20. Гарантія як вид забезпечення виконання зобовязань

Гарагнтія полягає в тому – що банк, фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором за виконання боржником свого обов’язку.

Іншими словами гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Характерними ознаками гарантії є те, що вона:

1.має особливий суб’єктивний склад (як гарант можуть виступати тіки банки, інші фінансоі установи, страхові організації);

2.має оплатний характер;

3. є безвідкличною

Гарантія є безвідкличною і не може бути відкликаною гарантом, що її видав. Тому з моменту набрання її чинноті гарант стає зобов’язаною перед кредитором особою.

При порушенні зобов’язання, забезпеченого гарантією, настає відповідальність гаранта перед кредитором, але не автоматично, а при пред’явленні до нього відповідної вимоги кредитором.

Тобто, навіть якщо гаранту стає відомим про порушення зобов’язання боржником, він може виконати покладені на нього видаю гарантією вимоги тільки за наявності волевиявлення кредитора.

Після одержання вимоги кредитора гаранат повинен повідомити про це боржника і передати йому копію вимоги та документів які були доданими до неї.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані о неї документи не відповідають умовамм гарантії або якщо вони подані після закінчення строку гарантії.

Припинення гарантії відбувається в разі:

1.закінчення строку дії гарантії;

2.сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

Припинення основного зобов’язання навіть шляхом його належного виконання боржником, не припиняє існування забезпечувального гарантією зобов’язання.

21. Завдаток як вид забезпечення виконання зобовязань. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток – один із видів забезпечення виконання зобов'язань - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок майбутньой оплати предмету договору та для підтвердження виконання зобов’язання.

Завдаток:

1. предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі телевізора вартістю в 1000 грн покупець видав продавцю 100 грн завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому за телевізор ще 900 грн );

2.не повертається;

3.укладається в письмовій формі;

4.маж платіжну функцію

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс - це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання.

Тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

22. Застава як вид забезпечення виконання зобовязань.

Застава – це засіб забезпечення виконання зобов’язання, за яким кредитор має право у разі не виконання боржником свого зобов’язання забезпеченого заставою одержати заохочення за рахунок реалізації предмету застави.

Предметом застави може бути різноманітне майно, утому числі речі та майнові права (вимоги), зокрема не лише те, яке є в наявності, а й таке майно, яке заставодавець придбає після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) та на яке може бути звернене стягнення.

Однак предметом застави не може бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю, вимоги про аліменти; права, поступка якими заборонена законом, тощо (ст. 576 ЦК України).

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вона ефективно стимулює боржника до належного виконання своїх зобов’язань (побоюванням втрати майна), а у разі їх невиконання є дієвим способом задоволення інтересів кредитора.

Забезпечувальна дія застави полягає у тому, що, по-перше, зі всієї майнової маси боржника виділяється конкретне майно, на яке у разі невиконання боржником забезпеченого зобов’язання може бути звернено стягнення; і, по-друге, кредитор-заставодержатель має можливість задовольнити свої вимоги переважно перед іншими кредиторами боржника. Отже, застава «захищає» кредитора одночасно і від боржника, і від інших кредиторів боржника.

До видів застави відносяться:

1) іпотека — застава нерухомого майна, яке залишається у володінні та користуванні заставодавця;

2) заклад — будь яке майно;

3) застава товарів у обороті та переробці;

4) застава цінних паперів;

5) застава майнових прав.

23. Права та обов’язки сторін за договором застави.

Сторонами в заставному правовідношенні є заставодавець і заставодержатель.

Заставодавець-особа, яка надає майно в заставу.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа.

Заставодавцем речі може бути її власник або особа, має на неї право господарського ведення. Нерухоме майно, належить підприємству на праві господарського ведення, може бути віддано у заставу тільки за згодою власника.

Як заставодавців вправі виступати як юридичні, так і фізичні особи, які володіють дієздатністю. На вчинення заставної угоди неповнолітніми від 14 до 18 років про згоду повинні давати їх батьки або піклувальники з попереднього дозволу органів опіки та піклування (п.2 ст. 37 ЦК).

ЦК та Закон про заставу досить докладно визначають права і обов'язки сторін в заставному правовідношенні. Багато в чому характер і обсяг цих прав залежать від предмета і виду застави.

У тих випадках, коли застава супроводжується передачею майна заставодержателя (заклад), предмет застави знаходиться у володінні заставодержателя.

Він може бути залишений у заставодавця, але під замком або за печаткою заставодержателя. Заставодержатель має право поставити інші знаки, свідчать про те, що річ знаходиться в заставі і вилучена з господарського обороту заставодавця.

Оскільки предмет застави при закладі вилучається з господарського обороту заставодавця і він позбавляється можливості його використовувати, заклад застосовується значно рідше застави. Найбільш поширений приклад закладу - отримання позик ломбарду під заставу речей.

У всіх випадках, коли предмет застави, навіть якщо він знаходиться у заставодавця, але не може бути ним використаний, застава має визнаватися заставою з передачею майна заставодержателю, тобто закладом. (п. 3 ст. 338 ЦК).

