Хронологія мінералогії

Арістотель (348-322 р. до н.е.) розділив мінеральний світ на метали (+ рудні мінерали) і породи (+нерудні мінерали).

Теофраст (372-287 р. до н.е.) опублікував трактат «Про камені».

Пліній (23-79 р. н.е.) опублікував «Природничу історію» в 37 томах, в останньому – 37 – томі дається компіляція всіх відомих даних стосовно порід, мінералів та руд. Він дав примітивний опис багатьох мінералів із елементами містики. Він ввів в обіг суфікс "ite" в назвах мінералів.

Авіцена (або Ібн Сіна) 980 - 1037 , іранський вчений, що рувізував вчення Арістотеля. В його книзі «Основи медицини» дається поділ мінерального світу на п’ять класів: камені, геми, руди, горючі копалини і солі. Ця класифікація використовувалась аж до 19 ст.

Агрікола (Георг Бауер) (1494-1555 рр.) - батько мінералогії «Про природу викопних», «Про руди металів» заклав основи сучасної гірничої справ та металургії. Він узагальнив величезний матеріал, накопичений за попередні століття і заклав основи для формування мінералогії як науки. Зокрема ним вперше було виділено та систематизовано властивості мінералів, такі як колір, блиск, прозорість, твердість, пластичність та спайність.

Нільс Стенсон (Ніколаус Стено) 1669 р. – встановив постійність кутів між гранями кварцу, чим створив підґрунтя кристалографії

Рене Жюст Гаюі (1743-1822 рр.) - кристалографічні дослідження мінералів, перетворення мінералогії в науку. У своїх роботах 1784-1822 років "Essai d'une theorie sur la structure des cristaux" і "Traite de cristallographie" дав перше визначення мінерального виду і описав відомі на нові мінерали згідно кристаломорфології та хімічного складу. Також від відкрив багато нових мінералів.

В XVIII ст. мінералогія стала викладатись в університетах - перша геологічна дисципліна. Проф. А.Вернер в Фрайбургзькій гірничій академії. його учень - Ф.Моос.

1760 – шведський дослідник Cronstedt використав паяльну трубку для аналізу та класифікації мінералів. Його праці стали загально доступними після перекладу, здійсненого німецьким мінералогом Вернером у 1787 році.

М. Ломоносов. 1775 р. створив гірниче училище в Петербурзі.

Джон Дальтон 1805 р - основи атоміської теорії, мінерали - хімічні сполуки певного складу.

1809 р. - відбивний гоніометр - Воластон.

1810 - Biot вивчає оптичні властивості мінералів

1815 р. Кордне заклав основи імерсійного методу

1819 – Берцеліус Berzelius, узагальнивши роботи інших вчених та ґрунтуючись на власних дослідженнях ввів поняття хімічної формули в мінералогічний та хімічний обіг. Дещо пізніше його учень Е. Мітчерліх продовжив дослідження хімії мінералів і заклав основи хімічної класифікації мінералів

1822 – Моос Mohs ввів в обіг відносну шкалу твердості мінералів.

1824 and 1832 - Beudant публікує багато описів нових мінералів.

1828 р Віл'ям Ніколь використав поляризатори, це є початком оптичної мінералогії, розвиненої пізніше

Деклузо та Генрі Сорбі ,на працях яких виросла петрографія. Мікроскопічний метод досліджень широко розвивається в 2-ій половині XIX ст. - О.Іностранцев, Г.Сорбі, Ф.Ціркель, Г.Розенбуш

Швидко розвивається кристалографія:

1830 – німецький фізик та мінералог Йоган Гессель обґрунтував 32 класи симетрії та описав можливі елементи симетрії в них.

1845 - Haidinger публікує "Handbuch der Bestimmenden Mineralogie" із багатьма описами нових мінералів.

1837-1854 рр. - Джеймс Дена, американський мінералог, публікує першу повну класифікацію та опис всіх відомих на той час мінералів - «Система мінералогії»

1890 р. - Федоров, Шенфліс, Барлоу завершили формулювання теорії симетрії та порядку в кристалах. Виділено 230 просторових груп.

Опис кристаломорфології всіх відомих на той час мінералів здійснив німецький Віктор Ґольдшмідт (1853-1933), що опублікував унікальний дев’ятитомний «Атлас кристалів». Він же вперше висунув ідею що морфологія кристалів, скульптура їх граней залежать від умов формування.

1912 - Макс фон Лауе і його учні В.Фрідріх та Пауль Кніппінг в 1912 р. доказали наявність взаємодії кристалів із рентгенівським випромінюванням. Це стало початком методів рентгенівської дифракції.

1914 р. - батько та син Брегг за даними ренгенівських досліджень розрахували просторове розміщення атомів в кристалах мінералів – перше визначення кристалічної структури мінералу.

1916 –П.Дебай, П.Шерер, Ф.Халл створили метод - порошкова рентгенографія – основний метод вивчення структури та діагностики мінералів.

Значний вплив на мінералогічний світогляд здійснили роботи хіміка Я.Ван-Гоффа, який обгрунтував послідовність кристалізації мінералів при випаровуванні морської води, та металурга І.Фоґта, який вивчаючи металургійні шлаки, показав, що порядок кристалізації мінералів із магматичного розплаву залежить від його складу.

В міжвоєнний період основи кристалохімії були закладені норвезьким вченим Віктором Моріцем Ґольдшмідтом (1888–1947). Він же вперше використав методи фізичної хімії для аналізу умов мінералоутворення. Генетичний принцип в мінералогії в кінці ХІХ – початку ХХ ст.. розвивали В.І.Вернадський, Д.Менделєєв, Є. Ферсман. Пізніше їх ідеї були розвинені Г.Г.Лемлейном, Д.П.Григор'євим, Є.К.Лазаренком.

1950 - Castaing створив перший рентгеноспектральний мікрозонд – основний сучасний метод визначення хімічного складу мінералів.

1960-і роки – винайдено електронний мікроскоп,

70-і - 80-і роки- розвиток методів дослідження складу та властивостей мінералів.