2.4. Особливості засвоєння словосполучення учнями основної школи

Вивчення синтаксису починається зі словосполучення. Зв’язки та відношення в словосполученні допоможуть учням зрозуміти більш складні синтаксичні одиниці. Синонімічність словосполучень готує школярів до комунікативно спрямованого користування в мовленні одиницями вищого рівня. Важливим є питання розрізнення таких основних одиниць синтаксису, як словосполучення і речення. Необхідно показати учням особливості словосполучення і речення [38, с. 226]:

а) словосполучення, як і слово, служить для називання предметів, явищ, подій, а речення виконує функцію спілкування;

б) словосполучення виражає поширену назву, а речення – повідомлення, запитання, прохання;

в) словосполучення складається мінімум з двох слів, речення ж може складатися й з одного слова;

г) словосполучення характеризується підрядним зв’язком (узгодження, керування, прилягання), має головне й залежне слово; між частинами речення можливий підрядний і сурядний зв’язок, речення відрізняється інтонаційною та смисловою завершеністю.

Учні повинні зрозуміти, що слова, з’єднані сурядним зв’язком (однорідні члени речення) не є словосполученням. Головні члени речення, на відміну від словосполучення, є взаємозалежними, у них не можна визначити головне й залежне слово, між ними існує інший зв’язок. За своїм граматичним значенням речення відрізняється від словосполучення тим, що в ньому виражається ставлення мовця до повідомлення та зазначається час. Словосполучення має сприйматися учнями як мовна одиниця, що містить такий зміст [38, с. 227]:

1) частина мови головного слова:

2) частина мови залежного слова;

3) форма залежного слова;

4) наявність прийменника, що вказує на відношення між головним і залежним словом [38, с. 227].

Необхідно виробити в учнів уміння виділяти словосполучення в реченні, аналізувати їх будову. Засвоїти поняття про будову словосполучення допомагають такі завдання:

а) визначення головного слова й постановка від нього запитання до залежного;

б) визначення частиномовної належності головного й залежного слова;

в) визначення відмінка залежного слова. Наприклад: Уранці осіннє листя вкрило килимом стежину, а) Листя (яке?) осіннє, вкрило (що?) стежину, вкрило (чим?) килимом, вкрило (коли?) вранці, б) Листя (іменник) осіннє (прикметник), вкрило (дієслово) стежину (іменник), вкрило (дієслово) килимом (іменник), вкрило (дієслово) вранці (прислівник), в) Листя осіннє (Н. в.), вкрило стежину (З. в.), вкрило килимом (Ор. в.) вкрило вранці (невідм.).

Під час вивчення будови слова й морфології знання про словосполучення поглиблюються. Цьому сприяє засвоєння значущих частин слова, що можуть бути засобами синтаксичного зв’язку залежного слова з головним, частин мови як способів вираження головного й залежного слова.

Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані на ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці [38, с. 227].

До труднощів засвоєння учнями словосполучень належать: розмежування словосполучень і речень, словосполучень і сполучень слів із сурядним зв’язком, визначення засобів зв’язку в словосполученні й реченні, використання прийменників. Уникненню помилок такого характеру сприяє система вправ, що містить спостереження над структурою та семантикою словосполучень, повний і частковий аналіз синтаксичних особливостей словосполучень, класифікацію словосполучень, насамперед таких, що важко розрізняються учнями, перебудову певних синтаксичних конструкцій, складання алгоритмів, використання пропонованих словосполучень у власних висловлюваннях.

У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості словосполучення як синтаксичної категорії. Наприклад, текст для аналізу:

... Безмежним, осяйним степом летить вершник. Баский кінь, вірний товариш наче виростає із землі, а в буйній гриві весело грають живі вихори й несуть понад високими й густими травами козацьку пісню. Та й сам козак-запорожець, володар степів як пісня. Гордий і сильний, випростався в сідлі на весь свій могутній зріст, чолом, здається, сягнув до хмар, а душу відкрив пісням. Руки обережно тримають кобзу, простягають її назустріч вітрам, пальці лежать на струнах. Але наче не вони перебирають струни, а степовий вітер (За Я.Гояном).

1. Випишіть з тексту 10 словосполучень, з’ясуйте їх головні ознаки, визначте смислові відношення й типи підрядного зв’язку.

2. Використовуючи приклади з тексту, розкажіть про лексичну й граматичну сполучуваність слів.

3. Знайдіть в тексті словосполучення, які несуть основне смислове навантаження.

4. Визначте типи словосполучень за засобами вираження головного слова.

5. За допомогою яких словосполучень описується степ, кінь, вершник? Яка різниця між словосполученнями безмежним степом і по безмежному степу? Яка будова цих словосполучень?

6. Які словосполучення мають головне слово, виражене іменником або дієсловом?

7. Що Вам відомо про козаків-бандуристів з історії? Чи можна вважати образ бандуриста символом України? Наведіть приклади народних пісень, присвячених козакам. Запишіть два словосполучення з власної відповіді, виконайте синтаксичний розбір словосполучення [38, с. 228].

