19. Психологічне консультування батьків майбутніх першокласників

У житті дитини і всієї його сім’ї грядуть зміни – дитина готується до вступу у школу. І багато в чому успішність дитини залежить від вірної батьківської позиції .Саме в першому

класі й діти й батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.

Дехто з батьків вважає,що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати вірним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегіть, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність.

Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.

Складовими психологічної готовності є:

- особистісна;

- вольова;

- інтелектуальна.

Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виражається у відношенні дитини до школи, навчання, вчителя і до самого себе. У дітей повинна бути позитивна

мотивація до навчання в школі.(Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.)

Як правило, як показує практика, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, одержувати хороші оцінки. Але приваблюють їх різні чинники.

Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте,це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб коли вирости стати…»

Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ –ігор.

1.В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонується їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий:

якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.

Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками, вчителями. Бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати.

Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини поставити перед собою мету, намітити план дії, оцінити свої результати, адекватно реагувати на зауваження.

Дитину чекає важка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що вона хоче, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.

20. Структура психологічної підтримки молодших школярів

Це функція формування здатності до успішного соціальної взаємодії, соціалізації та активної адаптації в новому соціально-економічному просторі.

Психологічна підтримка - це процес, що:

• концентрує увагу дорослого на позитивних сторонах і перевагах дитини з метою зміцнення його самооцінки;

• дає дитині можливість повірити в себе і свої здібності;

• допомагає дитині уникнути помилок;

• підтримує дитину при невдачах.

Чи має значення стиль спілкування при здійсненні психологічної підтримки?

Так, має. Треба звертати увагу і зосередитися не на помилку дитини, а на позитивній стороні його вчинків і їх заохочення.

❢ Неприпустимі негативні зауваження батьків.

Підтримувати дитину - значить вірити в нього.

Підтримувати дитину і тоді, коли йому погано, і тоді, коли йому добре.

Розглядати вчинок дитини слід не тільки в цілому, але і виділяти окремі, позитивні для дитини сторони.

Щоб здійснювати психологічну підтримку, дорослі повинні:

• навчитися приймати себе;

• досягти самовираження і впевненості.

❢ Впевнений дорослий може вселяти впевненість у дитини.

Інакше дорослий може розчарувати дитини, кажучи йому:

• «Ти міг би і постаратися»;

• «Ти міг би й обережніше»;

• «Ти повинен був дивитися, як роблю це я».

Постійні закиди («Ти міг би зробити краще» і т. П.) Призводять до негативного результату: «Який сенс старатися? Все одно не вийде. Я здаюсь.

І дитина здається. До подібних результатів приводять:

• Завищені вимоги батьків.

Якщо батьки бачили, що дитина в дитячому садку самий здатний (добре стрибає), вони очікують, що і в школі він буде хорошім спортсменом.

• Надмірні амбіції дитини.

Погано граючи в певній грі - відмовляється брати в ній участь.

Погано виконуючи завдання - відмовляється взагалі його виконувати.

Не в змозі виділитися в стрибках у висоту - починає вести себе зухвало.

Дорослий повинен навчитися приймати дитину такою, якою вона є, включаючи всі його досягнення і промахи, а в спілкуванні з ним вчи ють значення таких речей, як тон, жести, вирази і т. П.

Щодня підвищуйте почуття власної значущості дитини:

• демонструючи йому своє задоволення від його досягнень або зусиль;

• заохочуючи його справлятися з різними завданнями. Створюйте у дитини установку «Ти можеш це зробити»;

• вчіть дитину орієнтуватися в ситуації так, щоб він сам зміг сформувати свій освітній питання і знайти шляхи його вирішення.

Навіть якщо дитина не цілком успішно справляється з чимось, батько повинен дати йому зрозуміти, що його почуття по відношенню до дитини не змінилися. При цьому можна сказати:

• «Мені було б дуже приємно спостерігати за твоєю роботою»;

• «Якщо щось виконано не так, як тобі хотілося, для тебе це було хорошим уроком»;

• «Ми всі робимо помилки. А виправляючи їх, ми вчимося. Ти теж вчишся ».

Незабаром батько навчиться того, як допомогти дитині досягти впевненості в собі.

Центральну роль у розвитку впевненості дитини в собі грає, як уже зазначалося, віра батьків і педагогів в дитини. Батько повинен показати дитині, що він є важливим членом сім'ї та значить для неї більше, ніж всі пов'язані з ним проблеми. Педагог же зобов'язаний дати відчути кожному учневі, що він потрібний і шановний член групи, класу.