2.3. Дієслівно-іменникові сполуки в публіцистичному стилі

Як свідчать українські й російські мовознавчі розвідки, публіцистичний стиль, зокрема мова газет, досліджувалась неодноразово: розглядались специфічні риси, граматичні та стилістичні особливості, її функції (Н. Бабич, Д. Баранник, Г. Винокур, М. Жовтобрюх, С. Єрмоленко, В. Костомаров, М. Пилинський, Г. Солганик, А. Швец). У них, як і в працях А. Мамалиги, О. Сербенської, Т. Коць, основна увага зосереджена на розгляді лексичних особливостей публіцистичного стилю, меншою мірою − синтаксичних. На окреме місце в переліку праць, присвячених публіцистичному стилю, заслуговує дослідження Н. Бойченко, присвячене аналізу експресивного потенціалу стійких дієслівних сполук, у тому числі й названого типу дієслівно-іменникових сполучень, на матеріалі газетно-публіцистичних текстів [5], що свідчить про звернення уваги вчених на з’ясування функціонального аспекту в розглядуваних сполуках, − проблеми, актуальність якої загальновизнана. Зі стилістичного погляду, як переконує назва праці «Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та експресивний потенціал», в аналізі стійких дієслівних сполук на матеріалі публіцистичних текстів відбита лише одна з характерних функцій названих сполук − експресивна. Поза увагою залишено інші функції досліджуваних поєднань.

У газетних жанрах із різною частотою використовуються неподільні сполуки типу брати (взяти) участь, вдаватися в деталі, висловлювати бажання, виявляти повагу, вносити зміни, втілювати в життя, завдавати шкоди, надавати можливість, підлягати сумніву, робити припущення, справляти вплив, ставати на заваді, чинити опір.

Зіставлення наведених прикладів з одиницями офіційно-ділового й наукового стилів переконує в тому, що в кожному з книжних стилів сформувався набір неподільних дієслівно-іменникових сполук, що задовольняють екстралінгвальні вимоги до будови офіційно-ділового, наукового і публіцистичного текстів. Користуючись єдиною українською літературною мовою, автори відмінних текстів уживають сполуки, що відповідають вимогам певного стилю. І це закономірно.

Кожен стиль виробляє своєрідні мовні одиниці, які несуть у собі ознаки, специфічні для кожного з них. Так, безсумнівно публіцистичними є неподільні дієслівно-іменникові сполуки: вдаватися в деталі, висловлювати бажання, втілювати в життя, здійснювати подорож, зазнати травми. Чужими для обох інших книжних стилів української мови є й сполуки типу спалахнула дискусія, розкидати здогад, слати прокльони, втрутитись у справу, вивершити комплімента, захопити ініціативу, перейматися питаннями, оточити увагою, роздиратися суперечностями. Ці приклади можуть доповнити ті дані, які містяться в навчальних посібниках, у яких наводяться переважно лексичні елементи, тепер є можливість додати до них синтаксичні зразки розрізнень трьох книжних стилів мови.

Окрім стильових відмін у використанні аналізованих структур, доводиться констатувати і розрізнення в частотності вживання їх у жанрових різновидах публіцистичних підстилів.

Факти доводять, що переважним уживанням сполук досліджуваного типу газетні кореспонденції відрізняються від текстів книг і статей власне публіцистичного спрямування, а саме: в газетах вони трапляються втричі частіше, ніж у власне публіцистичних виданнях.

Активне функціонування таких сполук на сторінках періодичної преси дозволяє стверджувати, що вони відіграють важливу роль у побудові газетного тексту, беручи участь у забезпеченні його різносферної інформативності та впливу на читача. Підтвердженням висловленого можуть бути хоч би окремі з наведених сполук у складі цілого речення. Виразну інформативність забезпечують поєднання, які використовуються як у простих реченнях: Між тим, імовірні теледебати пана Черновецького та пані Тимошенко викликають неабиякий інтерес у громадськості та політичних експертів («Вечірній Київ»), так і в складних: Загальновідомо, що повна заборона реклами тютюнових виробів дає кращий ефект, ніж соціальна антиреклама наслідків тютюнокуріння («День»).