Узагальнити знання про словосполучення допоможе така схема:

♦ лексичні ♦ фразеологічні ♦ синтаксичні

За вираженням головного слова синтаксично поділяються на:

♦ іменникові ♦ прикметникові ♦ числівникові ♦ займенникові ♦ дієслівні ♦ прислівникові

За типами синтаксичного зв’язку:

♦ узгодження ♦ керування ♦ прилягання

За засобами зв’язку:

♦ прийменникові ♦ безприйменникові

За відношенням між залежними і головними словами:

♦ означальні ♦ дода́ткові ♦ обставинні

За структурою:

♦ прості ♦ складні

Таким чином, перед учителем перш за все стоїть завдання провести чітке розмежування між словосполученням і реченням, а саме: речення – одиниця повідомлення (комунікативна одиниця), словосполучення – номінативна одиниця (одиниця називання). Поряд із цим важливо зупинитися на новому понятті – «словосполучення і речення – синтаксичні одиниці», акцентувати увагу учнів на їх ознаках – спільних і відмінних. Для цього варто звернутися до таблиць підручників, за допомогою яких новий матеріал сприйматиметься значно легше.

Висновки з 2 розділу

1. Проведене дослідження показало, що неподільні дієслівно-іменникові сполуки в різних синтаксичних функціях використовуються досить активно у всіх книжних стилях.

Часте вживання неподільних дієслівно-іменникових сполук у книжних стилях української мови вказує на їх затребуваність. В офіційно-діловому й науковому стилях вони задовольняють потребу в однозначності, конкретності формулювання думок. У публіцистичному стилі їхнє функціонування визначають необхідністю донести до читача доступно оформлену інформацію, яка здатна вплинути на нього. Вимога в чіткій організації висловлень в офіційно-діловому стилі зумовлює їхню будову переважно з прямим розташуванням підмета і присудка, з граматично визначеним порядком слідування компонентів сполуки: на першому місці дієслово, за ним − іменник. Наголошення на значимості іменникового компонента сполуки задовольняє потребу його винесення на перше місце в науковому стилі, в якому виникає така необхідність. Публіцистичний стиль, який найменше серед книжних стилів пов’язаний з офіційністю й науковістю, припускає не тільки інверсію іменника, а й розміщення компонентів сполуки на віддалі, щоб підкреслити його (іменника) важливість у цьому контексті.

У книжних стилях своєрідний набір прикметників при іменниках: в офіційно-діловому стилі використовуваними виявляються відносні, в науковому − відносні й якісні, в публіцистичному до них додаються ще й відзайменникові прикметники.

Різний набір компонентів неподільної сполуки, неоднакова їх частотність уживання у стилях мови зумовлені тим, що вимоги в кожному стилі різні.

Найбільша активність уведення неподільних сполук у текст засвідчена науковцями в публіцистичному стилі, зокрема – в газетному підстилі. За частотністю введення в текст неподільних дієслівно-іменникових сполук офіційно-діловий і науковий стилі не різняться. Вони подібні тим, що в кожному з них вироблені марковані неподільні сполуки, специфіка яких відбита в лексичному наповненні: набором дієслів й іменників, одні з яких притаманні офіційно-діловому стилю, інші − науковому. У публіцистичному стилі марковані неподільні сполуки представлені найменшою мірою.

Відносно замкненими для проникнення інших стильових одиниць є офіційно-діловий і науковий стилі. Вони поповнюються новими сполуками з появою нових законодавчо-правових чи наукових термінів. Розмовні елементи в них не вводяться. На відміну від них публіцистичний стиль відкритий і для введення законодавчо-правових одиниць, і для наукових термінів, і для використання розмовних елементів. Зумовлено це необхідністю подавати найрізноманітнішу інформацію, прагненням викласти її в доступній, цікавій й експресивній формі.

2. Теоретичне опрацювання словосполучення в школі повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані на ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.

У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти його структурно-семантичні особливості.

ВИСНОВКИ

1. У дослідженні констатовано, що увага синтаксистів другої половини ХХ ст. до характеристики дієслівно-іменникових сполук спричинилася до появи низки теоретичних положень, окремі з яких витримали перевірку, а деякі перебувають у стадії науково-практичного розгляду. Це свідчить про те, що здобуті в науці результати не вичерпують всі теоретичні здобутки у вивченні цього складного синтаксичного феномена.

Аналіз і потрактування стилістичних функцій неподільних дієслівно-іменникових сполук узагальнюємо такими спостереженнями й висновками.

2. Засвідчене в дослідженні використання описуваних сполук доводить твердження про їхню належність не лише книжним і художньому стилям, а й розмовно-побутовому мовленню.

3. Обстеження різностильових джерел дозволяє констатувати, що в розглядуваних поєднаннях задіяні не лише відзначувані в науковій літературі віддієслівні й власне абстрактні іменники, а й відприкметникові, віддієприкметникові. Останні посідають периферійне місце в стилях, в яких вони наявні. У поетичних творах вони не засвідчені. Відприкметникові й віддієприкметникові іменники можуть трансформуватися в дієслова і виступати в ролі присудка, а можуть перетворюватися в прикметник, дієприкметник чи прислівник, стаючи частиною відповідного складеного присудка. Є такі відприкметникові й віддієприкметникові іменники, що не перетворюються в дієслова, прикметники, дієприкметники, прислівники.

