10. Історія створення, смисл назви та основні мотиви поетичної збірки ш. Бодлера «Квіти зла».

Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка "Квіти зла". Задум збірки виник у Бодлера досить рано: в "Салоні 1846 року" автор згадує про намір випустити книгу віршів. А через два роки в пресі з'являється повідомлення, що Бодлер готує до друку збірку "Лімби". У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується цикл із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний журнал "Ревю де Дю Монд" публікує 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на "Квіти зла". Всього через півроку книга вийшла у світ. Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусувала в собі не лише суперечності епохи, а й протиріччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприйняття поетом сучасного світу як царства зла й водночас його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація аморальності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний урок. Після 1848 року Бодлер переживає гостру духовну драму. Він переосмислює події французької революції, намагається трактувати їх із філософської точки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися до того, що світ - це хистка збалансованість добра і зла, то тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і сам неодноразово потерпав, тому у збірці "Квіти зла" він усе більше звертає увагу на суперечності життя.

11. Французька поезія 50-70-х рр. Літературна група «Парнас». Теза «мистецтво заради мистецтва». Теми, ідеї, образи.

Французька поезія кінця XIX – початку XX століття – справжній квітник дивовижних образів і художніх відкриттів. У цей період співіснувало багато літературних напрямів течій, шкіл, працювали видатні митці, вплив яких на всю наступну епоху – Ш.Бодлер і "парнасці", П.Верлен і А.Рембо, С.Малларме і П.Валері та ін. Таємниця злету французької поезії кінця XIX – початку XX століття криється передовсім у тих мотивах ,що скеровували шукання митців. Вони перші замислили проникнути в глибини людської душі, осягнути вічну таїну світу і створити художню дійсність , яка нічим не поступалася б реальності. Прагнули пізнати сутність усього ,що є на землі і в душі людини, розкрити моральний зміст існування особистості і утвердити велику місію культури в духовному оновленні світу. Парнас - це гора в Греції, де, за еллінськими міфами, жили музи на чолі з богом поезії і сонця Аполлоном. Слово Парнас вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості. «Парнас» - така назва закріпилася за групою французьких поетів після виходу збірки «Сучасний Парнас» (1866). Створити світ безпристрасної поезії, прекрасних форм і вишуканого поетичної мови - таким було прагнення жителів «сучасного» «Парнасу». Протиставлення «чистої» поезії «прозі» дійсності, характерне для багатьох французьких романтиків, було встановлено ще Т. Готьє. Ця ідея «мистецтва заради мистецтва» зіграла вирішальну роль і в становленні «парнасців». Збірник «Античних віршів» (1852) Ш. Леконта де Ліля став для груп програмним. Пластичність образів, колоритність і вишуканість ритмів рим, характерні для віршів Леконта де Ліля, були сприйняті багатьма як маніфест нової поезії. У головне ядро «Парнасу» увійшли поети Т. Банвіль, А. Лемуан, Л. Дверкс. Великим авторитетом користувався Банвіль, який пояснював свою відмову від існуючого суспільства тим, що « буржуа - людина, яка поклоняється тільки п’ятифранковій монеті ». Поетів парнаської групи об’єднувала передусім ідея «чистого мистецтва». В їхній творчості виявилося небажання впливати на натовп, прославляти його. Як і романтики, вони не сприймали утилітаризації епохи, прагнули відірватися від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Але, на відміну від романтиків, котрі пропагували сповідальність, суб’єктивність, парнасці намагалися уникнути їх, заховати своє авторське «я». Головний акцент вони перенесли на описовість, пластичне, картинне. Характерними рисами творчості парнасців стали: точність і вивіреність поетики замість натхненної недбалості романтиків; дбайливе ставлення до обробки вірша й увага до речі в її чуттєвих проявах; любов до «романтичного пейзажу» змінилася любов’ю до «штучної природи»; живе в їх поезії часто порівнювалося з неживим, матерія з матеріалом (нагота жінки — мармур, листя — мідь, небо — блакитна емаль тощо); на відміну від романтиків, що зображали світ у його динаміці, парнасці прагнули зупинити мить, надати їй закінченості і величі; головним прийомом парнасців став розгорнутий опис, створення «словесної картини»; У Франції в 70-ті роки ХІХ ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставили створення «чистого мистецтва», яке б оспівувало не щось з буденного життя, а тільки справжню красу: природу, кохання. Після революції 1848 року французький романтизм розділився на «романтизм для людей», лозунгом якого став принцип, сформульований Віктором Гюґо: «Мистецтво заради Прогресу», і «чисте мистецтво» або «Мистецтво заради Мистецтва». До другого напрямку належали поети Леконт де Ліль, Теофіль Ґотьє, Жозе-Марія де Ередіа. Вони й створили об'єднання «Парнас» і почали випускати альманах «Сучасний Парнас». Сама назва угрупування говорить про бажання поетів відокремитися від життєвої метушні і від проблем буденності. Епоху прагматизму, яка прийшла на зміну епосі революції, вони вважали ворогом мистецтва і стверджували абсолютну свободу художника від потреб натовпу, не виключаючи моралі і релігій. Будь-яка тенденційність, на їхню думку, є протилежною природі мистецтва, тому вони рішуче відвертались від будь яких соціальних проблем, не бажаючи перетворювати таїнство поезії на плакат. Парнасці подарували світу відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими. Незважаючи на те, що «парнасці» стали об'єктом нападів і критики з боку багатьох мистців, які піддавали сумніву вартість поезії цього гурту, вони значно збагатили французьку та світову поезію.