2. Виконання зобов’язань та його принципи.

Виконання зобов’язання – це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов’язання. Ця дія є правочином, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату – припинення зобов’язання. Ст. 526 – закріплення загальних умов виконання будь-яких зобов’язань. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принципи виконання зобовязання: 1) належне виконання (належні суб’єкт, строк, місце, способи); 2) принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов’язання – порушення цієї заборони – підстава для відповідальності. 1 стороння відмова допускається лише як виняток, якщо це передбачено в договорі чи законі; 3) принцип реального виконання – необхідність вчинення боржником саме тих дій (чи утримання від них), що передбачаються змістом зобов’язання; 4) принцип розумності та добросовісності (розумність – виконання в розумний строк, добросовісність – економне використання матеріалів замовника підрядником).

2. Правила виконання альтернативних, часткових, солідарних зобов’язань.

1. Часткові, солідарні та субсидіарні зобов’язання.

Зобов’язання з множинністю осіб – наявність декількох кредиторів та/або боржників. Множинність: активна (кілька кредиторів), пасивна (кілька боржників) та змішана. Часткове зобов’язання – кожний кредитор має право вимагати, а кожний з боржників зобов’язаний виконати зобов’язання в рівній частці з іншими боржниками. Солідарне зобов’язання – неподільність боргу чи права вимоги, якщо в зобов’язанні кілька боржників, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання як від всіх боржників разом, так і від кожного з них окремо повністю чи частково. Субсидіарне зобов’язання – при невиконання вимоги кредитора основним боржником, воно може бути пред’явлено іншому (додатковому) боржнику.

2. Альтернативні та факультативні зобов’язання.

Альтернативним є зобов’язання, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов’язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Факультативні зобовязання – предмет визначений, але передбачено право боржника замінити предемт виконання при настанні певного юридичного факту (наприклад, у разі загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками) на інший, заздалегдіь визначений предмет виконання. При цьому згода на вказане кредитора не потрібна. Отже, предмет виконання факультативного зобовязання визначений, але він може бути замінений боржником на інший, заздалегідь визначений предмет, у разі настання певного юридичного факту.

2. Поняття забезпечення виконання зобов’язань та його види.

Забезпечення виконання зобов’язання: поняття, загальні умови та види.

Ст. 546 – 548.

2. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Форми та види неустойки.

Ст. 549 – 552.

Функція – забезпечувальна (спосіб забезпечення зобов’язання), штрафна, компенсаційна, оціночна (неустойка – заздалегідь обумовлена оцінка можливих збитків) . Види – 1) за підставами встановлення: договірна (встановлюється домовленістю сторін) і законна (визначається актом цивільного законодавства); 2) щодо збитків: штрафна (має значення загального правила, застосовується у всіх випадках, якщо інше не передбачене договором), виключна (обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання тільки сплатою неустойки, виключає вимоги про відшкодування збитків), залікова (договором може бути встановлено обов’язок відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою), альтернативна (можливість стягнення або неустойки, або збитків).

2. Порука. Форма та зміст договору поруки.

Ст. 553 – 559.

2. Гарантії як способи забезпечення виконання зобов’язань.

Гарантія: поняття, суб’єкт, права та обов’язки гаранта.

Ст. 560 – 569.

2. Поняття завдатку та його форма. Аванс

Завдаток: поняття, функції. Співвідношення завдатку з авансом.

Ст. 570 – 571.

Функції: платіжна (передається в рахунок належних за договором платежів), доказова (сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору), забезпечувальна (є способом стимулювання сторін до виконання зобов’язання) завдатком можуть забезпечуватися тільки договірні грошові зобов’язання. Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі. Договір – реальний. Відмінність завдатку від авансу: аванс – повний або частковий платіж за договором. Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Аванс не є способом забезпечення виконання зобов’язання.

2. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань та її види.

Застава: поняття, види і підстави виникнення застави.

Ст. 572, 574, 575, 576

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

2. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Притримання: поняття та підстави виникнення.

Ст. 594 – 597.

2. Поняття відповідальності.

Відповідальність у цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв’язку з порушенням встановленого договором або законом обов’язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки. Функції цивільно-правової відповідальності: превентивна (виховно-попереджувальна), репресивна (каральна), компенсаційна. Об’єктивні підстави відповідальності: наявність шкоди (сукупність моральної шкоди і збитків); протиправність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала. Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина (провина), котра трактується як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. У залежності від виду порушення договору, можна поділити договірну відповідальність за невиконання івідповідальність за неналежне виконання зобов’язань.