У реченнях впливового спрямування можуть міститися поєднання, які виступають простим дієслівним присудком, як-от: Свідомі кияни, яких турбує доля рідного міста, вже майже 5 років ведуть боротьбу із забудовником («Вечірній Київ»).

Меншу частотність у вживанні репрезентують неподільні сполуки у власне публіцистичних текстах, як-от: До речі, мало обізнані з тією дійсністю представники наших «кресів» часто роблять великий блуд (Іван Багряний); Переможені футуристи, виїхавши до Харкова, закладають «Комункульт», але неокласики ведуть наступ і на Харків і, зрештою, за допомогою «Червоного шляху», що теж схибив і віддав їм свої широкі сторінки, вони дезорганізують лави жовтневої літератури (І. Микитенко).

Потреба в уточненій інформативності газетних і публіцистичних матеріалів зумовлює введення до складу неподільної сполуки прикметника − означення до іменникового компонента, наприклад: Отже, професора Березовського звинувачено у тому, що він наніс легкі тілесні ушкодження виконробу ЗАТ «Житло-Буд» Сергію Кучеренку («Вечірній Київ»); Або скалічівши в’язня на допиті і пхнувши його в камеру, йому не дають ніякої медичної допомоги (Іван Багряний). Уведення прикметників дозволяє більш повно передавати інформацію, оцінку, ставлення автора до розглядуваних фактів, подій, істот. Саме тому такі ускладнені означенням сполуки засвідчуються в публіцистичному стилі частіше, ніж в інших книжних стилях. Це − одне, і друге − те, що в цьому книжному стилі на відміну від інших стилів означеннями виступають прикметники, що несуть експресивний заряд, як-от: скажений (опір), гіркі (роздуми), жахливі (втрати).

Як свідчать дані, відповідними публіцистичному стилю виявляються дієслова, лексична природа яких націлює на розкриття думки, на звернення уваги до початку, завершення дії. Це − дієслова: викликати, виконати, вимагати, виникати, виробити, висловити, виявити, відіграти, відповідати, доводити, докладати, досягнути, дотримуватися, забезпечити, зазнавати, займатися, здійснювати, здобувати, знайти, набувати, надавати, нести, одержати, перебувати, передбачати, підтримувати, порушити, призвести, принести, припинити, робити, розглянути, скласти, спричинити, створити. Що ж до іменників, то їхнє ядро становлять лексеми на позначення суспільно-політичних явищ: боротьба, позиція, протидія, незгода, понять громадського життя: контроль, облік, спадщина, презентація, лексем, значення яких відбивають ознаки повсякденного спілкування: надія, розповідь, впевненість, прохання, сподівання, враження, зацікавлення, травма, зауваження, а також активного вияву: пошук, зусилля, участь. Більшість із наведених дієслів та іменників не становить специфіки публіцистичного стилю. Проте серед них є такі лексеми, які в інших книжних стилях не фіксовані, з участю яких утворюються специфічні стильові сполуки.

Із синонімічної пари «неподільна дієслівно-іменникова сполука/дієслово (прикметник, дієприкметник, прислівник)» у мові газет перевага надається дієслівно-іменниковій сполуці з огляду на її здатність формувати конкретну дію.

Існують приклади, в яких замість дієслова вдаються до неподільної сполуки не тому, що вона книжна і пасує книжному стилю, а тому, що сполучення фіксує відповідну дію так, як дієслово не може її точно передати. У реченні, як-от: Він [«Кобзар»], як і поема «Гайдамаки» 1890 року, залишився у спадок від батька, який загинув на війні («Голос України») − вжите поєднання дієслова й іменника залишився у спадок, а не дієслово успадкувався (або успадковано), хоч вони семантично співвідносні, адже мають значення: «одержувати щось як спадщину» [57, Т. 10, с. 493]. Проте в наведеному реченні використана неподільна сполука, а не синонімічне дієслово. Пояснення цього в тому, що автор прагне показати не процес успадкування як дію, а факт, який фіксує, що від батька зберігся тільки «Кобзар» і поема «Гайдамаки» як спадок.

