Прийоми звукового аналізу

1. Підкреслене вимовляння одного зі звуків у слові. У деяких випадках виді­лення звука може здійснюватися силою голосу, в інших — протяжністю вимови, наприклад: с-с-син, с-и-и-ин, си-н-н-н. До цього прийому прилягає також прийом домовляння учнями звука до роз­початого учителем слова. Наприклад, показуючи дітям предметний малюнок їжака, учитель каже «їжа...», а учні додають — к.

2. Упізнавання й виділення зі слів вірша, скоромовки, потішки найчастіше вживаного звука.

3. Виділення звука зі слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією. «Сьогодні,— каже вчитель,— ми будемо вивчати такий звук, який утворюється губами. Губи міцно стискаються, і струмінь повітря розриває цю перешкоду. Який це звук, голосний чи приголосний? Упізнайте такий звук у слові «дуб». Зрозуміло, що такий прийом корисно застосовувати при вивченні звуків, артикуляція яких добре піддається спостере­женням: [о], [у], [б], [а], [м], [с]. До цього прийому доцільно вдаватися і під час опрацювання звуків, що є парними за дзвінкістю або глухістю до вивчених раніше.

4. Зіставлення слів, які розрізняються одним звуком. Ці звуки можуть сто­яти на початку слів (рак — мак), у середині (коза — коса), у кінці (сом — сон).

5. Упізнавання певного звука в названих учителем словах, визначення його позиції (на початку, у середині, у кінці).

6. Показником осмисленого ставлення учня до фонетичної структури слів є самостійний добір їх із певним звуком. Доречними під час самостійного добору учнями слів із заданим звуком будуть завдання лексичного характеру: «Подумайте, у назвах яких птахів вимовляється звук [с]?». (Соловей, синиця, сойка, сорока, плиска, стриж).

Як бачимо, згадані прийоми передбачають частковий звуковий аналіз слів, тобто виділення тільки окремих звуків зі слова. Тому в процесі навчання грамо­ти застосування їх має в основному підготовчий характер.

Прийоми звукового синтезу

1. Утворити склад (злиття) з таких двох звуків: [н], [а] — на.

2. Утворити склад з таких трьох звуків і вимовити його злито: [т], [р], [а] — тра.

3. Утворити склади (злиття) приголосного [л] з усіма вивченими голосними (ла, ло, лу, ле, ли).

4. До названого складу дібрати подібний, але з м’яким приголосним: на (ня); до названого складу дібрати подібний з твердим приголосним: зя (за).

5. Утворити за зразком сполучення звука [а] із різними наступними приголо­сними, твердими і м’якими (ар, ат).

6. Утворити сполучення звуків, подібні до заданого, але з іншими приголос­ними: ово (оро, осо), ере (ене, есе).

Інтерес учнів до синтетичних вправ значно зростає, якщо в результаті їх утворюються слова. Такі вправи зі словами активізують і збагачують лексичний запас учнів, сприяють зміцненню навичок звукового аналізу.

1. До поданих звуків додати звук [м] і назвати слово, яке утворилося: со-м.

2. До поданого сполучення звуків додати на початку звук [к] і назвати утво­рене слово: к-лас, к-ран.

3. Додати до слова такий звук, щоб утворилося нове слово: рука-в.

4. Утворити слово зі звуків, переставивши, якщо треба, їх місцями: [с, н, о] (сон).

5. До поданого складу додати інший, щоб вийшло слово: рі(чка).

6. Робота з різними складовими таблицями, яка сприяє безпосередньому утво­ренню (синтезуванню) учнями складів з відомих їм букв.

7. Цікавими для дітей синтетичними вправами є доступні для них ребуси та анаграми:

У букварний період аналітичні та синтетичні вправи мають застосовуватись у тісному взаємозв’язку. Виконання учнями значної кількості аналітичних і синтетичних вправ протя­гом періоду навчання грамоти є основою для вироблення в них правильних уявлень про звукову і графічну системи рідної мови в їх взаємозв’язку, сприяє формуванню навички читання, закладає ґрунт для орфографічно правильного письма.

