9.Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, для цього слід:

• повільно відхилити голову потерпілого назад (підклавши одну руку йому під голову, а другою натискаючи йому на лоб);

• цю процедуру можна виконувати, поклавши під голову потерпілому твердий валик;

• нижню щелепу висунути вперед настільки, щоб нижні зуби перекривали верхні, надалі відкривається рот.

Висування нижньої щелепи вперед спонукає рухатися язик, який, в свою чергу, тягне за собою надгортанник, тим самим відкриваючи вхід до дихального горла. Відкривання рота здійснюється при допомозі схрещених пальців, при цьому вказівним пальцем натискають на нижні різці, а великими – на верхні, і таким чином, як ножицями, відкривають потерпілому рот. Після цього при потребі вказівним пальцем очищують порожнину рота від слизу, згустків крові, блювотних мас та інших сторонніх тіл.

Надалі потрібно перейти до безпосередньої штучної вентиляції легень (ШВЛ), яка виконується так: "ротом через рот", "ротом через ніс" або через повітроводи.

10. Прийом сафара

Основным способом восстановления свободной проходимости верхних дыхательных путей является тройной прием Сафара, состоящий из разгибания головы, выдвижения нижней челюсти вперед и открывания рта. Для его выполнения кладут одну руку на лобно-теменную область пострадавшего и откидывают голову назад до отказа, одновременно другой рукой поднимая подбородок, выдвигают нижнюю челюсть и открывают рот. Если есть подозрение на травму шейного отдела позвоночника, то ограничиваются только выдвижением нижней челюсти вперед и открыванием рта. При выполнении этих приемов запавший язык приподнимается и воздух снова может поступать в легкие.

Для этой же цели могут быть использованы различные ротовые и носовые воздуховоды, пищеводные обтураторы, применять которые могут и непрофессионалы после коротких курсов обучения. Если у пострадавшего после выполнения вышесказанного появилось самостоятельное дыхание, то он должен быть уложен в устойчивое боковое положение. Если самостоятельное дыхание не появилось, начинайте делать искусственную вентиляцию легких. Для этого могут использоваться простые методы изо рта в рот или изо рта в нос пострадавшего.

11.Штучне дихання проводять наступним чином:

1. Дихання ротом через рот:

• рятівник зберігає попереднє положення голови потерпілого, великим і вказівним пальцями руки, яка лежить на чолі, закриває йому ніс;

• відкриває рот потерпілого;

• рятівник вдихає повітря і притуляє свій рот до рота потерпілого так, щоб його губи щільно прилягали до губ потерпілого;

• повільно вдуває повітря у рот потерпілого;

• кожне вдування повітря повинно бути достатнім для того, щоб груди потерпілого трохи піднімались, за цим слід спостерігати.

2. Дихання ротом через ніс:

• положення голови має бути попереднім;

• рятівник вдихає повітря і прикладає рот до носа потерпілого так, щоб ніс закривався під тиском губ (рот потерпілого закритий);

• рятівник поволі вдуває повітря в ніс потерпілого, кожен видих повинен бути достатнім для того, щоб грудна клітка потерпілого піднімалась.

Дихання ротом через ніс вважається більш фізіологічним. Слід пам’ятати, що повітря при диханні ротом через рот може потрапляти й до шлунку. Це посилює небезпеку відригування та аспірації (потрапляння вмісту шлунку в дихальні шляхи).

При підозрі на закупорку дихальних шляхів слід поправити положення голови, ще раз перевірити прохідність дихальних шляхів і продовжувати штучне дихання.

Вдих забезпечує усі клітини людського організму життєво необхідним киснем. При вдиху грудна клітка піднімається, а легені розширюються. При цьому повітря потрапляє через дихальні шляхи (ніс/рот, гортань, трахея, бронхи) до легеневих альвеол. Там кисень переходить через стінки легеневих альвеол і капілярів у кров. Одночасно через них з крові забирається вуглекислий газ (СО₂), який при видиху виходить назовні. В цей час грудна клітка опускається, легені зменшуються в об’ємі, повітря виходить. Частота дихання, тобто кількість вдихів і видихів за хвилину, становить: у дорослих – від 8 до 20, у дітей – близько 30, у немовлят – близько 40.

Пам’ятайте!

Штучне дихання проводиться доти, доки у потерпілого не відновиться власне дихання або до прибуття бригади швидкої медичної допомоги