8. «Об’єктивний метод» г. Флобера. Художня своєрідність повісті «Проста душа».

«Об’єктивний метод» Г. Флобера. Флобер відмінно знав, що немає мистецтва без умовності, і все ж прагнув до адекватності зображення зображуваного. Його мета - краса точності, в поетиці він максималіст. З віком він виробив «об'єктивний», «безособовий» метод зображення, «показу» без втручання, прямої оцінки, коментарів автора. Він відмовився від оповідання, в якому звучали б інтонації автора. Об'єктивність Флобера - це не безпристрасність, а повне неупередженість. Він так глибоко співпереживав персонажам, перевтілюючись в них, що під час роботи над сценою отруєння Емми Боварі у нього самого були ознаки отруєння. Принцип неупередженості Флобер дотримувався неухильно, домагаючись того, щоб воно включало в себе вирок мистецтв реальності. Але опанувати таким мистецтвом було нелегко. Головна складність в тому, що необхідно одночасно домагатися і адекватності зображення зображуваного і його узагальнення, укрупнювати реальність.

«Проста душа». Ці твори пройняті почуттям справжньої людяності і вражають читача зовнішньою простотою, що поєднуються з глибиною психологічного аналізу. У 1876 р. Флобер написав повість “Проста душа”. Сам він писав про неї так: “Проста душа - це не більш, ніж історія непомітної, бідної, селянської дівчини, богомільної і містично налаштованої, відданої без усілякої екзальтованості і ніжної, як свіжий хліб. Вона послідовно любить чоловіка, дітей своєї господарки, племінника, старця, за яким опікується, потім папугу. Коли папуга гине, вона замовляє його чучело і, вмираючі, плутає його із святим духом. В цьому немає ніякої іронії, хоча так можна подумати, навпаки – все це дуже сумно і дуже серйозно”. “Просту душу” Флобер створив як пам'ятник Жорж Санд, з якою товаришував і яка постійно заохочувала його створити щось для народу і про народ. І Флобер створив повість про виключно добру людину з недорозвинутим розумом; показав сумну історію життя жінки, яка ніколи не жила власним життям. Всі уявлення Фелісіте зводяться до об'єкту, якому вона слугує у даний час. Фелісіте створена Богом для абсолютної любові і вона віддає її людям, нічого не чекаючи у відповідь. А відповіді і не має.

9.Новелістика п. Меріме. Основні тематичні групи новел.

Становлення Меріме - письменника відбувалося під час жорстокої боротьби між літературною молоддю, яка намагалася оновити французьку літературу, і письменниками старшого покоління, які надавали перевагу класицизму. Меріме, підтримуючи дружні стосунки із Стендалем і Гюго, став на їхню сторону у боротьбі з класицизмом. Але він по-новому поглянув на деякі ключові теми романтичного світогляду. На початку 30-х років основним жанром Меріме стала новела, оскільки він чудовий стиліст і майстер психологічної замальовки. У 1833 р. письменник опублікував книгу "Мозаїка", яка містила короткі енергійні новели, що відрізнялися великим розмаїттям тем і форм:

- реалістичні ("Матео Фальконе", "Взяття редуту");

- фантастичні ("Видіння Карла XI", "Федеріго");

- психологічні ("Етруська ваза") та ін.

Использовал в основном сюжеты, происходящие в экзотических странах, далеко. Отсюда романтические темы: роковая любовь, цыгане, разбойники, кровная месть. Мериме предпочитал экзотическую обстановку, экзотических героев, чтобы на них демонстрировать определенные черты современного общества. То есть в лучших традициях романтизма. Очень любил южные страны – у него везде Испания, Корсика и т.д. Вообще считается, что это происходило от того, что Мериме опасался сильно обидеть общество, но Шишкин с этим не совсем согласился. Это в принципе давало определенную свободу творчества+позволяло рисовать определенные характеры. Все это вместе+стиль повествования несколько отдает путевыми заметками, поскольку чаще всего в новелле присутствует герой-европеец, со стороны смотрящий на разворачивающиеся события. Проспер Мериме стоит на грани романтизма и реализма: с одной стороны, он берет романтических, странных героев и помещает их в необычную обстановку, причем речь идет о страстях, бурях, борьбе и т.д. Но при этом он а) использует обычно реально существующие места (Испания, Корсика) б) четко воспроизводит существующие обычаи, традиции и т.д. в) всегда помещает какого-нибудь героя-европейца, г) изображает черты, свойственные современному ему обществу (лицемерие, кровожадность, слабость характера), д)иногда использует и типично французское окружение («Арсена Гийо»).