2. Лексичний рівень роботи з розвитку мовлення. Види вправ із лексики.

Основною одиницею мовлення є слово. Від багатства лексичного запасу й уміння активно і вдало ним користуватися залежить якість мовлення особистості й успішність її спілкування з іншими людьми.

Мета лексичної роботи в початковій школі полягає в реалізації двох завдань:

а) накопичення в пам’яті учнів значної кількості слів з усвідомленням усіх від­тінків їх значення та експресивного забарвлення; б) формування вмінь активно користуватися власним словниковим запасом, тобто швидко і точно добирати слова для побудови речень і текстів.

За результатами експериментальних досліджень встановлено, що словниковий запас семирічної дитини становить від 2,5—3 до 7—8 тисяч слів, а одинадцятиріч­ний школяр має у своєму словнику від 7—8 до 10—15 тисяч. Установлено також, що не менше половини нових слів засвоюється учнями на уроках мови і читання. Прості математичні підрахунки показують, що в середньому щоденно словник учня поповнюється 5—7 словами. Такими об’єктивними даними повинен керуватися вчитель під час організації словникової роботи.

Лексична робота як один із рівнів мовленнєвого розвитку молодших школярів проводиться за чотирма напрямами:

1. збагачення словника, тобто засвоєння нових слів та нових значень слів, що раніше учням були не відомі;

1. уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів, з’ясування відтінків у значенні між синонімами, добір антонімів, аналіз багато­значності;

2. активізація словника, тобто використання якомога більшої кількості слів у мовленні кожного учня, введення слів у речення, засвоєння сполучуваності слів з іншими словами, використання їх в конкретному тексті;

3. вилучення нелітературних слів, які вживаються іноді молодшими школя­рами, виправлення помилок у наголошуванні та вимові слів.

Джерелами поповнення словника молодших школярів є:

• мовленнєве оточення в сім’ї, серед друзів тощо;

• книги, засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення;

• навчальна діяльність у школі (підручники, мовлення вчителів);

• словники, довідники.

Найкращим джерелом збагачення словника є живе спілкування і література, оскільки слово в тексті завжди демонструє своє лексичне значення й емоційне забарвлення.

Для пробудження в учнів інтересу до вивчення нової лексики і забезпечення ефективності її засвоєння необхідно добре спланувати словникову роботу. Важли­ва роль у цьому процесі належить поясненню значення нових слів. Існують різні прийоми роботи над значенням нового слова.

Найпростіший спосіб — це показ предмета чи дії, що позначається словом. Часом для пояснення значення слова використовують малюнки чи ілюстрації. За­уважимо, що для пояснення іменників і прикметників використовують здебільшого предметні малюнки, а для пояснення дієслів — сюжетні, де зображено дію.

Наступний спосіб — добір синонімів. Під час застосування цього способу слід пам’ятати про те, що синонімам властива не тільки близькість у значенні, а й відмінність. Слова одного синонімічного ряду мають значеннєві відтінки, на яких обов’язково слід загострити увагу школярів. Наприклад, пояснюючи значення слова гомоніти, замало сказати, що воно означає розмовляти. Необхідно додати, що гомоніти вживається тоді, коли розмовляють тихо, приглушено.

Часто значення слова пояснюється способом логічного визначення, тобто за­рахуванням його до певного роду з виділенням яскравих видових ознак. Наприклад, катер — це судно, невеликого розміру, моторне, для недалекого плавання.

Значення багатьох слів можна пояснити розгорнутим описом. Наприклад, джерело — це потік води, що утворюється внаслідок виходу підземних вод на поверхню землі.

Певні слова стають зрозумілими, якщо їх ввести в речення. Наприклад, зна­чення слова ласунка діти добре усвідомлюють у такому реченні: Руденька ласунка запасає на зиму горіхи і гриби.

