§ 4. Наука кримінального права

Кримінально-правова наука — це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо кримінального закону, практики його за-стосування та перспектив розвитку, історії національного криміналь-ного права та права зарубі™ країн.

Предметом наукиГкримінального права є дослідження чинного кримінального права (/є Іе_§е Іаіа), а також положень майбутнього кримінального закону (А Іе&/еге£а). Наука кримінального права ви-вчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону, а також вивчає та узагальнює практику судів із застосуванням ними законодавства щодо окремих видів зло-чинів і дає відповідні рекомендації для подальшого вдосконалення та-кої практики.

Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнені цих досліджень знаходять відображення у кримінально­му законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (у ме­жах закону) тій мірі, яку панівна в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином врахову-ється законодавцем, зокрема при встановленні більш суворого пока-рання за грабіж,ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судці як вища ступінь правового професіоналізму є певним критерієм призна-чення покарання відповідно до вимог закону.

Отже, наука кримінального права вивчає чинні норми криміналь­ного законодавства України і практику їх застосування та кримі­нальне законодавство зарубіжних держав, а також результати наукових досліджень у цій галузі вітчизняних та іноземних учених й історію кримінального законодавства, робить відповідні висновки та пропозиції, які використовуються у законодавчому процесі

Основні напрями (школи) у науці кримінального права. Науко-ве дослідження 'основних криміналіно-правових інститутів, якими є кримінальний закон, злочин і покарання, а також становлення науки кримінального права європейських держав відбулося у XIX ст.

СОЦІОЛОГІЧНИМ — з деякою їх модифікацією. Ці напрями в криміналь-

10 Р. В. Береш а

но-правовій літературі були названі відповідно школами: класична школа в кримінальному праві; антропологічна школа в кримінальному праві; соціологічна школа в кримінальному праві.

Основоположні (концептуальні) принципи науки кримінального права були розроблені і сформульовані представниками філософсько-п^авового (юридичного) напряму в другій половині XVIII — на печат-ки XIX ст. ці принципи було покладено в основу так званого класич-ного напряму (школи) кримінального права.

Класична школа. Представниками цієї школи були видатні філо­софи - гуманісти і юристи розвинених європейських держав: француз ІШрль-Луї Монтеск’є (1689—1755), італієць Чезаре Беккаріа (1738— 1794), німці - Іммануїл Кант (1724-1804), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Ансельм Фейєрбах (1775—1833), англієць Віль-ямБлекстон (1723-1780).

Наукові дослідження цих учених з проблем кримінального закону, злочину і покарання здійснювалися за двома юридичними відносно сшо-стійними напрямами. Французький філософ і юрист Ш.-Л. Монтеск’є та італійський гуманіст Ч. БеДзіа досадили зовнішній (об’єктивний) зміст і сутшеть кримінального закоїгу, з™у та покарання, тобто сферу кри-мшашзації небезпечного діяння та покарання за його вчинення, і;визначи-ли демократичні і гуманістичні основи розвитку цих інститутів. Німецькі філософи і юристи вивчали внут’ішній зміст і сутність кримінального за-кону, злочин^ та покарання, повязані з волевиявленням та виною особи, тобто сферу суб’єктивних підстав кримінальної відповідальності, обумов-лених свободою волі п’авопорушника.

Ці два взаємоповязані юридичні дослідження закону, злочину і покарання та результати досліджень сприяли виникненню класичної школи в кримінальному праві з її демократичними і гуманістичними принципами кримінального права, а саме:

• оголошення діяння злочином має бути підвладне лише законо-давцю;

• кожний злочин має бути точно визначений у законі;

• закон має карати лише зовнішні небезпечні дії за наявності вини особи;

• кримінальна відповідальність за думки і слова, які не супрово-джуються діями, є неприпустимою;

• вирішувати питання про те, вчинено чи не вчинено особою зло-чин, повинен лише суд;

• покарання має відповідати вчиненому злочину;

• важливу роль у формуванні правового світогляду має не стільки суворість покарання, скільки його неминучість.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 11

Ці принципи становлять основу сучасної науки кримінального права і до сьогодні збереглися у кримінальному законодавстві євро-пейських держав.

