюджена думка, що хабарництво і корупція – тісно взаємопов’язані явища, що характеризуються систематичними фактами передачі державному службовцю, посадовій особі грошей, товарів, цінностей, за які ця особа вчинила, вчиняє або повинна вчинити певні службові дії. Разом з тим корупція відрізняється від хабарництва. Розв’язання цих проблем значною мірою залежить від того, наскільки правильно і глибоко зрозуміла їх сутність. На цьому повинна ґрунтуватися розробка і реалізація стратегії протидії цьому різновиду суспільного зла.

Корупція – це більш широке, ніж хабарництво, явище, що охоплює не тільки передачу якихось матеріальних цінностей і підкуп та продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб, але й взаємні дії службових осіб, які прямо не опосередковуються рухом предметів майнового характеру.

Хабар як предмет злочину – це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, у тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, також в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати майнові зобов’язання тощо), будь-які дії майнового характеру.

Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом хабара (наприклад, сприяння просуванню по службі, схвальні характеристики і відгуки в засобах масової інформації, спростування критики на адресу службової особи тощо). Такі послуги, пільги та переваги немайнового характеру можуть визнаватися іншими особистими інтересами службової особи, за які вона вчиняє службові дії на користь особи, яка їх надала. Але лише при наявності зловживання владою або службовим становищем та інших необхідних ознак, ці дії можуть кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК України [1, п. 4].

При взаємному ж обміні між службовими особами службовими діями, вчиненими законно, але у їх власних інтересах (наприклад, із порушенням черги, із використанням вигідної інформації, яка відома лише їм [2]), притягнути їх до відповідальності неможливо. Хоча за механізмом їх поведінка цілком аналогічна хабарництву і корупції, але за відсутності предмета – немає складу правопорушення.

Таким чином, очевидно, що класичне розуміння поняття «хабар» та поняття «неправомірна вигода» в Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» [3] не відповідають сутності корупційних відносин, які склалися в сучасному українському суспільстві. Виходячи з цього, ці поняття слід давати через ознаку задоволення приватних і майнових, і немайнових інтересів службової особи за рахунок інтересів служби, державних та суспільних інтересів, інтересів громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» // Юридичний вісник України вiд 13.07.2002 р. – № 28. – С. 21.

2. Алфьоров С. М. Недоліки та переваги визначення корупції в новому антикорупційному Законі: аналіз поняття / С. М. Алфьоров // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 15–19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011- 2/11acmzap.pdf.

3. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 44. – Ст. 1822.