2. Методика організації естетичного виховання учнів різних вікових груп.

Естетичне виховання дитини починається з моменту її народження. Виховне значення в жинні дитини має практично все: вигляд класного приміщення, охайність вчителя, форма особистих відносин і спілкування,умови праці і розваг - все це або привертає дітей, або відштовхує. Завдання полягає не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей в активну діяльність по творенню і збереженню краси. Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що будять і розвивають в школярів естетичне відношення до життя, до літератури і мистецтва, історії та культури. В школі увага повинна звертатися не тільки на зміст шкільних предметів, але і на засоби дійсності, на чинники, що роблять вплив на естетичний розвиток особистості.Одним з таких чинників є естетизація середовища.  А.С. Макаренко в своїй педагогічній роботі надавав величезну увагу цьому чиннику: "Колектив треба прикрашати і зовнішнім чином. Тому я навіть тоді, коли колектив наш був дуже бідний, насамперед завжди будував оранжерею. І обов'язково троянди, не які-небудь паскудні квіточки, а хризантеми і троянди". З естетичної точки зору побут, можна сказати, є лакмусовим папірцем рівня розвитку естетичного розвитку особистості, групи або колективу. Матеріальне середовище побуту, її духовність або бездуховність, - показник відповідних якостей людей", що створили її.  Особливе значення естетики побуту, в естетичному вихованні відзначає і Артеменко Н. М. в своїй роботі про етично-естетичне виховання школярів. "Естетика шкільного побуту - це обстановка класів, кабінетів, залів, коридорів і т.д. Убрання вестибюля, оформлення загонового кута, стендів - все це або мовчазні помічники педагога в естетичному, а, отже, і в етичному вихованні школярів, або його вороги" (4; 14). Якщо дитину з першого класу і до закінчення школи оточують речі, відмінні красою, доцільністю, простотою, то в його життя підсвідомо входять такі критерії, як доцільність, впорядкованість, відчуття міри, тобто критерії, які пізніше визначать його смаки і потреби.  Якщо в кабінеті місяцями висить недбало оформлена газета, якщо класний кут не несе нової, цікавої необхідної інформації, якщо не уділяється належної уваги чистоті кабінету, у школярів поступово складається установка на терпиме відношення до надмірностей, недбалості.  Естетика поведінки і зовнішнього вигляду, - не менш значущий чинник естетичного виховання. Тут істотний вплив на дітей надає безпосередньо особа вчителя. В своїй роботі, вчитель впливає на вихованців всім своїм зовнішнім виглядом. В його костюмі, зачісці виявляється естетичний смак, відношення до моди, яке не може не впливати на смаки учнів. Модний і в той же час діловий стиль в одязі, відчуття міри в косметиці, виборі прикрас допомагають формувати у дітей правильний погляд на співвідношення зовнішньої і внутрішньої краси людини, виробляти у них "етично-естетичний критерій гідності людини."  А.С. Макаренко також надавав велику увагу зовнішньому вигляду і затверджував, що в учнів "черевики повинні бути завжди почищені, без цього яке може бути виховання? Не тільки зуби, але і черевики. На костюмі не повинно бути ніякого пилу. І вимога зачіски… серйозні вимоги треба пред'являти до кожної дрібниці, на кожному кроці - до підручника, до ручки, до олівця."  Про естетику поведінки, або культурі поведінки багато говорив  В.А. Сухомлинський. В культуру поведінки він включає і "культуру спілкування: спілкування між дорослими і дітьми, а також спілкування в дитячому колективі". "Сила виховної дії внутрішньоколективних відносин на естетичний розвиток особистості полягає в тому, що досвід спілкування, навіть якщо він недостатньо усвідомлюється, глибоко переживається людиною. Це переживання "себе серед людей", прагнення зайняти бажане положення серед них є могутнім внутрішнім стимулом формування особистості."  Благополучне емоційне самопочуття, стан захищеності, як назвав його А.С. Макаренко, стимулює якнайповніше самовираження особи в колективі, створює сприятливу атмосферу для розвитку творчих завдатків школярів, показує красу чуйних відносин один до одного. Як приклад прекрасних естетичних відносин можна розглядати такі відносини, як дружба, взаємодопомога, порядність, вірність, доброта, чуйність, увага. Участь дітей разом з дорослими у відносинах самої різної гідності накладає глибокий відбиток на дитину, роблячи їх поведінку прекрасною або потворною. Через всю сукупність відносин і здійснюється формування етично-естетичного вигляду дитини.  Найважливішим джерелом емоційного досвіду школярів є сімейні відносини. Формуюче і розвиваюче значення сім'ї очевидне. Проте не всі сучасні сім'ї звертають увагу на естетичний розвиток своєї дитини. В таких сім'ях досить рідко відбуваються розмови про красу навколишніх нас предметів природи, а про походи в театр, музей не може бути і мови. Вчитель повинен допомогти таким дітям, постаратися заповнити недолік емоційного досвіду, особливою увагою в класному колективі. Задачею класного керівника є проведення бесід, лекцій з батьками по естетичному вихованню підростаючого покоління.  Одним з важливих джерел естетичного досвіду школярів є різноманітна позакласна і позашкільна робота. В ній задовольняється потреба в спілкуванні, і відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають можливість для самовиявлення. Вітчизняна школа має великий досвід по естетичному вихованню школярів в процесі позакласної і позашкільної діяльності. Великий практичний досвід в цій справі належить А.С. Макаренко і С.Т. Шацькому. В організованих ними виховних установах учні брали широку участь в підготовці самодіяльних спектаклів, творчих драматичних імпровізацій. Вихованці часто слухали художні твори і музику, відвідували і обговорювали театральні постановки і кінофільми, працювали в гуртках і студіях, проявляли себе в різних видах літературної творчості. Все це служило дієвим стимулом розвитку кращих рис і якостей особистості.  Таким чином, засоби і форми естетичного виховання дуже різноманітні починаючи з навчальних предметів і закінчуючи «шнурками на черевиках». Естетично виховує буквально все, вся навколишня нас дійсність. В цьому значенні до важливих джерел естетичного досвіду дітей відноситься і мистецтво, оскільки: Мистецтво є самим концентрованим виразом естетичного відношення людини до дійсності і тому виконує провідну роль в естетичному вихованні. 