У 70-х роках XIX ст. у науці кримінального права виникає ще два наукових напрями дослідження злочинного діяння і злочинця з харак-терними для кожного напряму метою та методами проведення дослі-дження.

Один із ’их напрямів пов’язаний із дослідженням злочинця з метою виявлення звязку злочину з розвитком і станом організму людини, а точ-тше, науковим дослідженням злочинця в його біологічному значенні, -так звана антропологічна школа у кримінальному праві. Методом такого дослідження стало спостереження за громадою злочинців, які відбували покаршня за вчинені злочини, та виявленнГанатомічнГструктури їхньо-го організму, яка могла обумовити вчинення злочину.

Другий науковий напрям - це дослідження злочинного діяння в соціальному значенні з метою визначення місця і значення злочинного діяння у цілому ряді інших явищ соціального життя, що склало так звану соціологічну школу в кримінальному праві. Метод такого дослі-дження — спостереження за соціальними факторами та їх зіставлення з вчиненим злочином.

Антропологічна школа. Початок антропологічному напряму в на-уці кримінального права поклав англійський лікар, який вважав, що прагнення особи вчинити злочин є різновидом її душевної хвороби, божевіллям особливого роду, і пов’язував це з анатомічною будовою черепа людини і кількістю мозкової речовини. І все ж засновником ан-тропологічної школи у кримінальному праві вважається італійський тюремний лікар-психіатр Чезаре Ломброзо (1835-1909), який на під-ставі власних спостережень за громадою злочинців і вивчення анато-мічної структури організму кожного, що входив до громади, опубліку-вав наукову працю «Злочинна людина в її відношенні з антропологією, юриспруденцією та тюрмознавством» (1876). Висновком Ломброзо стало те, що злочинець — це людина, намагання якої до вчинення зло-чину випливає з багатьох анатомічних і патологічних її особливостей.

Ч. Ломброзо висунув ідею про особливий тип «соціально небезпе­чної» — людини-злочинця. До таких злочинців пропонувалося засто-совувати заходи безпеки медичного характеру та п’имусові заходи у вигляді заслання на безлюдні острови або довічне увязнення тощо. Ця так звана наукова школа не мала достатніх позитивних доказів, а по-дальші наукові дослідження з боку інших учених спростували погляди Ч. Лоброзо і його прибічників. Цей напрям швидко втратив значення як одного з основний напрямів у кримінальному Страві.

12 Р.В. БЕРЕШ А

Соціологічна школа. Очолював соціологічний напрям в криміна-льному праві видатний німецький криміналіст Ф. Ліст, який на підста-ві дослідження соціального і біологічного у злочині і злочинцеві ви-клав свої погляди на злочинність з позицій її причинності. Ф. Ліст і його послідовник італійський юрист Є. Феррі вважали, що злочинне діяння є явище соціального життя і обумовлене численними фактора-ми і залежить від них. Такими чинниками вважалися:

• соціально-економічні — це злиденність, безробіття, погані умови життя, алкоголізм тощо;

. індивідуальні (персональні) - стать, вік, розумовий і психофізи-чний стан людини, її темперамент, звички потреби тощо;

. космічні (природні) - пора року, час доби, кшмат, стан погоди тощо.

Ці фактори, на думку Ф. Шста, створюють, керують і поширюють злочиншсть. На підставі цих факторів злочинності Ф. Ліст стверджу-вав, що злочинність - одвічна і незмінна.

З метою посилення захисту суспільства від злочинності прихиль-ники соціологічної школи пропонували разом із покаранням за вчине­ний злочин застосовувати соціальні заходи до осіб, визнаних суспіль-но небезпечними, незалежно від небезпечності вчиненого ними діяння. Таке твердження представників соціологічного спрямування в науці кримінального права не відповідало основним принципам криміналь-ного права, які були розроблені представниками класичного напряму.

