3. Види девіантної поведінки. Стадії і рівні прояву девіантної поведінки.

Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, наявність явної або прихованої психопатології, що має на увазі. Цю групу складають наступні типи: астеніки, шизоїди, епілептоїди і особи з акцентуйованим характером. По-друге, ця поведінка, що порушує якісь соціальні і культурні норми, особливо правові. Воно виражається у формі провини або злочинів. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінці.

Загалом можна виокремити такі рівні розвитку девіантної поведінки:

• поведінка, що є не схвалюваною іншими (епізодичні витівки, бешкетництво);

• поведінка, що осуджується іншими (періодичні витівки, бешкетництво);

• морально негативні прояви і вчинки;

• делінквентна поведінка;

• злочинна поведінка;

• деструктивна поведінка тощо [12;22].

Відповідно можна розрізнити декілька етапів розвитку девіантної поведінки [15;16].

На першому рівні, ситуативному, виявляються лише окремі симптоми девіантної поведінки, зокрема, неслухняність, невиконання окремих соціальних вимог з боку сім'ї та інших соціальних спільнот. Ці симптоми можуть свідчити про необхідність зміни виховних впливів, типу взаємодії та форм соціального контролю з боку оточуючих. Якщо це не вдається, особистість або сама справляється з власними проблемами, або ж девіантна поведінка закріплюється.

Другий етап — стійких порушень — можна охарактеризувати через стійке порушення соціальних та моральних норм, вимог та першими проявами делінквентної поведінки, що поступово наближається до межі правопорушень. Тут уже є можливим входження до малих груп з вираженою асоціальною спрямованістю. На цьому етапі особистість може і не схвалювати власну поведінку, вважати, що вона не відповідає її власним цінностям і настановленням.

На третьому етапі девіантна поведінка характеризується накопиченням соціального досвіду в здійсненні делінквентних дій і наближається до кримінальної (крадіжки, насилля, проституція та ін.). "Криза ідентифікації" (тобто незбіг уявлень особистості про себе і думки оточуючих), що виникає при цьому, може спричинити гострий внутрішньоособистісний конфлікт. Наслідком такого конфлікту, зазвичай, є ідентифікація з уявленнями оточуючих щодо образу даної особистості. У результаті особистість уже може сприймати свою поведінку як нормальну, таку, що відповідає її власним нормам і цінностям.

Четвертий, кримінальний етап девіантної поведінки особистості пов'язаний з багаторазовими проявами стійкої, соціально небезпечної поведінки, входженням до груп з яскраво вираженим характером асоціальної і антисоціальної спрямованості.

На п'ятому, деструктивному етапі, йдеться про стійку, особливо небезпечну девіантну поведінку, тяжкі соціальні відхилення, стабільне відчуження особистості від суспільства, його норм і цінностей.

4. Поняття «соціальної норми». Визначення, відносність та динамічність соціальної норми.

Соціальні норми - загальновизнані правила, зразки поведінки, стандарти діяльності, покликані забезпечувати впорядкованість, стійкість і стабільність соціальної взаємодії індивідів і соціальних груп. Сукупність норм, що діють в тому чи іншому співтоваристві, становить цілісну систему, різні елементи якої взаємообумовлені.

Соціальна норма закріплює історично сформований у конкретному суспільстві інтервал дозволеного чи обов'язкового поведінки людей, а також соціальних груп і організацій. На відміну від природничо-наукової соціальна норма може відповідати і не відповідати об'єктивним законам розвитку. В останньому випадку аномальна сама норма (як, наприклад, закони тоталітарного суспільства) і нормальні відхилення від неї. Внаслідок цього соціальні відхилення можуть бути не тільки негативними, що порушують функціонування системи, а й позитивними, стимулюючими її прогресивний розвиток, наприклад у формі наукової і художньої творчості.

Особливу трудність представляє таку властивість соціальної норми, як її відносність і динамічність. Історія рясніє прикладами різних культурних приписів для одного і того ж явища. Так, вимоги до зовнішнього вигляду людини, найбільш яскраво виражені в моді, змінюються буквально на наших очах. Інший яскравий приклад - радикальні зміни в статеворольової поведінки жінок в ряді країн. Установки на сексуальну поведінку також змінюються часом на протилежні. Наприклад, в історії європейських держав ми можемо простежити такі метаморфози: від полігамії і оргазстіческой культури Стародавнього світу - через жорсткі заборони Нового часу - до сексуальної революції останніх десятиліть, аж до повної свободи в інтимних відносинах і узаконення гомосексуальних шлюбів.

Соціальні норми відіграють неоціненну регулятивну роль в житті будь-якого суспільства. Вони створюють нормативно-одобряемое поле діянь, бажаних для даного суспільства в даний час, тим самим орієнтуючи особистість у її поведінці. Вони виконують функцію контролю з боку суспільства, служать зразком, інформують, дозволяють оцінювати поведінку, прогнозувати його. Як би не ставилися до них люди, норми існують і безперервно діють.