У залежності від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов’язаннях з множинністю осіб розрізнюють часткову, солідарну та субсидіарну (додаткову) відповідальність. Залежно від обсягу відповідальність поділяють на повну та обмежену. Також можно виділити такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії і відповідальність за дії інших осіб. Форми відповідальності: перша – основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов’язку передачі майна, сплаті грошей і т.п.; друга – основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм. Також форми відповідальності поділяють на загальні та спеціальні. Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань є обов’язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов’язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія.

Однак для питягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли. Якщо ж вони відсутні, то застосовується спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов’язанняхокремих видів. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

2. Правові наслідки порушення зобов’язання. Одностороння відмова від зобов’язання.

 Стаття 610. Порушення зобов'язання       1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).      Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання      1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:      1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

     2) зміна умов зобов'язання;

     3) сплата неустойки;

     4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

 Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання

     1. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

     2. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

     3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.  

2. Види і форми договірної відповідальності

Форми цивільно-правової відповідальності. Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму ви­раження додаткових обтяжень, що покладаються на пра­вопорушника.

Відповідальність може наступити у формах: відшкоду­вання збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, кон­фіскації майна і т.п. Найбільш поширеною формою є відшкодування збитків. Обов'язок боржника відшкодува­ти збитки має загальний характер і є чинним в усіх ви­падках, якщо законом або договором Не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено зако­ном чи угодою. Форму цивільно-правової відповідально­сті у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші форми — спеціальними формами.

Види цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність поділяється на види. В основу такого поділу можуть бути покладені різні критерії. За­лежно від підстав виникнення розрізняють договірну та позадоговірну відповідальність.

Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не пере­дає речі, не виконує роботи або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбаче­них законом або договором, — сплатити і неустойку. При цьому у більшості випадків вважається, що попере­днє зобов'язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання.

На протилежність договірній позадоговірна відпові­дальність наступає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Позадоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпшим.

Юридичне значення розмежування договірної і поза­договірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір позадоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відпові­дальності визначаються як законом, так і договором. При укладені договору сторони можуть передбачити від­повідальність за такі правопорушення, за які чинне за­конодавство не передбачає будь-якої відповідальності.

Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівнянь із встановленим законом.

На практиці може виникнути конкуренція між дого­вірною і позадоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності треба застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, договір­ний чи позадоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договір­ною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної із сторін більш повну охорону її прав і не посла­блює встановленої законом відповідальності.

Залежно від характеру розподілу відповідальності де­кількох осіб розрізняють дольову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частиш, яка випадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загаль­ного права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіар-ної відповідальності. Частки, що випадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо зако­нодавством або договором не встановлено інший їх розмір.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частиш боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, пе­редбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.

Субсидіарна відповідальність (її ще називають додат­ковою відповідальністю) застосовується тоді, коли у зо­бов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий — додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звер­нутись з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного бор­жника. І лише у разі неспроможності останнім відшко-

дувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну непо­внолітнім віком від 15 до 18 років. Загальне правило пе­редбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини.

За розміром відповідальність буває повною і обмеже­ною. Загальне правило передбачає настання відповідаль­ності в повному розмірі. Воно поширюється як на дого­вірну, так і на позадоговірну відповідальність. Але у ви­падках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом ін­ших обставин (майнового стану суб'єктів відповідально­сті і т.п.).

За окремі види правопорушень встановлено особли­вості відповідальності. Так, деякими особливостями ха­рактеризується цивільно-правова відповідальність за не­виконання грошових зобов'язань. Ця відповідальність настає у вигляді сплати процентів за грошову суму, якою боржник користувався. Це правило надзвичайно важли­ве в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників циві­льного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кре­дитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого побутування взаємних неплатежів. Прийнятий 22 листопада 1996 р. Закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань" має сприяти вирішенню цієї проблеми. Згід­но з названим законом, у разі затримки зарахування

грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачу­ють на користь одержувачів грошових коштів пеню, яка обчислюється у відсотках від суми простроченого плате­жу і може досягати подвійної облікової ставки Націо­нального банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Має специфіку відповідальність боржника за про­строчення виконання зобов'язання. Вона полягає в то­му, що боржник, який прострочив виконання, відпові­дає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу шкоду майна, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відпові­дальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відш­кодувати збитки кредитору.

Має свої особливості також відповідальність за нане­сення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інсти­тут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. ст. 6, 7, 440і чинного ЦК України та окремими статтями спеціальних законів ("Про міліцію", "Про Службу без­пеки", "Про захист прав споживачів" та ін.). Відшкоду­вання моральної шкоди досить часто застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення осо­бистого права не може поєднуватися з майновою шко­дою. Наприклад, приниження ділової репутації підприє­мця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.