3. Арт-педагогіка – сучасний напрям виховної діяльності школи.

Артпедагогіка – особливий напрямок в педагогіці, за допомогою якого навчання, розвиток та виховання особистості дитини відбувається на основі мистецтва під час викладання будь-якої дисципліни. Ця галузь знань трактує безпосередню творчу взаємодію педагога, учня та батьків. Цінним у контексті такого твердження є те, що педагог, діти та батьки є носіями культури, а

артпедагогіка дозволяє плідно працювати з різними категоріями учнів: від обдарованих учнів до учнів з девіантною поведінкою. Артпедагогіка сприяє формуванню бажання того, щоб навчання перейшло в самонавчання, виховання – в самовиховання, а розвиток – у безпосередній саморозвиток.

Артпедагогіка (як дехто називає її мистецькою педагогікою) – це синтез двох галузей наукового знання (мистецтва та педагогіки), що забезпечують розробку теорії та практики педагогічного процесу художнього розвитку дітей та дають відповіді на питання формування основ художньої культури через мистецтво та художньо-творчої діяльності (музичну, образотворчу, художньо-

мовленнєву, театралізовано-ігрову).

Поняття «артпедагогіка» не може бути заміщене поняттям «художнє виховання». Артпедагогіка як галузь наукового знання, дозволяє розглядати в рамках навчання не тільки художнє виховання, але і всі компоненти навчально-виховного процесу (освіта, навчання, виховання) засобами мистецтва, а також формування основ художньої культури дитини.

