Тема 5: Сіно, трав’яне борошно, трав’яна різка, солома

Мета заняття: Ознайомитися з вимогами стандартів до якості сіна, трав’яного борошна, трав’яної різки, соломи.

Сіно – корм, який виготовляють висушуванням трав до вологості 15...17 %.

Консервація рослинної маси при заготівлі сіна відбувається за рахунок висушування зеленої маси до вологості 15...17 %. За та­кої фізіологічної сухості мікроорганізми не можуть добувати пожив­ні речовини і розмножуватися, корм знаходиться в законсервованому стані й здатний зберігатися в аеробних умовах.

Сіно виготовляють з багаторічних і однорічних бобових та злакових трав у чистому вигляді, з їх сумішей, а також із травостою природних кормових угідь. Кращим за поживністю вважається сіно природних сіножатей та з бобових трав або бобово-злакових сумішей, менш цінним – осокове.

Оптимальними строками скошування бобових трав і різнотрав'я є фаза бутонізації – початок цвітіння, злакових – фаза викидання волоті-початок цвітіння. Трави природних сіножатей слід скошувати не пізніше масового цвітіння бобових і початку цвітіння злакових.

Технологія заготівлі розсипного сіна включає в себе виконання таких операцій: скошування в покоси або валки, перегортання і пров’ялювання у прокосах до 35...40 %-ї вологості, згрібання пров’яленої маси у валки і досушування до 25...30 %-ї вологості, складання копиць і досушування сіна в копицях до вологості 20 %, скиртування та зберігання сіна.

За стандартом, залежно від ботанічного складу, та від того які сіножаті використовувались, сіно поділяють на чотири види:

- сіно сіяне бобове (бобових більше 60 %);

- сіно сіяне злакове (злакових більше 60% і бобових менше 20 %).

- сіно сіяне бобове - злакове (бобових від 20 до 60 %).

- сіно природних сіножатей.

Кожний з видів сіна за якісними характеристиками поділяють на три класи: перший, другий і третій. Сіно яке не відповідає вимогам класного відносять до некласного. Органолептична оцінка сіна зазначена в табл. 4.

При проведенні господарської оцінки якості сіна визначають вологість, колір, запах, фазу вегетації рослин, облистяність, забрудненість, ботанічний склад та ознаки псування.

Колір. Колір високоякісного сіна зелений з різними відтінками. Жовтуватий відтінок злакового сіна свідчить проте, що до скошування трави перестояли, білявий – про тривале перебування його під сонцем у покосах. Колір сіна, яке зібране в дощову погоду, переважно бурий або темно-коричневий, що свідчить про його самозігрівання.

Запах. Свіже сіно має специфічний для даного виду ароматний запах. Слабкий запах сіна, яке виготовлене з перестояних трав або з того, що довго лежало в прокосах і особливо під дощем.

Під час зберігання вологого сіна в ньому з’являється запах горілості, свіжоспеченого хліба, затхлості, плісняви.

Облистяність. Облистяність визначають тільки у бобового і бобово-злакового сіна.

Запорошеність сіна пилом установлюють струшуванням зразка його над плівкою білим папером. Ця ознака властива запліснявілому, зіпсованому або пересушеному сіну. Частки пилу (розміром менше 3 мм) відносять до мінеральних домішок з частинок ґрунту. Їх зважують і виражають у відсотках від маси всього зразка. Вмістом домішок до 1 % до уваги не беруть. Класним вважається сіно, запорошеність якого становить не більше 3 %, у некласному - допускається до 10%.

Горілість сіна встановлюють за характерним кольором і запахом меду або печеного хліба.

Ботанічний склад визначають у середньому зразку. Для цього беруть наважку масою 200...300 г дрібних і 400...500 г крупно стеблових рослин. Сіно 3...4 рази струшують над брезентом для визначення вмісту частинок рослин до 3 см завдовжки і наявності домішок. Залишок зважують з точністю до ± 0,1 г. Наважку сіна розбирають на фракції: бобові, злакові, різнотрав'я, осоки, неїстівні, шкідливі та отруйні рослини, кожну з яких зважують.

При проведенні лабораторної оцінки якості сіна визначають вміст сухої речовини, сирого протеїну, сирої клітковини і каротину (табл. 5).

Трав’яне борошно - штучно висушені і подрібнені трав'янисті корми вологістю 8...12 %.

Технологія заготівлі трав’яного борошна включає в себе виконання наступних операцій: скошування, підв’ялювання і підбір валків з одночасним подрібненням до часток 2...3 см, транспортування, подача на транспортер, а з неї на пневмо-барабанні сушарки АВМ-0,65; висушування гарячим повітрям, подрібнення, зберігання насипом або в гранулах, тарування в крафт-мішки.

Трав’яне борошно і трав’яну січку заготовляють із молодих рослин бобових, злакових культур та їх травосумішей. Бобові трави скошують не пізніше фази повної бутонізації рослин, а злакові - у фазі не пізніше початку колосіння.

Найціннішою сировиною для приготування трав'яного борошна і січки є люцерна, конюшина та їх суміші із злаковими, скошеними у фазі бутонізації.

Трав’яна різка - штучно висушені трав'янисті корми вологістю 12...14 %.

При виробництві трав'яної різки з технологічного процесу виготовлення борошна виключають подрібнення (помел) висушеної маси.