Іноді для тлумачення значення слова можна використовувати його антонім. Так, слово похнюплений стане зрозумілим, якщо сказати, що протилежне йому за значенням — веселий.

Певні слова можна пояснити учням, удаючись до аналізу їх словотворення. Наприклад, доброзичливий — той, хто зичить (бажає) добра.

Види вправ із лексики

На рівні лексичної роботи з розвитку мовлення в початкових класах доціль­но використовувати різні види вправ: лексико-семантичні, словниково-логічні, лексико-граматичні.

До лексико-семантичних належать вправи із синонімами, антонімами, фра­зеологізмами.

1. Ввибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди. Обов’язковою така робота є під час підготовки до написання переказу тексту. При цьому слід звернути увагу школярів на те, що використання синонімів позбавить створюване висловлювання невиправданих повторів тих самих слів. У 3–4-х класах доцільно ознайомити учнів з контекстуальними синонімами, тобто словами, які виступають синонімами тільки в конкретному тексті (поза текстом вони втрачають синонімічні зв’язки), а також спонукати дітей активно використовувати їх для міжфразових зв’язків. Наприклад, готуючись до написання переказу тексту «Цуценя» (Василько знайшов у кущах маленьке цуценя. Песик був мокрий і жалісно пищав. Хлопчикові стало жаль невдаху, і він приніс його додому. Настелив у ящик ганчір’я і поклав туди свою знахідку. В ящику новому другові Василька було тепло і зручно.), учні записують використані автором синоніми: цуценя, песик, невдаха, знахідка, друг.

2. Розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості. Така робота сприятиме усвідомленню учнями градації синонімів з метою вибору із синонімічного ряду найточнішого слова для зображення того чи іншого предме­та, явища чи події. Наприклад, розташувавши за збільшенням розмірів синоніми маленький і крихітний, діти зуміють правильно використати їх у реченні: У траві метушилися маленькі цвіркуни і крихітні жучки.

3. Добір синонімів до даного слова. У 4-му класі слід практикувати не тільки утворення учнями синонімічних рядів, а й складання з кожним синонімом слово­сполучень чи речень, які допомагають зрозуміти значення синоніма, його відтінки. Наприклад: дібравши синоніми до слова їжа (страва, корм, пожива), учні мають з’ясувати, що їжа — це те, що їдять, страва — це варена їжа, корм — це їжа для тварин, а пожива — їжа для рослин.

4. Заміна слова в реченні синонімом. Мета таких завдань полягає в доборі точнішого, вдалішого слова.

5. Вибір одного з поданих синонімів. Такі вправи спонукають школярів з’ясовувати значеннєві відтінки слів одного синонімічного ряду. Наприклад, про­понуючи учням вибрати найвлучніше слово для конкретного речення: По лісовій стежині повільно ... старенька бабуся, слід подати їм ряд синонімів: ішла, кро­кувала, пленталась, чимчикувала, шкандибала.

Педагогічна практика свідчить, що діти досить добре і з цікавістю засвоюють синоніми, якщо робота над цим лексичним явищем проводиться систематично, з використанням різноманітних вправ і прийомів.

Особливе значення в мовленні мають антоніми — слова з протилежним значенням. Вони використовуються для контрасту, протиставлення.

Для цього виконуються такі вправи:

1. Групування антонімів у пари. Подається список слів, які можуть утво­рювати антонімічні пари. Вправу можна ускладнити складанням кількох речень з парами антонімів.

2. Добір антонімів до поданих слів. Учням пропонуються записані у стовп­чик слова, до яких слід дібрати антоніми. Це можуть бути різні частини мови:

зима —... твердий — ... піднімати —...

південь —... порожній — ... говорити — ...

Корисно також залучати учнів до знаходження антонімів у прислів’ях та приказках, художніх творах.