Активна вживаність неподільних дієслівно-іменникових сполук як важливих структурних одиниць речення в досягненні газетної інформативності свідчить про те, що розглядувані поєднання стали невід’ємними елементами газетно-публіцистичного викладу, як і оформлення думок в офіційно-діловому й науковому стилях.

Це твердження, обґрунтоване прикладами, не слід сприймати однозначно як намагання довести, що в публіцистичних підстилях уживаються в ролі простого присудка лише неподільні сполуки. Їхня активна вживаність зумовлена тільки здатністю точно передавати відповідну дію, що істотно для задоволення екстралінгвальної вимоги − подати об’єктивну інформацію.

Як доводять науковці, автори газетних текстів уміло чергують використання неподільної сполуки і синонімічного замінника.

Уведення неподільних сполук у газетні заголовки, наприклад, у дво- і односкладні речення: «На боротьбу з корупцією уряд США надасть Україні фінансову допомогу» («Голос України»); «Прокуратура Києва бере під особливий контроль діяльність у місті радикальних угруповань із СНД» («День») – відрізняє їх від використання у власне публіцистичних виданнях. У них не засвідчено жодного прикладу винесення цих сполук у заголовок.

Позалінгвальна вимога до оформлення газетно-публіцистичних текстів, а саме: переконливо впливати на читача поданою інформацією, − втілюється в те, що інформація на сторінках газети подається з експресивним забарвленням. Ідеться про те, що, зокрема, в газетних матеріалах можливе введення в текст експресивних одиниць. Щодо цього наші спостереження такі. У формуванні експресивного фону сполуки важливу роль відіграє дієслівний компонент: саме він вносить відтінок експресії, виражає міру інтенсивності явища і відповідно − його оцінку. Найчастіше з відтінком розмовності вживаються дієслова заводити (дружбу), вдертися (в натовп), прикинутись (хворим) та ін. Утворені з їх участю неподільні дієслівно-іменникові сполуки набувають вузького значення і в той же час некнижного відтінку. Приклади свідчать, що деякі неподільні сполуки перенесені з розмовного мовлення, як-от: Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу (Іван Багряний). Такі структури вживаються в публіцистичному викладі з певною метою: розмовними елементами надати йому жвавості і виразності.

Екстралінгвальні вимоги публіцистичного стилю відмінні від офіційно-ділового й наукового передусім залученням окремих розмовних елементів. Від цього, проте, він не втрачає рис книжності, ознаки якої: чіткість викладу, обґрунтованість висловлюваних думок, деталізація фактів, писемна форма викладу – залишаються в текстах обох розглядуваних підстилів.

Своєрідність публіцистичного стилю в тому, що, будучи пов’язаним з усіма сторонами суспільного життя, він послуговується мовними засобами інших функціональних різновидів мови, зокрема офіційно-ділового, а саме: неподільними дієслівно-іменниковими сполуками на зразок: віддавати наказ, висловити недовіру, дати відповідь, чинити опір, покласти відповідальність, виділити кошти, набрати чинності. Вони природно сприймаються в текстах газетних повідомлень, публіцистичних виступах, зокрема в таких реченнях, як: А заразом, оглянувши новий бульвар − Бібіковський (нині Тараса Шевченка), засаджений каштанами, імператор віддав наказ каштани вирубати і теж засадити бульвар тополями («Вечірній Київ»); Розглянувши мою «Докладну записку», ЦК РКП офіціяльно через двох своїх членів, товаришів Зінов’єва й Каменєва, дав мені відповідь на неї (В. Винниченко).

