- •1.Тнк, як суб’єкт міжнародного торговельного права: поняття, види, міжнародно-правова регламентація діяльності.
- •2.Характеристика діяльність регіональних економічних комісій екосор в сфері міжнародного торговельного права.
- •3.Об’єкти міжнародного торговельного права: види, поняття, особливості нормативно-правового регулювання.
- •4.Міжнародне торговельне право: поняття, предмет, система, концепції.
- •5.Джерела міжнародного торговельного права: система, види, характеристика.
- •6.Режим найбільшого сприяння: поняття, винятки (виключення), нормативно-правове закріплення, особливості застосування в міжнародній торгівлі.
- •7. Світова Організація Торгівлі: загальна характеристика та організаційна структура, цілі та завдання створення та діяльності.
- •8.Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин.
- •9. Регіональні інтеграційні економічні об’єднання, як суб'єкти міжнародного торгівельного права: поняття, види, цілі створення і особливості діяльності.
- •10. Правосуб'єктність та діяльність міжнародних торговельних організацій в міжнародному торговельному праві
- •11.Спеціалізовані установи оон з міжнародних торговельних питань: види, компетенція, уніфікаційна діяльність.
- •12. Багатосторонні товарні угоди і міжнародні товарні організації: поняття, види, характеристика
- •13. Міжнародні договори, як джерело міжнародного торговельного права: поняття, види, класифікаційні ознаки, види міжнародних торговельних договорів.
- •14. Вплив Міжнародної торговельної палати на розвиток міжнародного торговельного права.
- •15. Основні джерела міжнародного торговельного права: поняття, види характеристика
- •16. Суб’єкти міжнародного торговельного права: види, характеристика
- •18. Загальна характеристика міжнародних організацій, які визначають публічний порядок в сфері міжнародного торгового обороту.
- •19. Діяльність оон щодо уніфікації міжнародної торгівлі і міжнародного торгового права (на прикладі юнсітрал, юнктад та ін.)
- •20. Принципи міжнар. Торгов. Права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.
- •Види, особливості і загальна характеристика приватноправових суб’єктів в міжнародному торговельному праві.
- •22. Уніфікація у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів (щодо принципів і порядку укладання, форми, змісту тощо): нормативно-правові акти та їх характеристика.
- •24. Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів факторингу.
- •Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів франчайзингу.
- •Міжнародно-правове регулювання та особливості лізингових договорів.
- •Міжнародно-правове регулювання та особливості ліцензійних договорів.
- •Міжнародно-правове регулювання, порядок і способи розв’язання міжнародних торговельних спорів публічно-правового характеру.
- •3.1. Міжнародні торгові спорі та їх розв’язання в гатт/сот
- •3.2 Альтернативні способи розв’язання міжнародних торговельних спорів між державами
24. Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів факторингу.
ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ - договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги. Крім того, грошова вимога до боржника може бути віддана клієнтом факторові з метою забезпечення виконання іншого, вже існуючого зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору фактрорингу - є фінансування - надання фактором свого клієнта грошової суми на умовах повернення, цільового використання і зазвичай платності. Факторинг представляє собою різновид інвестиційної діяльності, а саме інвестування грошових коштів в заздалегідь певний проект в розрахунку на подальшу довгострокову окупність вкладень (цим фінансування і відрізняється від кредиту). Крім того, предметом зобов'язань фактора можуть бути також і фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, які є предметом відступлення, наприклад ведення для клієнта бухгалтерського обліку. Сторонами договору факторингу є клієнт (таким може бути будь-яка дієздатна особа) і фактор (таким можуть бути банки та інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду). Договір факторингу повинен укладатися в простій письмовій формі. Звичайно він має своєрідний "рамковий" характер, тобто містить домовленості про загальні умови фінансування і поступок, передбачаючи підписання в свій подальший розвиток конкретних додаткових угод із зазначенням конкретних сум фінансування та індивідуалізацією вимог.
Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінансування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (виробника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника. Факторинг досить широко використовується в міжнародній торгівлі. Якщо постачальник відвантажив продукцію одержувачу, він може одразу отримати від фактора плату за неї. В Оттаві 28 травня 1988 р. було укладено Конвенцію про міжнародний факторинг. Поява її була зумовлена необхідністю уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набула чинності у 1995 p., коли Італія, Нігерія і Франція ратифікували її [14, 407].
У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що під факторингом мається на увазі договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:
1) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;
2) фактор має виконувати щонайменше дві із зазначених функцій:
o фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;
o ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;
o збирання дебіторської заборгованості;
o захист від несплати суми боргу дебіторам;
3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.
Фахівці виявили окремі ознаки факторингу ще у Стародавньому Вавилоні. Але бурхливими темпами факторинг почав розвиватися у Північній Америці у другій половині XIX ст. У країнах Західної Європи факторинг поширився у другій половині XX ст. Почали створюватись факторингові банки та товариства.
Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвитку факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.
Міжнародний факторинг - це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:
o кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);
o боржник (імпортер зазначених товарів тощо);
o фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що набирає права вимоги.
Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).
За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення - прямим або опосередкованим.