3. Заміна антонімів у реченні. Учням пропонується кілька речень, які слід перебудувати так, щоб якесь слово (чи кілька елів) було вжите в протилежному значенні.

Взимку рано смеркає. (Взимку пізно світає.)

4. Доповнення розпочатого речення словом з протилежним значенням.

Грудень рік кінчає, зиму... (починає).

5. Добір антонімів до багатозначних слів. Різні значення того самого слова можна виявити в словосполученнях. Тому цікавим і корисним для школярів є добір словосполучень з протилежним значенням, наприклад:

свіжі новини — старі новини,

свіжі яблука — консервовані яблука,

свіжий хліб — черствий хліб,

свіже повітря — душне повітря.

Яскравості, образності й емоційності додають мовленню сталі вислови (фразеологізми). Програмою початкового курсу української мови не передбачено вивчення фразеологізмів. Однак молодші школярі спроможні зрозуміти їх значення і, за потреби, використати у власних висловлюваннях. Тому учнів слід залучати до такої роботи. Вона повинна розпочинатися з пояснення значення сталого вислову. Для цього іноді ефективно замінювати фразеологізм синонімом чи синонімічним словосполученням.

Наприклад: як грім серед ясного неба — несподівано; чистий, як свиня в дощ — брудний; багато води спливло — минуло багато часу.

Благодатним полем для роботи над фразеологізмами є фольклор: народні прислів’я і приказки, загадки, скоромовки. Учні залюбки збирають прислів’я і приказки, записують влучні вислови, пояснюють значення і походження образних фразеологічних одиниць: «робити з мухи слона», «писати вилами по воді», «на­кивати п’ятами» тощо. Роль учителя полягає в зацікавленні дітей цією справою, підтримці і стимулюванні учнівської пошукової діяльності.

Словниково-логічні вправи сприяють розвитку логічного мислення на основі лексичної роботи. Вони спрямовані на формування в учнів умінь порівнювати, зіставляти, групувати, узагальнювати тощо. Одне з першочергових завдань цих вправ — навчити школярів встановлювати зв’язки між родовими і видовими по­няттями.

До таких вправ належать:

1. групування слів — назв предметів за певною ознакою (Вибери назви пта­хів, рибу);

1. розподіл слів — назв предметів на дві чи три групи (Вибери спочатку назви свійських тварин, а потім диких);

2. називання предметів за вказаною ознакою (Білий, солодкий — що це? Білий, холодний — що це?);

3. зарахування назви предмета до того чи іншого роду (Шафа — це що? Лисиця — це хто?);

4. вилучення зайвого слова з певної родової групи (Визнач, яке слово зайве в цій групі: чайник, кастрюля, плита, миска);

5. визначення назви предмета (Склянка — це посуд);

6. називання предметів конкретного роду (Назви, які ти знаєш дерева);

7. продовження ряду видових понять (Які ще квіти ти знаєш?);

8. узагальнення на основі протиставлення чи виключення (Туфлі — взуття, а пальто? Ластівка не риба. Кішка і курка — птахи?).

Лексико-граматичні вправи пов’язані з вивченням граматики. Їх мета полягає не тільки в засвоєнні граматичних знань і вмінь, але й у збагаченні та активізації словникового запасу.

До цього виду належать вправи:

1. на добір спільнокореневих слів;

1. утворення слів з одного кореня;

2. групування слів, які називають предмети, ознаки, дії;

3. добір слів, які належать до різних частин мови.

Найсприятливішими для застосування вправ цього виду є такі розділи грама­тики, як «Будова слова», «Частини мови». Під час вивчення будови слова молодші школярі добирають спільнокореневі слова, ознайомлюються зі словотворчою роллю префіксів і суфіксів, утворюють слова суфіксальним і префіксальним спо­собами. У результаті такої роботи активізуються словотворчі здібності дітей, збагачується їхній словниковий запас, уточнюється значення слів.