Основними функціями артпедагогіки як науки є культурологічна (обумовлена об’єктивним зв’язком особистості з культурою як системою цінностей, розвитком людини на основі оволодіння художньою культурою, ставання її творцем); освітня (скерованість на розвиток особистості та

засвоєння нею дійсності засобами мистецтва, що забезпечує набуття знань у царині мистецтва та практичних навичок у художньо-творчій діяльності); виховна (формує морально-естетичні, комунікативно-рефлексивні основи особистості та сприяє її соціокультурній адаптації за допомогою мистецтва).

Виділяють також і корекційну функцію (артпедагогіка широко застосовується в корекційній роботі з дітьми з вадами у розвитку). Ця функція сприяє профілактиці, корекції та компенсації недоліків у розвитку.

Основною метою артпедагогіки є художній розвиток дітей та формування основ художньої культури, соціальна адаптація особистості засобами культури.

Завдання артпедагогіки – формування здатності до усвідомлення дитини себе як особистості, прийняття себе та розуміння власної цінності як людини, усвідомлення свого взаємозв’язку зі світом та свого місця в оточуючому соціокультурному просторі, творча самореалізація особистості.

Артпедагогіка спрямована на вирішення завдань художнього розвитку дитини, полегшення процесу навчання, мисленнєвої діяльності. Технології артпедагогіки сприяють збереженню особистості загалом, оскільки об’єднують інтелектуальне та художнє сприймання світу, долучають учнів до духовних цінностей через цілісну сферу мистецтва, допомагають педагогові додатковими прийомами, які забезпечують радісне входження в систему знань, сприяють розвитку всіх органів чуття, пам’яті, уваги, інтуїції, сприяють адаптації особистості в сучасному світі.

Основними педагогічними технологіями артпедагогіки є гра та педагогічна імпровізація. Педагогічна імпровізація – це непередбачені дії педагога, що обумовлені незапланованими ситуаціями, які утворюються під впливом внутрішніх або зовнішніх факторів. Успіх імпровізації обумовлений

конструюванням та прогнозуванням форм, вмотивованістю та перспективністю

результатів.

Щодо методів артпедагогіки, то основним є проблемно-діалоговий. Він орієнтований на розвиток духовно-особистісної сфери дитини, моральне виховання, формування етичного та естетичного імунітету. Основа цього методу – діалог, що містить в основі не просто почерговий обмін інформацією, а спільний пошук позицій, їх співвідношення. В діалозі кожне повідомлення розраховане на інтерпретацію співрозмовника і повернення інформації у збагаченому вигляді. У такому діалозі активними є всі його учасники: і педагог, і діти. Запорука успіху – емоційна стриманість, ненав’язливість, внутрішня свобода.

Структура та зміст артуроку – багатоваріантні, оскільки кожна дитина приходить на заняття зі своїм власним багажем знань, відповідно, навчальнийпростір, зміст, методи, технології створюються не тільки педагогом, а й дітьми.

Кожне заняття містить такі компоненти: аксіологічний (ціннісний), когнітивний, діяльнісно-творчий, особистісний. Провідним є особистісний компонент, це і відрізняє артурок від звичайного.

Таким чином, виникає потреба в якісній специфічній підготовленості педагога до здійснення артпедагогічної діяльності. Вчитель, окрім загальних якостей (високий інтелект, високий розвиток мислення та пам’яті), повинен бути психологічно готовим до імпровізації, відчувати потребу в самореалізації, знати основи педагогічної творчості, володіти основами риторики, драматургії,

уміти застосовувати їх на практиці, формувати свій власний стиль діяльності, педагогічний смак, руйнувати звичні стереотипи. Задля такої діяльності педагогу також корисно володіти основами режисерських умінь, мати музичну та хореографічну підготовку. Такі здібності допоможуть йому у здійсненні артпедагогічного задуму – звернення до внутрішнього світу дитини, залучення

її до навчально-виховного процесу з педагогом «на рівних», розвитку індивідуальності, креативності як учнів, так і своєї власної, формування потреби в самопізнанні, самовихованні та саморозвиткові.