3.Просвітницьке трактування моралі.

Просвітницький розум- моральний розум. Людина – мірило речей. Мораль – дієва доброчинність. Як бути, як чинити. Мораль – це рамки. Рамка структурує. Прагнення підійти до всього з вигодою. Потрібен діалог з іншими. Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом Руссо, який стверджував, що мораль, взаємопов'язана з політикою, суспільним ладом. Тож, мріючи про досконалу мораль, необхідно з'ясувати, який державний устрій сприятиме формуванню найдобрішого, наймудрішого, найосвіченішого народу. Жодна дитина не має вроджених порочних нахилів і рис, однак у несправедливому суспільстві, в якому панують беззаконня, деспотизм і нерівність, її кращі задатки, нахили пригнічуються.

На його думку, з прогресом культури занепадає моральність, а різноманітні заблуди заглушують голос природи і розуму. У світі все спочатку є добрим, оскільки творить його Всевишній, спотворюється воно внаслідок дій людини. Великого значення в моральному вихованні Руссо надавав формуванню національної самосвідомості. Був переконаним, що любов до людства наділяє людей багатьма чеснотами, зокрема лагідністю, справедливістю, поміркованістю, милосердям, поблажливістю, проте не надає їм мужності, твердості, не наділяє силою, яка породжується любов'ю до батьківщини. Вихованню необхідно надати душам національну форму і так спрямувати думки і смаки громадян, щоб вони були патріотами за схильністю, за пристрастю, за необхідністю.

Людина народжується «чистим аркушем «, на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні «відомості», важливо лише керуватися при цьому розумом. «Вік розуму» — такою є поширена назва XVIII ст.

1. Просвітницьке потрактування моралі.

Просвітництво, як і Відродження, і Античність відштовхується від концепту зовнішнього, наполягає, що людина соціальна в полісній системі цінностей. Людина Просвітництва дотримується соціальних законів, перш за все моральних. Мораль у формі «рамок», «норм» займає центральну позицію. Але Просвітництво не ставить залежність від моралі як обмеження, воно навпаки примиряє опозиції. Просвітник повторює в собі суспільні моральні норми та рамки, оскільки він вірить в силу розуму і керується тільки ним, в нього немає жодної думки зробити щось інакше. Філософія Просвітництва – моральна: правильна дія повинна бути правильно аргументована.

4. Відношення «я» - «Інший», «своє-чуже» в координатах просвітницького світогляду.

Я - інший- співвідношення загальнокультурних універсалій, у цих поняттях кристалізується культурно -історичний досвід людського буття у світі , тому визначення смислової структури співвідношення « Я - Інший » має фундаментальне значення для розкриття специфіки різних типів культури .

В античності це співвідношення виражається в опозиції « елліни - варвари» , де грецька культура протиставляється « некультурному » світу. У Середні століття співвідношення « Я - Інший » виражене в опозиції « язичництво - християнство » , вкоріненої в релігійному досвіді .

Епоха Відродження дає нове сприйняття «Іншого »: як частина єдиного та потенційно нескінченного світу ; виявляється нове розуміння проблеми «Іншого » як проблеми іншої тілесності , в чому передбачило сучасну антропологію. В епоху Просвітництва « Інший » розглядається в перспективі розвитку і руху до вищих щаблях пізнавальної діяльності . Філософи епохи Просвітництва (Декарт , Локк , Лейбніц) вважали , що Іншого можна зробити Своїм , навчивши його .

У ХVIII столітті формується особлива концепція «людини розуму», який позиціонує сам себе як «норму». Всі інші, хто не вписується в рамки раціональної «нормальності» і проявляє відхилення від норми, ризикують легко опинитися серед ізгоїв суспільства, витіснених на периферію життя неосвіченими маргіналами. Але вже тут проявився один з показових парадоксів Просвітництва: «людина розуму» - це той, хто може легко «позначити», «номінувати» «іншого», наприклад, божевільного, але аж ніяк його не пізнати їм.

Межі власної ідентичності виявляються досить умовними і «розмитими», тому що «чужий» - це часто «прихований лик нашої власної ідентичності»,

1. Відношення «Я» - «Інший», «своє-чуже» в координатах просвітницького світогляду. Людина Просвітництва думає не тільки про себе, а й про своє місце в суспільстві. Звідси ставлення до себе, як висвітлення власної людської природи, прямо відображається у ставленні суспільства до особистості. Таким чином, будучи впорядкованим всередині, будучи узгодженим з самим собою, можна самовизначитись в суспільстві, війти в нього та бути прийнятим.

Образ чужинця існує для того, щоб показати погляд з середини, зі сторони, так можна максимально об’єктивно подивитись на себе, наблизитися до самопізнання. Зустрітися з іншим – це зробити себе зрозумілим іншому, а це означає зробити зрозумілим собі.

Герой-просвітник є носієм досвіду, з якого вийшов, тобто в нього дім завжди «за плечима», куди б він не поїхав. Подорожуючи «чужиною» є обов’язковим елементом, що наближає просвітника до самопізнання, але просвітлення наступає тільки «вдома». Так, наприклад, Кандід здійснив велику зовнішню подорож, побував в Ельдорадо, що виступає абсолютним антонімом до Європи, але зрозумів істину «праця = щастя» тільки коли повернувся додому. Він виконує подорож-повернення, метою якої є віднаходження себе, адже повернення – маршрут пізнання.

Якщо ці моменти набувають контрастності, з боку «чужого» буде подавлятись ця невпорядкованість та неузгодженість власного внутрішнього світу. Йдеться мова про подвійність людської особистості, яка виступає як варвар і дикун. Дикун відмовляється від встановлених рамок та правил; повернення до початків розвитку суспільства; нижчий рівень розвитку та мислення; нівелювання наукою та мистецтвом;необмежена влада над собою. У варвара внутрішні установи руйнують почуття людини зсередини, вона позбавлена свободи, людина у стані сну, не шанує природу.