10. Алхімія західної Європи (Альберт Больштедський, Бекон, Лулліус та інші).

Приблизно у ІV ст. в Європi з’являються першi алхiмiчнi погляди. Термін “хімія” ми знаходимо у грецького вченого 3осiми Панополiтанського  з  Єгипту.  Пiсля  занепаду  Західної  Римської iмперiї тут спостерігався застiй у розвитку науки і ремесла. Римсько- католицька церква, проповiдуючи покiрливiсть, жорстоко переслiдувала все нове i прогресивне, що не вписувалось у її канони. Природничi науки i свiтська освiта були придушенi. Того, хто висловлював матерiалiстичнi iдеї або повторював думки фiлософiв Давньої Грецiї за вироком iнквизицiї спалювали на вогнищi. Унiверситети знаходились пiд пильним наглядом церкви.

Характер таємної науки у Європі алхiмiя набула через покровительство з боку астрологiї. Полiтичнi умови середньовiчної Європи, суперництво численних дворiв сприяли поширенню руху за пошук фiлософського каменя. В Іспанiї, Італiї, Франції, Нiмеччинi, Англiї чеснi прихильники алхiмiї шляхом хiмiчних операцiй шукали фiлософський камiнь. Поряд з ними дiяли i шахраї, алхіміки- обманщики, фальсифікатори металів, якi намагались використати алхiмію для власного збагачення або для якихось не дуже добросовiсних  властителiв.  У  перiод  з  ХІ  до  ХVІ  ст.ст.  захiдна алхiмiя дала багато великих мислителiв, впевнених у тому, що вони шукають iстину.

Одним з перших алхiмiкiв Європи вважають графа Альбрехта фон Больштедта (Альберт Великий, 1193–1280 рр.). Він  є одним із засновникiв середньовiчної схоластичної фiлософiї. Став монахом, свiдомим алхiмiком. Як експериментатор не зробив нiякого внеску в хімiю. Залишив пiсля себе багато творiв, де висвiтлював питання  з  алхiмiї,  фiзики,  астрологiї.  Найвизначнiші  його  твори: «Про алхiмiю», «Про метали i мiнерали», «Про рослини». Альберт Великий був палким послiдовником арабських алхiмiкiв. Вiн стверджував, що метали складаються з ртутi i сiрки, але додає до них воду i миш’як («аурипигмент»). Ртуть у металi, на його думку, дає бiлий колiр, сiрка – червоний, миш’як – жовтий. Щiльнiсть металу, за ствердженням Альберта Великого, є здатнiсть його стискуватись i ущiльнюватись в рiзнiй мiрі. Йому ж iсторики приписують перелiк правил, яких має дотримуватися алхімік. Їх сутнiсть зведена до таїнства, скромностi, самотності, дотримання часу проведення дослiдiв (днi, години, погода), терплячостi, стараностi i витримцi тощо.

Історiя            розвитку         алхiмiї Європи           пов′язана     з           Раймундом Луллієм (1236–1315 рр.). Луллій            вірив   у          перетворення металiв i   багато займався проблемою філософського каменя. Вважається, що ним написано декiлька алхiмiчних видань, якi набули популярностi зразу ж пiсля їх опублiкування, в тому числi «3аповiт», «3бiрник правил, або путiвник по алхiмiї», «Дослiди», «Додаток до заповiту, або скорочення», «Останнiй заповiт» та iнші. У названих творах Луллiй виклав свої  погляди на алхiмiю та її завдання, що заснованi   на    вченнях   арабських   алхiмiкiв.

Також  причетним  до  розвитку  алхiмiї вважають вiдомого фiлософа i природознавця Роджера Бекона. Роджер Бекон − один з перших європейцiв, якi надавали надто велике значення досвiду в дослідженнях. Вiн стверджував, що iснує два методи дослiдження – умоглядний i експериментальний. Тiльки дослiдним шляхом можна впевнитись у справедливостi висновкiв. У цьому Бекон випередив свого спiввiтчизника Френсиса Бекона (ХVІІ ст.), з iм’ям якого пов’язується зародження iндуктивної фiлософiї. У творах Роджера Бекона алхiмiя визначена як мистецтво, що також можна розцінювати як умоглядний висновок i дослiдження. Твори вченого   «Дзеркало   алхiмiї»,   «Велика   праця»,   «Третя   праця», «Коротке повiдомлення про божий дар» стали практичним посiбником для багатьох поколiнь алхiмiкiв, якi займались трансмутацiєю металiв. Вони стали головним джерелом їх лiтературних алхiмiчних видань.

Роджер Бекон вивчав властивості i зробив опис властивостей селiтри,  винайшов  спосiб  виготовлення  чорного  пороху  i  набув рiзнних знань про властивостi багатьох хiмiчних сполук.

Арабські алхіміки лише започаткували розвиток фармації та її органiзації. Але вони не знали справжньої фармацевтичної хімії, яку створили ятрохiміки Європи.