Розділ 4. Моніторинг в освіті. Зовнішнє незалежне оцінювання.

4.1. Моніторинг в освіті, його мета та значення

Monitoring (англ.) – “детальне спостереження, нагляд за процесом та змінами, що відбуваються”.

Інструментом визначення та оцінювання якості освіти виступає освітній моніторинг.

Освітнім моніторингом або моніторингом в освіті називають систему збору, опрацювання, зберігання та поширення інформації про освітню систему або її окремі елементи, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління й дозволяє судити про стан об’єкта в будьякий момент часу та прогнозує його розвиток.

Моніторинг в освіті – категорія педагогічна й управлінська, оскільки він не копіює загальні положення теорії інформації, а переводить їх на мову педагогіки, психології і управління. Соціальна сутність освітнього моніторингу визначається тим, що саме він служить головним засобом контролю й обліку передачі соціального досвіду (змісту освіти) підростаючим поколінням.

Методологічні й теоретичні проблеми моніторингу розглядаються в працях І. В. Бестужева-Лади, І. П. Герасимова, Т. І. Заславської, О. М. Майорова тощо Моніторинг усе ширше використовується в освітніх системах. У теорії й практиці освіти існують різні підходи до моніторингу. Одні вчені й практики (П. Ф. Анісімов, В. М. Зуєв, О. М. Майоров) розглядають моніторинг як засіб удосконалювання системи інформаційного забезпечення управління освітою, інші (А. І. Галаган, А. Я. Савельєв) – підвищення ефективності стратегічного планування розвитку середньої й вищої професійної освіти, Н. Н. Михайлова, Н. А. Селезньова використовують моніторинг як засіб оцінки якості освіти, а І. Н. Єлісєєв, А. Г. Сапронов розглядають моніторинг як інформаційну основу в системі оцінювання й управління якістю освіти на регіональному рівні.

У 90-х роках ХХ століття інтерес до моніторингу в педагогічній науці та практиці активізується. Сучасні дослідження проблем моніторингу вивчають: ефективність роботи початкових шкіл (Уілмс та ін.); рівень розвитку моніторингу в межах загальноосвітніх навчальних закладів (А. Вілохін, А. Ісаєва, В. Кальней, С. Шишов, Дж. Уілмс та ін.); організацію поточного відслідковування системи набутих знань, умінь і навичок учнів (В. Аванесов та ін.); оцінювання навчальних програм (Д. Кемпбелл та ін.); добір еквівалентних груп, класів для вивчення ефективності експериментальних і контрольних шкіл (Ч. Тедлі та ін.); управління якістю освіти на основі нових інформаційних технологій (Д. Матрос, Н. Мельникова та ін.); удосконалення організації освітнього процесу (Л. Мойсеєва та ін.).

У сучасному розумінні моніторинг виконує роль процесу діагностування. Однак вимагає уточнення те, що діагностика не займала провідного місця у практиці шкільної освіти. Нерідко такі проблемні моменти шкільного життя, як міжособистісні стосунки, особистісний розвиток учнів, їхній рівень навчальної мотивації та рівень тривожності, згуртованість колективу, вирішувались емпіричним шляхом, без урахування наукових підходів. Відтак, виникає невідповідність між реально існуючою практикою та вимогами суспільства до якості шкільної освіти. Упровадження педагогічного моніторингу дозволить психологізувати педагогічну діяльність учителя, навчально-виховний процес, що підніме професійний рівень педагогічних колективів, підвищить рівень якості шкільної освіти. Результати педагогічного моніторингу дозволять висвітлити позиції керівництва, виявити мікроклімат учнівського, учительського, батьківського колективів, надаючи тим самим можливість адміністрації школи, управлінням освіти аналізувати свої дії, відповідно планувати педагогічну діяльність.

До головних функцій, що їх виконує моніторинг належать:

1. Функція підзвітності: моніторинг надає інформацію про стан освітньої системи та наявні проблеми з метою її використання для обговорення й модернізації освітньої політики.

2. Інформаційно-просвітницька функція: інформація, отримана за допомогою моніторингу, сприяє ліпшому розумінню принципів і законів функціонування системи освіти й дає змогу порівняти національні освітні системи з такими ж в інших країнах.

3. Функція прийняття рішень: моніторинг дає змогу активізувати діяльність органів управління системою освіти в різних напрямах і спонукати до оптимального прийняття рішень на всіх рівнях.

4. Функція наукового прогресу: моніторинг якості освіти сприяє розвиткові педагогічної теорії й інноваційних технологій вимірювання результатів, що

їх продукує освітня система.

5. Функція адміністративного контролю: впливає на структуру, засоби й наслідки прийняття рішень у системі освіти.

Завдання моніторингу в освіті :

• визначення якості навчальних досягнень учнів, рівня їх соціалізації;

• встановлення зв’язків між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитами , цінностями тощо;

• оцінка впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, організації шкіл і класів, методичного та технічного обладнання та інших факторів;

• виявлення факторів, які впливають на хід та результати освітніх реформ з метою зменшення негативного їх пливу;

• порівняння результатів функціонування закладів освіти, систем освіти з метою визначення найбільш оптимальних шляхів їх розвитку;

• оцінка ефективності політики держави у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшення її якості, залежність успішності учнів від їх соціального статусу;

Отже, моніторинг може розглядатися як:

• спосіб дослідження реальності, що використовується в різних науках;

• спосіб забезпечення сфери управління різноманітними видами діяльності через надання своєчасної й якісної інформації.