32. Символістський театр м. Метерлінка. «Синій птах», «Сліпі».

У п'єсі "Сліпі" наявні всі ознаки символістської драми: дія відбувалася в умовних обставинах; не було конкретних ознак дії і часу, тому твір набув поза часовості; персонажі, позбавлені індивідуальних рис, стали уособленням страху, безнадії, безпорадності - це вже не характери, а символи. Ця п'єса - ілюстрація до роздумів про Невідоме. Метерлінку вдалося створити світ, який жив за законами його філософії.

У драмі "Сліпі" трагічний результат очевидний глядачеві з моменту підняття завіси. Священик, що вивів групу сліпих на прогулянку, раптово вмирає, а виходить, вони не зможуть знайти дорогу назад у притулок. Шість старців і шість жінок нерухомо й приречено чекають своєї долі. Навколо них такий же похмурий і застиглий світ: похмурий ліс під високим зоряним небом, самотні цвинтарні дерева, безмовність нічної темряви. Люди лякаються мирних шерехів, шелесту листів, лементу птахів; вони не знають, куди йти й що робити. Розпач і жах, їх що охопили, здаються цілком природними в положенні, у якому виявилися ці люди.

Однак Метерлінк зовсім не ставив своєю метою розповісти про трагедії безпомічних сліпих, що залишилися без провідника. Навпроти, усе в п'єсі має символічний сенс. Сліпі - це втратило моральні орієнтири людство; мертвий священик - церква, уже не здатна утішити людські страждання, море - океан забуття й небуття. У світі, створеному Метерлінком, немає місця надії, радості. На перший погляд "драмам очікування" близька й п'єса "Смерть Тентажіля", що зображує непояснене вгасання хлопчика Тентажіля. Знову дія відбувається на загубленому острові, у напівзруйнованому стародавньому замку, сама атмосфера якого насичена страхом і передчуттям лиха.

Драматург майстерно відтворює її за допомогою різного роду ознак ("лампа гасне й розбивається", "повільно відчиняються двері, хоча нікого за нею не видно й не чутно"); вказівок на внутрішню пригніченість персонажів ("на душі неспокійно", "ми почуваємо нескориму вагу на душі"); лаконічного й експресивного діалогу; численних пауз; картин суворої північної природи ("реве море", "холодне світло місяця"; "мертві дерева стогнуть"), сіро-чорної колірної гами ("чорний замок", "чорний вітер", "темні зводи").

Разом з тим ця п'єса істотно відрізняється від попередніх творів Метерлінка тим, що в ній є дія: одна із сестер Тентажіля шпагою перепиняє шлях чомусь страшному, інша - намагається зламати двері, за якими гине хлопчик. Нехай їхні зусилля не увінчалися поки успіхом і Смерть перемогла, герої зрозуміли головне:

"Треба діяти так, начебто на щось сподіваєшся".

Однак Метерлінк зовсім не ставив своєю метою розповісти про трагедії безпомічних сліпих, що залишилися без провідника. Навпроти, усе в п'єсі має символічний сенс. Сліпі - це втратило моральні орієнтири людство; мертвий священик - церква, уже не здатна утішити людські страждання, море - океан забуття й небуття. У світі, створеному Метерлінком, немає місця надії, радості. На перший погляд "драмам очікування" близька й п'єса "Смерть Тентажіля", що зображує непояснене вгасання хлопчика Тентажіля. Знову дія відбувається на загубленому острові, у напівзруйнованому стародавньому замку, сама атмосфера якого насичена страхом і передчуттям лиха.

"Синій птах" - це філософська п'єса-казка, алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутність людини. Синій птах - це символ щастя, істини, добра. Сюжет драми - пошуки героями загадкового птаха; конфлікт - боротьба добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стояло на перешкоді досягнення мети.

В 1905 р. драматург створив свій кращий і найвідоміший твір - п'єсу "Синій птах", філософську казку про зміст людського життя. Її герої - діти бідного дроворуба Тільтіль і Мітіль у супроводі ожилих сил природи відправляються на пошуки Синього птаха, що символізує істину й щастя. Вони попадають у Країну Спогадів, Царство Майбутнього, Сади Блаженств, переживають незвичайні пригоди, переборюють усілякі перешкоди й коли, нарешті, повертаються назад, то знаходять його у своєму будинку. Сам Метерлінк так сформулював основну думку твору:

"...я хотів сказати, що людство завжди повинне прагнути вперед, що в цих блуканнях воно завжди росте, наливається новими соками й рухається далі, уперед".

Сполучення традицій фольклорної й романтичної казки із прийомами символістського театру обумовили художню своєрідність "Синього птаха", "простий, легкий і радісної, як сон десятилітньої дитини, але в той же час і грандіозний". Так відгукувався про цю п'єсу К.С. Станіславський, що поставив її в 1908 р. на сцені Московського Художнього театру.

"Синій птах" стала вершиною творчості Метерлінка, а сам драматург надбав європейську популярність. В 1911 р. йому була присуджена Нобелівська премія з літератури. У третій період літературної діяльності (1917 - 1945), улаштувавшись у Франції, Метерлінк багато працював: ним написані майже два десятки п'єс ("Бургомістр Стільмонда", 1918; "Сіль життя", 1920; "Жанна д'Арк", 1940; "Страшний суд", 1941 й ін.), безліч трактатів й есе з різних проблем філософії й мистецтва ("Перед лицем Бога", 1937; "Інший світ", 1942 й ін.).

Однак в ідейному й художньому плані вони були лише повторенням сказаного ним наприкінці століття. Метерлінк, що прожив довге життя й став сучасником грандіозних подій XX століття, так і не зміг звільнитися від містицизму, від думки про Невідоме, від відчуття безсилля людини перед лицем цієї ворожої й фатальної сили: "Що прийшов я робити на цій землі? Те ж саме, що має намір робити комаха, що я роздавив по шляху".

Одноактні "маленькі драми" "Непрошена" (1890), "Сліпі" (1890), "Сім принцес" (1891), "Пелеас і Мелісанда" (1892), "Там усередині" (1894), "Смерть Тентажіля" (1894) склали перший символістський період творчості Метерлінка (1889 - 1896). У них головним героєм виступає Невідоме, котре завдяки таланту драматурга зробилося ніби відчутним, стало реально присутнім на сцені.

Ефект страху досягається не зображенням численних убивств, катастроф, насильства, як це було в першій п'єсі "Принцеса Мален", а вираженням внутрішнього "стану" персонажів, що ніби застигли, чекаючи небезпеки, що наближається, паралізованим страхом перед таємничими й грізними силами. Це приречене очікування Невідомого, невідворотної Смерті й становить зміст символістських п'єс Метерлінка, тому їх часто називають "драмами очікування".