- •17.Розмежування підвідомчості справ між адміністративними й господарськими судами.
- •25. Правове становище судді (суду) у господарському судочинстві.
- •26. Підстави й порядок відводу судді господарського суду.
- •27. Сторони в господарському процесі, їх правова характеристика
- •28. Треті особи в господарському процесі, їх права й обов'язки
- •29. Участь прокурора в господарському процесі
- •30. Участь у господарському процесі державних та інших органів.
- •38.Судовий збір,підстави, розмір та порядок його сплати.
- •39. Порядок розподілу судових витрат між сторонами. Повернення судового збору: порядок і підстави.
- •37.Поняття та види судових витрат.
- •42. Засоби господарсько-процесуального примусу та відповідальності.
- •36. Медіація як вид правової роботи та її значення для господарського процесу.
- •44. Позовна заява… Стаття 54. Форма і зміст позовної заяви
- •61.Право апеляційного оскарження рішень і ухвал місцевого господарського суду, його суб'єкти
- •62.Форма й зміст апеляційної скарги, строки її подачі.
- •63.Підстави повернення апеляційної скарги і його правові наслідки
- •64.Повноваження апеляційної інстанції. Підстави для скасування або зміни рішень місцевого господарського суду
- •65.Постанова апеляційного суду, її зміст
- •66.Порядок оскарження ухвал місцевого господарського суду
- •67.Право касаційного оскарження, його суб'єкти й об'єкти
- •68.Зміст касаційної скарги, строки й порядок її подачі
- •69.Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави скасування й зміни рішень місцевих і постанов апеляційних господарських судів
- •70.Процесуальні дії сторін, пов'язані з подачею касаційної скарги. Межі перегляду справи в суді касаційної інстанції
36. Медіація як вид правової роботи та її значення для господарського процесу.
Медіація як перспективна форма вирішення господарських спорів лише починає з’являтися в економічних відносинах.
Відповідно до проекту Закону України «Про медіацію», зареєстрованому у парламенті (2011 р.), медіація - процедура позасудового вирішення конфліктів (спорів) їх сторонами на засадах добровільності, самовизначення і рівності сторін, конфіденційності, незалежності та неупередженості із залученням медіатора, що спрямована на самостійне досягнення сторонами рішень щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору) в порядку, передбаченому законом. Пропонується закріпити в законі, що медіатором може бути фізична особа, яка пройшла спеціальну підготовку за відповідним напрямком в Україні або за її межами та отримала сертифікат або інший документ, що підтверджує проходження нею відповідної підготовки, та якій на момент укладення договору про проведення медіації виповнився двадцять один рік.
Значення медіації для врегулювання спорів у розвинутих країнах світу досить відчутне. Зокрема, у Великій Британії до розгляду малих позовів залучають державних медіаторів. Оплачувати це виявилося дешевше, аніж збільшувати стаж працівників офіційної судової системи1.
На відміну від формального судового чи господарського процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них.
Медіація — це альтернативна форма вирішення конфлікту за участю третьої нейтральної, неупередженої, не зацікавленої в даному конфлікті сторони — медіатора, який допомагає сторонам виробити певну угоду щодо суперечки, при цьому сторони повністю контролюють процес прийняття рішення щодо врегулювання спору та умови його дозволу. Має певні умови і правила ведення, черговість дій, фаз, а також грунтується на наступних принципах:
- Добровільність,- Конфіденційність,- Взаємоповага,- Рівноправність сторін,
- Прийняття,- Нейтральність і неупередженість медіатора,- Прозорість процедури.
Це процес, в якому сторони зустрічаються з спільно обраним, безстороннім, нейтральним спеціалістом-медіатором (посередником), який допомагає їм вести переговори, з метою вироблення взаємоприйнятного життєздатного рішення в умовах існуючих між ними розходжень інтересів.
Медіація дозволяє економити час, фінанси і, що найголовніше, — емоційні ресурси. На відміну від судового процесу, процес медіації працює в повній мірі і з емоційної складової виник незгоду сторін, що, з одного боку, необхідно і корисно для вироблення учасниками взаємоприйнятного угоди, а з іншого — може запобігти тяжким наслідкам психологічної травми і забезпечити життєздатність угоди. При цьому сам процес досягнення угоди завжди залишається прихованим від сторонніх очей і не оприлюднюється.
У багатьох конфліктних ситуаціях, що виникають на роботі або в родині, медіація є єдиною альтернативою судового процесу, який несе дуже високі ризики для учасників, в тому числі вимагає значних тимчасових і фінансових витрат. Крім того, після юридичного розгляду сторони часто розривають один з одним, і довірчі відносини між ними стають неможливими на довгі роки або навіть на все життя. За законом суд зобов’язаний докласти всіх зусиль для взаємного примирення сторін, і приблизно в кожному третьому справі сторони дійсно вдається примирити. При більш-менш задовільному вирішенні спору судді не потрібно виносити вирок. Проте суду не завжди вдається вирішити конфлікт шляхом врегулювання з таким самим професіоналізмом і в такому ж короткі терміни, як це робить медіатор за допомогою процедури медіації. Суди обмежуються тільки розглядом обставин, представлених в рамках даної справи. Однак часто конфлікт, який розглядає суд, лише вершина айсберга, в той час як проблеми у взаєминах, які і є корінною причиною конфлікту, практично не приймаються і не можуть прийматися в розрахунок. Вирішення конфлікту за участю професійного медіатора — це дорога процедура, однак врегулювання незначних конфліктів у судовому порядку, наприклад сварок між сусідами, може обійтися сторонам набагато дорожче. Правда, якщо за допомогою медіації не вдасться врегулювати конфлікт, то доведеться нести додаткові витрати на судовий розгляд. З іншого боку, існує ризик, що справу буде передано у вищестоящі інстанції, якщо при першому розгляді суд не зможе винести задовільного рішення.
Як правило, у процедурі медіації бере участь кваліфікований та професійний медіатор і дві конфліктуючі сторони, які дали згоду на медіацію.
Роль медіатора полягає, з одного боку, в тому, щоб стежити за загальними умовами (регламентом), які були вироблені до початку процесу медіації (правила і структура), і, з іншого боку, зробити «невисловлене» усвідомленими сторонами і найбільш обговорюваним, за рахунок своїх старань виявити і зробити прозорими специфічні, що постійно зустрічаються дисфункціональні моделі комунікації учасників.
Для того щоб діяти як медіатора, необхідно вміти приймати і визнавати інших людей у їх проявах, при цьому медіатор зовсім не зобов’язаний ні розділяти їх думки, ні схвалювати їх поведінку.
Виділяють такі переваги медіації: 1) Медіація допомагає заощадити час, гроші і емоційні сили учасників спору. 2) При її проведенні обстановка, організація, регламент і зміст процесу можуть бути визначені індивідуально. 3) Медіація орієнтована не стільки на конфлікт (з’ясування хто правий, а хто винен) або на виграш, скільки на конструктивний пошук рішень. 4) У плані тимчасових витрат медіація може бути легко налаштована під потреби учасників і може враховувати емоційні і особисті аспекти суперечки. 5) При цьому сфера приватних інтересів учасників повністю захищена, оскільки процес медіації це конфіденційний процес. 6) Медіація дозволяє учасникам спору подивитися в майбутнє і використати свої творчі здібності.
Виходячи з вищесказаного медіація, будучи процедурою, орієнтованої на майбутнє, забезпечує сторонам збереження партнерських відносин, можливість продовжувати спільну діяльність.
