1. Реалізм як художній метод та літературний напрям. Основні принципи. Жанри. Своєрідність французького реалізму.

Реалізм — напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні. Реалістами називали людей, які ставили перед собою таку мету, яку можна було досягти. Першими звернулися до теорії реалізму Д. Дідро і Лессінг. Проблеми реалізму упродовж XIX ст. хвилювали О. Бальзака, Г. Флобера, І. Тургенева, Л. Толстого. У працях І. Франка, Е. Золя термін "реалізм" вживався як синонім до терміна "натуралізм". Звідси і назва "натуральна школа". Суть реалізму добре розкрив один із найвидатніших його представників І. Нечуй-Левицький: "Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега в воді, з городом чи селом, з лісами, горами і всіма предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт"."'.

• Принципи. раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

• вільна побудова творів;

• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Реалістичній літературі притаманний певний тип автора. Автор — це завжди певний погляд на зображуване, концепція зображуваного, вираженням якої є художній твір.

Жанри. Як і будь-який інший художній метод, реалізм запропонував свою систему жанрів, вибір яких залежить від творчих настанов і правил, яких дотримувались його представники.

1. Пісня – один з найпопулярніших ліричних жанрів. Серед майстрів – французький поет П. Ж. Беранже (1780-1857), російські поети О. В. Кольцов (1809-1842), М. О. Некрасов (1821-1877), М. П. Огарев (1813-1877).

2. Памфлет – художньо-публіцистичний жанр злободенно-сатиричного спрямування. Найбільш відомими памфлетистами свого часу були французи П. Л. Курьє (1772-1825) та К. Тільє (1801-1841).

3. Нарис. Цей жанр розвивався у кількох різновидах. Найбільш розповсюджені з них – побутові, портретні, подорожні нариси і так звані «фізіології». У фізіологічних нарисах детально досліджуються і відображаються соціальні явища, або соціальні типи, на яких локалізовано увагу автора. Серед найвідоміших – твори О. Бальзака «Гризетка» (1831), «Банкір» (1831), «Провінціал» (1831), «Монографія про рантьє» (1844), «Історія та фізіологія французьких бульварів» (1844), альманах «Фізіологія Петербурга», який вийшов за редакцією М. О. Некрасова у 1845 р.

4. Соціальний (соціально-психологічний, або соціально-побутовий) роман (або повість). Романи і повісті Ф. Стендаля, Г. Флобера, О. Бальзака, Ч. Діккенса, Л. Толстого, Ф. Достоєвського та ін.

5. Оповідання. «Записки охотника» І. С. Тургенєва, «После бала» Л. М. Толстого та ін.

Своєрідність французького реалізму. Реалізм розвився у Франції паралельно з романтизмом. Різні напрями не заперечували, а взаємно збагачували одне одного. Письменники використовували досягнення романтиків, які відкрили явище колориту ( неповторності ). Вони передавали специфічні риси, які були притаманними певній соціальній персоні та місцю її проживання. Деякі моменти перейшли до класичного французького реалізму із класицистичної спадщини. Наприклад, характерна для класичної трагедії боротьба між двома пристрастями. У Стендаля душа Сореля розривається між честолюбством й коханням; у Бальзака – в душі Растіньяка відбувається конфлікт між моральним обов’язком й честолюбством. Деякі характери Бальзака є побудованими за принципом домінанти однієї пристрасті (класицистичний закон однолінійного характеру ). Наприклад, у Гобсека – це накопичення, в батька Горіо – батьківство. Але реалістичний характер, безумовно, є багатішим, ніж класицистичний. Література революційної епохи була спрямованою на аналіз суспільства. “Поетичним правосуддям” займалися і романтики, і реалісти. Але робили вони це різними шляхами.