Частина неподільних сполук типу зробити аналіз, дати пояснення, знайти відповідь, мати значення, входити в контакт, провести дослідження проникає в мову періодики з наукового стилю, несучи в собі ознаки науковості. Такі сполуки, як правило, найчастіше вживаються в інформаційних замітках і матеріалах стосовно наукових проблем, наприклад: У понеділок підбили підсумки міжнародного музичного конкурсу «Нова хвиля» в Юрмалі («Україна молода»).

Розглянуті в цьому параграфі сполуки є свідченням активної взаємодії офіційно-ділового, наукового й публіцистичного стилів, взаємодії, викликаної потребами публіцистики – відтворити у своїх матеріалах усю багатоманітність суспільного життя.

Інформативна роль газетно-публіцистичних видань потребує конкретності. Не випадково тому неподільні сполуки засвідчуються в основному в двоскладних реченнях, в яких вони виконують функцію простого присудка. Цим досягається відкритість інформації, пов’язаної з персоніфікацією дій: називається діяч і дія. У цьому переконує зразок речення: Депутати ухвалили рішення, згідно з яким питання про вступ до НАТО порушуватиметься тільки після всеукраїнського референдуму («Голос України»).

Поряд із простими реченнями досліджувані сполуки засвідчуються і в складних: як у головній частині складнопідрядного речення, наприклад: Зараз лише зробимо акцент на деяких концептуальних аспектах цієї проблеми, які є принципово значимими у логічному завершенні цієї публікації («Освіта»).

У передачі інформативності вони беруть участь і як компоненти дієслівного складеного присудка: в ролі суб’єктного інфінітива, наприклад, Керівництву експедиції довелося докласти чимало зусиль, до якомога швидшого розв’язання проблеми («Сільські вісті») і в ролі допоміжного дієслова, як-от: Автор, наскільки можна судити з перших розділів, має намір розгорнути величезний історичний матеріал (І. Микитенко).

У газетних текстах відзначено приклади, коли дві неподільні дієслівно-іменникові сполуки формують дієслівний складений присудок, тобто одна з них виступає як допоміжний компонент, а друга як суб’єктний інфінітив, наприклад: Крім того, розроблені методики і здобутий досвід дають змогу 2008 року в Україні провести незалежне зовнішнє оцінювання знань учнів на етапі закінчення школи з двох предметів, а на етапі вступу до ВНЗ − майже з семи предметів («Освіта»).

Засвідчуються приклади з аналізованими сполуками в складносурядних реченнях: Комп’ютерна томографія дозволить вивчити їхні внутрішні органи без пошкоджень, а ДНК-тестування дасть можливість перевірити родинні зв’язки («Слобідський край»).

Досить часто описувані сполуки засвідчуються в безособових реченнях на зразок: Відтоді понад 10 тисяч тварин було піддано стерилізації ветлікарями притулку, а це означає, що на вулицях міста не з’явилося додаткових 600-700 тисяч безпритульних тварин («Вечірній Київ»). Їх використання в ролі головного члена безособового речення концентрує увагу читачів на результаті дії, що принципово в інформативному висловленні.

На основі неподільної дієслівно-іменникової сполуки формуються дієприслівникові звороти, як-от: У неділю ця країна [Данія] вирядила експедицію на Північний полюс, маючи намір довести, що підводний хребет Ломоносова є продовженням континентального шельфу Гренландії, а відтак і її території («Сільські вісті»). У власне публіцистичних виданнях неподільні сполуки у складі дієприслівникового звороту використовуються також досить активно: Революціонізм одцвів, давши гидкий плід централістичного бюрократизму, бонапартизму та реакції (В. Винниченко); А винищив він [Сталін] їх [вірних йому людей], спершу піддавши інквізиції, таким катуванням, що його знали лише часи Середньовіччя, потім постріляв та позасилав на каторгу: в далеку Колиму, Соловки, на Землю Франца-Йосифа і т.д., і т.д. (Іван Багряний).

