Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій

Кафедра правового регулювання економіки

Курсова робота

з Кримінального права

на тему:Кримінально-правова характеристика грабежу

Студентки 2 курсу П-131 групи

Напрямку підготовки 6.030401 «Правознавство»

Пучки В.П.

Керівник к.і.н., доцента Нітченко А. Г.

Національна шкала _________________

Кількість балів:_____________ Оцінка: ECTS______

Члени комісії: ______ ____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ ____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ ____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

М. Чернігів- 2015 рік

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП………………………………………....………….....…………………...3 РОЗДІЛ I. Загальна характеристика та ознаки складу грабежу 1.1 Грабіж як злочин…………………………………………………………….5 1.2 Об`єкт та суб`єкт грабежу…………………………………………………..8 1.3 Об`єктивна та суб`єктивна сторона грабежу……………………………..13 РОЗДІЛ II. Кваліфікуючі ознаки складів грабежу 2.1 Кваліфікуючі ознаки складів грабежу…………………………...………16 2.2 Відмежування грабежу від суміжних складів злочинів та особливості його кваліфікації…………………………………………………..……………19 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………

ВСТУП

Актуальність теми. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1]. Тому особливої актуальності набуває кримінально-правова протидія будь-яким злочинним посяганням на права і свободи людини, у тому числі таким, як грабіж, котрий є одним з найпоширеніших посягань на права і свободи людини і громадянина, а також на громадські та державні інтереси. Ознаки грабежу наводяться у диспозиції ст. 186 КК України, де він визначається як відкрите викрадення чужого майна. Водночас поняття «викрадення» має місце у багатьох інших статтях, а саме у статтях 115, 146, 158, 188-1, 262, 308, 312, 313, 357, 410, 432 і 444 КК. Крім того, ст. 289 КК, яка встановлює відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, охоплює своїми ознаками також незаконне заволодіння шляхом відкритого викрадення; у ст. 433 КК як на один із видів насильства над населенням в районі воєнних дій вказується на відібрання майна під приводом воєнної необхідності; в ст. 438 КК як один з різновидів порушення законів та звичаїв війни передбачається розграбування національних цінностей на окупованій території, а в ст. 446 КК як ознака піратства вказується пограбування. У зв’язку з цим виникають питання щодо співвідношення понять «викрадення», «розкрадання» і «грабіж», встановлення їх спільних рис і відмінностей, а також щодо визначення складів злочинів, ознаками яких охоплюються діяння, що можуть бути розцінені як грабіж, та питання розробки загального поняття грабежу.

Зазначене вимагає з’ясувати сутність грабежу, а саме, з одного боку, те, чи будь-яке відкрите викрадення є грабежем, а з другого боку, чи вичерпуються ознаками грабежу ознаки таких діянь, як «відібрання», «розграбування» та «пограбування». Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення наукового завдання щодо розробки питань кримінально-правової характеристики грабежу як діяння, передбаченого кількома статтями Кримінального кодексу України, визначення його загального поняття.Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:

- визначити загальне поняття грабежу та його місце в системі кримінально-правових норм;

- охарактеризувати ступінь відповідності криміналізації в КК України грабежу загальновизнаним підставам і принципам криміналізації;

- дати характеристику об’єктивним та суб’єктивним ознакам грабежу як злочину і як групі складів злочинів, що передбачають відповідальність за грабіж;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за грабіж.

Об’єктом дослідження є закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за грабіж як кримінально-правового явища.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика грабежу.

Розділ I. Загальна характеристика та ознаки складу грабежу 1.1.Грабіж як злочин Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення [1].

Викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Відкритим вважається і таке викрадення, яке було помічене сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, але й нехтував нею. При вчиненні грабежу винний діє відкрито, зухвало і свідомо нехтує присутністю власника майна або особи, яка володіє майном чи охоро­няє його, або сторонніх осіб.

При вчиненні грабежу, що не був поєднаний з насильством (ч. 1 ст. 186), злочинець уникає фізичного зіткнення з власником майна або особою, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, а також з іншими особами, які усвідомлюють значення того, що відбувається. Викрадення вважається відкритим без насильства і тоді, коли винний діє раптово, вдаючись до певних зусиль (не придушуючи волю потерпілого), вириваючи річ у потерпілого. Якщо ж такі зусилля винного супроводжувались посяганням на тілесну недоторканність потерпілого, він буде відповідати за грабіж із застосуванням фізичного насильства (ч. 2 ст. 186).

Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам тощо).

Під насильством при вчиненні грабежу (ч. 2 ст. 186) треба розуміти таке протиправне застосування сили до потерпілого, яке не є небезпечним для його життя чи здоров'я. Дане насильство по відношенню до потерпілого супроводжується заподіянням легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, завданням фізичного болю (при нанесенні удару, побоїв), обмеженням чи позбавленням волі тощо. При з'ясуванні питання, чи було насильство небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, необхідно виходити не лише з фактичних наслідків, а й способу його вчинення. Наприклад, намагання зіштовхнути потерпілого з вагона потяга, що рухається, задушення шиї, спроба нанести удар важким предметом у життєво важливі органи, застосування електроструму, зброї тощо з метою заволодіння майном незалежно від того, заподіяна шкода здоров'ю потерпілого чи ні, повинні кваліфікуватися як розбій (ст. 187).

Погроза застосування насильства при вчи­ненні грабежу - це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно, або погодитися на вилучення майна, або ліквідувати протидію з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив повинен бути реальним і містити у собі небезпеку для потерпілого. Загроза може бути виражена словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь-яких предметів для вчинення насильства.

Вирішення питання про ступінь чи характер насильства залежить від спрямованості умислу винного та сприйняття такої загрози потерпілим. При цьому основним критерієм є спрямованість умислу винного, яка визначається на підставі аналізу усіх обставин справи (місце та час вчинення злочину, вигляд та властивість предмета, яким загрожував винний, тощо). Простий грабіж буде у випадку, коли суб'єктивне сприймання потерпілим поведінки винного як погрози засто­сування насильства було викликане однією ли­ше позою злочинця (при відсутності прямого умислу на насильство), його розв'язністю чи зухвалістю.

При вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном. Це буде і у разі, коли заволодіння майном почалося таємно, а закінчилося з застосуванням насильства, що і дало можливість заволодіти майном. Наприклад, якщо злочинець вилучив майно з прилавка магазину, але при виході з нього був затриманий продавцем, якому з метою утримання викраденого майна наніс удари, то він буде відповідати за грабіж (ч. 2 ст. 186). Якщо ж у вказаному випадку злочинець залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він буде відповідати за замах на крадіжку за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 та за ч. 2 ст. 350.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних та сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 або за відповідною частиною ст. 187. Якщо ж застосування названих засобів створювало небезпеку для життя чи здоров'я потерпі­лого, але не призвело до серйозних наслідків для нього, такі дії будуть кваліфікуватись як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість настання згаданих наслідків.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вка­зане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тоб­то слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправне заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб, При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправне вилученим майном і застосовує насильсгтво лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди, Застосування в процесі відкритого викрадення - насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість).

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкоджен¬ня, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або коро¬ткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насиль¬ницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне п©: збавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.