25. Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів франчайзингу.

Рекомендації для складання договорів міжнародного франчайзингу розроблені Міжнародною торговою палатою й містяться в Типовому контракті франчайзингу (публікація № 557), який спрямований на просування товарів, і містить одноманітні правила для всіх учасників даних правовідносин. При складанні типового контракту укладачі прагнули сконцентрувати в ньому основні права і обов’язки сторін та уникнути застосування національного права будь-якої країни. Основною причиною складання контракту є відсутність міжнародної уніфікації з франчайзингу та необхідність звернення до національного права, що має серйозні недоліки, оскільки право окремих країн не враховує потреб та специфіки міжнародної торгівлі, та його приписи значно різняться в окремих країнах.

Узгоджені на міжнародному рівні (насамперед в ЄС) правила стосуються в основному антитрестовських аспектів договору (наприклад, дійсність деяких обмежуючих статей відносно винятковості території) і не регламентують цивільно-правових відносин сторін договору франчайзингу. 

Франчайзинг, звичайно, визначається як угода, згідно з якою франчайзер надає франчайзі в обмін на пряму чи непряму фінансову компенсацію право на використання комплексу прав промислової або інтелектуальної власності, що належать, як правило, до ноу-хау і комерційним символам, а також на одержання комерційного або технічного сприяння протягом терміну дії контракту. У типовому контракті про-водиться відмінність між двома видами угод про франчайзинг: проста франшиза і майстер-франшиза. Проста франшиза включає два види угод: про промислову франшизу і дистриб’юторська угода про франшизу. Промислова франшиза — це договір, який регулює виробництво товарів в обмін на фінансову компенсацію, іншими словами,франчайзі надається право на виробництво товарів з використанням товарного знака або патенту франчайзера згідно з промисловим ноу-хау і за технічного сприяння франчайзера. Дистриб’юторську угоду про франшизу регламентує розповсюдження товарів або надання послуг в обмін на фінансову компенсацію; франчайзі надається право або по збуту виробів, які виробляються, або поставляються франчайзером чи призначеним ним постачальником, чи з надання послуг (зазвичай надаються самим франчайзером) під його товарним знаком та з використанням його комерційного ноу-хау.

Угода про майстер-франшизу передбачає подальший її розвиток таким чином, що в товаропроводячій мережі є не дві ланки (як у простій франшизі), а три: франчайзер, майстер-франчайзі (якому франчайзер надає право використовувати франшизу на договірній території шляхом укладання угод про франчайзинг з простими франчайзі) і прості франчайзі. Для реалізації таких угод можуть бути використані різні форми договірних зв’язків:

—        договір доручення, згідно з яким майстер-франчайзі представляє франчайзера;

—        дистриб’юторський договір, за яким майстер-франчайзі виступає як субфранчайзер;

—        договір про спільну діяльність (joint venture).

Типовий контракт МТП міжнародного франчайзингу призначений для міжнародних дистриб’юторських відносин, які реалізуються шляхом укладення франчайзингових дистриб’юторських угод (distribution franchise agreements), які не можна застосовувати до інших типів угод про франчайзинг,включаючи угоди про майстер-франчайзинг. Він містить два основні розділи: перший розділ присвячено визначенню основних прав і обов’язків сторін за угодою про франчайзинг; другий — про поставку товару, що реалізується в рамках угоди.