Зазначимо, ,о положення соціологічної школи у кримінальному праві вплинули зокрема, на кримінальне законодавство колишнього Радянського Союзу 1920^ - початку 1930-х рр. В Основах криміна-льного законодавства Союзу РСР 1924 року термін «покарані» був замінений терміном «соціальний захист». Припускалася можливість застосування таких заходів соціального захисту, як вислання або за-слання до осіб не за злочин, а лише за визнання їх судом соціально не­безпечними.

Певні положення антропологічного і соціального спрямування в науці кримінального права і кримінальному законодавстві окремих де.жав продовжуються і дотепер з певними відтінками і модифікаці-єю Так, положення соціологічної школи кримінального п19ава знай-

їлочину.

На початку 1950-х років наукове дослідження злочину, злочинця і злочинності, визначення стану, динаміки та причин злочинності в Україні обумовили виділення з науки кримінального права окремої га-лузі правової науки, якою стала кримінологія.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 13

Методи науки кримінального права. З метою всебічного ви-вчення і розуміння проблем боротьби зі злочинністю, скоєння зло­чину і покарання за нього, усвідомлення соціального змісту кримі­нально-правових інституцій та норм, їх призначення та ефектив­ного застосування наука кримінального права використовує такі методи дослідження, як догматичний, конкретно-соціологічний, іс-торико-правовий, діалектичний, статистичний і порівняльного пра-вознавства.

Догматичний метод (його іноді називають формально-логічним, логічно-структурним, або власне юридичним). Цей метод грунтується на використанні правил формальноїТопки і граматики (синтаксису). Застосовують його при систематизації кримшально-правових норм, визначенні змісту певних юридичних термінів, тлумаченні норми кри-мигального закону. Основне призначення методу - коментування кримінального закону та практики його застосування.

Конкретно-соціологічний метод. Застосовується у ході аналізу со-ціальних умов і факторів, за яких існує і діє кримінальний закон; під час вирішення проблеми впливу кримінального закону на злочинність і на злочинця; дослідженні того, як знають і розуміють кримінальний закон окремі категорії громадян, як вони ставляться до практики за-стосування кримінального закону правоохоронними органами та су-дом Цей метод реалізується в основному через усне опитування, анке-тування різних верств населення або експертну оцінку.

Історико-правовий метод. Передбачає дослідження історії розвит-ку національного кримінального права та вітчизняної науки криміна-льного права, історії кримінального права зарубіжних краііт.

Діалектичний метод. Полягає у використанні законів і категорій діалектики при дослідженні конкретних інституцій та положень кри-мінального права. Наприклад, такі категорії діалектики, як необхід-ність і випадковість, причина і наслідок, теорія кримінального права використовує у ході встановлення причинного зв’язку між злочинним діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, — під час дослідження стадій злочину.

Статистичний метод. Застосовується під час вивчення структури і динаміки злочинності. Дослідження кількісних показників злочинно­сті дає змогу виявити ефективність дії кримінального закону та його норм і внести у разі потреби відповідні корективи до чинного кримі-нального закону або прийняти новий закон

Метод порівняльного правознавства. Сутність його полягає у загаль-ному зіставленні вітчизняних законів, окремих інституцій чи норм кримі-нального права України, положень теорії кримінального права з аналоги-

14 Р.В. БЕРЕШ А

ними інституціями та положеннями кримінального права інших к.аїн, а такожу порівнянні різних правових систем і теоретичних концепцій

Наука кримінального і^ава повинна приділяти особливу увагу по-яві нових правових ідей, тевденщй і положень у дослідженнях учених-правознавців. Усе нове й оригінальне в цій галузі права слід аналізува-ти, узагальнювати та враховувати при прийнятті науково обгрунтова-них кримінальних законів.