При заставі майнового права, посвідченого цінним папером, вона передається заставодержателю або в депозит нотаріуса, якщо договором не передбачено інше (п. 4 ст. 338 ЦК).

Предметом застави не можуть бути нерухомість і товари в обороті. Будівлі, споруди, квартири та космічні об'єкти здаються в заставу залишенням майна у заставодавця.

Сторони при укладенні договору про заставу має право за своїм розсуд встановити, чи поширюється заставу лише на головну річ або також на її приналежність;

знаходяться в заставі плоди і доходи, принесені річчю, і т.д. При відсутності спеціальних застережень про це діє загальне, правило про те, що право застави на річ, яка є предметом застави, поширюється на її приналежності, але не стосується плодів і продукції доходів, отриманих в результаті використання заставленого майна (п. 1 ст. 340 ЦК).

При заставі із залишенням майна у заставодавця заставодержателю надається право, яке він може використовувати для контролю і збереження заставленого майна. Якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право перевірити за документами і фактично наявність предмета застави, його стан та умови поранення, має право вимагати від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження заставленого майна, а також вимагати від будь-якої особи припинення посягання на заставлене майно, які загрожують його втратою або пошкодженням.

Стаття 339 ГК., визначаючи поняття договору про заставу, перераховує його істотні умови. У договорі на розсуд сторін можуть передбачатися й інші умови, які після включення їх в договір також набувають значення істотних умов. Так, договір може передбачати вжиття спеціальних заходів щодо забезпечення схоронності закладеного майна, за страхування предмета застави, за індексації вартості заставленого майна, по уточненню предмета застави, його приладдя і принесених їм плодів і доходів, обмеження права третіх осіб або самого власника на заставлене майно, за уточнення моменту виникнення права застави і т. п.

Право застави за загальним правилом виникає з моменту укладення договору, якщо предмет договору не підлягає передачі заставодержателю. Щодо застави майна, яке підлягає передачі заставодержателя, право застави виникає з моменту передачі цього майна заставодержателю. Але момент виникнення права застави залежить ще і від умов договору.

Умовами договору може визначатися користування і навіть розпорядження предметом застави, залишається у заставодавця або передається заставодержателю. При заставі із залишенням майна у заставодавця заставодавець має право, якщо інше не передбачено договором і не випливає із істоти застави, користуватися предметом застави відповідно до його призначенням, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Для відчуження предмета застави, передачі його в оренду або в безоплатне користування іншій особі, для розпорядження предметом застави яким-небудь іншим чином заставодавець повинен отримати згоду заставодержателя, якщо інше не випливає із закону, договору або суті застави.

Право користування предметом застави у випадках закладу може бути надано заставодержателю, який зобов'язаний регулярно представляти заставодавцю звіт про користування. За умовами договору на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи в цілях погашення основного боргу (зобов'язання) або в інтересах заставодавця без зарахування у виконання основного зобов'язання.

Хто б не здійснював користування предметом застави, він повинен здійснювати це право без погіршення якості заставленого майна. Якщо за умовами договору заставодержателю надано право користування переданим йому предметом застави, то контроль за користуванням майном зберігається за заставодавцем. Зміст наданого законом права взаємного контролю за користуванням закладеним майном полягає у тому, щоб заставлене майно зберігало свою цінність протягом усього періоду застави та пов'язану з цим здатність до задоволення вимог кредиторів-заставодержателів.

Сторона, яка за умовами договору про заставу має право на володіння та користування переданим їй предметом застави, має право витребувати предмет застави з чужого незаконного володіння, в тому числі і з впадання заставодавця, якщо майно повинно знаходитись у заставодержателя, вимагати усунення всяких порушень прав, хоч би ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння.

При передачі закладеного майна заставодержателю на нього законом чи договором може бути покладено обов'язок страхувати це майно. Крім загального обов'язку по страхуванню майна на заставодавця законом або договором може покладатися обов'язок по страхуванню на випадок, якщо державними органами буде припинена його діяльність або здійснена конфіскація майна, що становить предмет застави. При настанні страхового випадку заставодержатель має право переважного задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

На кожну з сторін покладається відповідальність на випадок незабезпечення схоронності предмету застави. Заставодержатель може вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання, якщо предмет застави вибув із володіння заставодавця, у якого його було залишено, не у згідно з умовами договору про заставу. Дострокове виконання забезпеченого заставою зобов'язання передбачено і на випадок втрати предмету застави по причинам, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не скористується правом на заміну і відновлення предмета застави. Заставодержатель вправі вимагати не тільки дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання, але і звернення взыска - ня на предмет застави у випадках недотримання обмежень на перезаставу майна, якщо таке обмеження було встановлене законом; порушення умов зберігання та утримання майна, якщо ці порушення можуть спричинити втрату або породження майна; при здачі в оренду або безоплатне користування або здійснення інших розпорядчих дій заставодавця без згоди заставодержателя.