4. Приклади доводять, що дієслово, називаючи дію узагальнено, впливає на формування семантики всієї сполуки, конкретизуючи загальне її значення, яке формують абстрактні віддієслівні, відприкметникові, віддієприкметникові і власне іменники. Зміна дієслова при тому ж самому іменникові змінює все значення неподільної сполуки.

5. Те, що дієслово не втрачає семантичних ознак у поєднанні з іменником, стоїть на перешкоді віднесення неподільних дієслівно-іменникових сполук до розряду іменних складених присудків, у яких втілена єдність службового слова (зв’язки) і повнозначного іменника, в яких зв’язка виконує суто формальну функцію: вираження граматичних значень і підпорядкування призв’язкового члена панівному члену речення. У неподільних сполуках дієслово виступає і виразником часово-модального значення, і носієм лексичного значення, яке впливає на формування загальної семантики сполуки.

6. Специфіку неподільних дієслівно-іменникових сполук становить здатність віддієслівних, відприкметникових і віддієприкметникових іменників трансформуватися в дієслово, прикметник, дієприкметник, прислівник, чим досягається утворення синонімічного ряду, компоненти якого, будучи семантично близькими, припускають взаємозаміну. У практичному ж використанні довільній заміні перешкоджають семантичні відтінки зіставлюваних синонімів, які не дозволяють їх ототожнювати. Неподільним сполукам характерна семантична спрямованість у переданні інформації завдяки лексичному значенню дієслова, що конкретизує дію, тим часом як одиничні дієслова, будучи багатозначними, спричинюють нечіткість в оформленні думки. Крім цього, неподільна дієслівно-іменникова сполука здебільшого формулює дію так, як дієслово не може її передати. У цьому семантична і стилістична вагомість неподільних дієслівно-іменникових сполук.

7. Використання розглядуваних сполук у всіх стилях сучасної української мови вказує на їхню багатофункціональність як загальномовної синтаксичної одиниці, на здатність задовольняти специфічні вимоги кожного з функціональних різновидів мови, виявляючи при цьому своєрідність у типологічних ознаках. Об’єднані під одною назвою «книжні стилі», офіційно-діловий і науковий стилі схожі й відмінні у введенні аналізованих сполук у текст. Подібні вони в наявності маркованих сполук, заснованих на використанні дієслів й іменників, притаманних цим стилям. Схожі неприпустимістю використання розмовних й експресивних елементів, але не схожі в тому, що в офіційно-діловому стилі більшу частотність виявляють сполуки з власне іменниками, в науковому − з віддієслівними іменниками; в офіційно-ділових текстах означенням при іменниках можливі лише відносні прикметники, в науковому − відносні й якісні; в офіційно-діловому неможливі означено- й неозначено-особові речення, в науковому − вони звичайні; в офіційно-діловому стилі переважає прямий порядок розміщення підмета і присудка (виняток − наявність частки «не» при дієслові), в науковому − вільний порядок; в офіційно-діловому не припускається інверсія іменника в складі сполуки, в науковому стилі перестановка компонентів припустима.

8. Як і інші книжні стилі, публіцистичний різновид мови характеризують специфічні для цього стилю неподільні дієслівно-іменникові сполуки. Потреба в інформуванні про багатогранні події сьогодення спричинює використання на шпальтах газет і сторінках публіцистичних статей дієслівно-іменникових сполук, властивих офіційно-діловому чи науковому стилям, що свідчить про незамкненість публіцистичного стилю. Газетний підстиль виявляється відкритим і для введення до складу неподільних сполук дієслів розмовного вжитку, які надають висловленню експресивності. Уведення в заголовки неподільних дієслівно-іменникових сполук указує на їхню активну вживаність, що підтверджує природність цих одиниць у спілкуванні з читачами.

9. Аналіз підстилів розмовно-побутового стилю довів не лише загальностильовий характер неподільних дієслівно-іменникових сполук, а й динамічні процеси у використанні цих поєднань у живому сучасному мовленні. Як доводять дослідники, неподільні дієслівно-іменникові сполуки, що походять із книжних стилів, як стильові одиниці схильні до нейтралізації, а новостворені підтверджують теоретичне положення про динамічні процеси, що супроводжують розвиток української мови. Широке використання традиційно вживаних і новостворених неподільних дієслівно-іменникових сполук як аналітичних елементів не порушує синтетичного ладу української мови. Риси аналітизму − це один із проявів розвитку синтаксичної системи української мови.

11. Вивчення синтаксису починається зі словосполучення. Перед учителем перш за все стоїть завдання провести чітке розмежування між словосполученням і реченням. Для цього варто звернутися до таблиць підручників, за допомогою яких новий матеріал сприйматиметься значно легше.

Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні мають визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані на ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.

У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстоцентричному підходу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості характеризованих одиниць синтаксису.