Неподільні дієслівно-іменникові сполуки можуть функціонувати як у ролі додатка: Експерти закликають суспільство і владу вжити заходи з метою попередження високої смертності чоловіків («Молодь України»), так і в ролі неузгодженого означення: Попри те, що Леонід Черновецький підписав розпорядження про заборону будівництва на цій території, керівники МЗС роблять заяви, з яких витікає, що чиновники зовнішньополітичного відомства не полишають надії зробити відновлення будівництва багатоповерхівки, що знівечить ландшафт Пейзажної алеї («Вечірній Київ»).

Впливова функція газетних і власне публіцистичних текстів знаходить вияв у тому, що в них для підсилення змісту описуваного явища, для усвідомлення значущості повідомлюваного використовуються різні елементи структури речення. Одним із таких засобів є вживання однорідних членів речення, використання яких розширеною інформативністю впливає на свідомість і почуття читача. У ролі однорідного присудка може виступати неподільна сполука, як-от: Німецькі воїни кинулися через болото в атаку, грузли по коліна, не мали змоги мобільно рухатися («Освіта»).

Відомо, що відхилення від звичайного порядку розташування компонентів речення, компонентів неподільних сполук використовується як стилістичний прийом привернення уваги до інверсованого слова, а відтак як впливовий засіб сприйняття виділюваного. Непоодинокі випадки винесення на перше місце іменників у неподільній дієслівно-іменниковій сполуці, як-от: Очевидці твердять в один голос: евакуаторник проявив халатність − не виставив опорні стійки, передає «Комсомольська правда» − Україна («Слобідський край»).

Почасти компоненти неподільної сполуки − дієслово та іменник, які виконують роль присудка, бувають не лише інверсовані, а й розташовані на відстані, наприклад: Розуміється, всіх мотивів свого виїзду перед ширшим колом я в даний момент подати не можу (В. Винниченко).

Засобом впливу на читача в газетних текстах стає, зокрема, паралелізм речень, підкреслений анафорою, вираженою дієслівно-іменниковими сполуками. Ілюструє це такий уривок: Це великі господарства мають змогу придбати селекційну птицю. Це великі господарства мають можливість самі виготовляти комбікорми потрібного складу й якості («Слобідський край»).

Відзначені речення, в яких неподільні сполуки використані в переносному значенні, як-от: Антирейдерський союз підприємців України збирається поставити заслін діям рейдерів, які дедалі більше поширюються і на підприємства у провінції («Голос України»). У цьому прикладі мова йде не про справжній заслін, а про дії, за допомогою яких припиняться дії рейдерів. Або: Старенькі вітрини магазинів продуктів, 20-річні автівки, будинки, які з 1940-х років не бачили ремонту, створюють враження, що ти не в частині ЄС, а в Радянському Союзі («День»). Виразну образність несе в собі ця сполука, дієслівний компонент якої вжитий метафорично.

Неподільні дієслівно-іменникові сполуки становлять невід’ємну частину синтаксичної системи публіцистичного стилю. Активне введення цих поєднань у газетні і власне публіцистичні тексти доводить їхню здатність бути складниками синтаксичних структур, які задовольняють вимоги основних функцій цього стилю − інформативної та впливової. Помітним є використання в ньому неподільних дієслівно-іменникових сполук, що несуть у собі ознаки офіційно-ділового й наукового стилів, а також припускається залучення до формування сполук розмовних лексем. Правомірність уживання офіційно-ділових, наукових елементів зумовлена необхідністю відтворювати різноманітність суспільного життя, а використання розмовних елементів – екстралінгвальними завданнями стилю: виразом експресії привернути увагу читача до прочитуваного матеріалу, подати інформацію в доступній для сприйняття формі.

Відмінність публіцистичного стилю від інших книжних стилів визначає те, що в аналізованих єдностях засвідчуються такі лексичні одиниці, які ні в офіційно-діловому, ні в науковому стилях не вживаються, що розглядувані сполуки представлені в усіх можливих для них формах, різноструктурних реченнях, тимчасом як в офіційно-діловому й науковому стилях їхнє використання дещо обмежене.