33. Якими засобами та прийомами досягається ефект реальності в тексті-письмі.

Однією з ключових опозицій в жанрі епістолярного роману є опозиція "вигаданість / справжність". Ця ознака дозволяє відмежувати епістолярний роман від інших жанрів епістолярної літератури. Генетична спорідненість з листуванням як побутовим напівлітературним жанром зберігається і реалізується через створення самим автором всередині епістолярного роману ефекту справжності, реальності, невигаданого листування.У епістолярному романі проблема автентичності - вигаданості реалізується в елементах заголовного комплексу (листування Вертера виглядає реалістичним завдяки формі щоденника, адже кожен лист є датованим), а також в таких обрамляючих структурах, як передмова / післямова автора, виступаючого, як правило, в ролі редактора або видавця листування, що публікується.

Термін «ефект реальності» було введено Бартом. Він виділяє феномен літературного опису, починаючи з екфрасису, що присвячений для опису часу, місця творів мистецтва, і виконує лише естетичну функцію. Тобто опис не підкоряється ніякому реалістичному завданню, має дискурсивний характер.

Письмо виступає як раціональна практика, покликане надати ясності в освітлення внутрішнього світу, дороги життя. Чим більш розгортається письмо, тим більше освітлюється затемнена глибина внутрішнього світу, який виводиться назовні. Ефект реальності у тексті-письмі досягається такими засобами: фрагментарність, металепсис, деталізованість. Фрагмент – найближче, що стоїть у часі. А просвітнику важливо зрозуміти «тут» і «тепер», він філософ у дії, він не відкладає розуміння, імпульси письма потрібно негайно ловити. Фрагмент – слово життя – ось пережите, ось віддзеркалене. Саме фрагментарність робить письмо дзеркальним. Письмо, як дзеркало, уможливлює картину пізнання, дозволяє розгорнути картину реальності(Дуель Сен-Пре з Едуардом: Юля описує в письмі події з дуелю чоловіків, хоча насправді не була присутньою. Вона розсіяне бачення дуелю Сен-Пре збирає в письмо, розклала таким чином цей кадр життя на рівні морального та чуттєвого ).

Тому для Йорика письмо є стенографією, що передбачає не звузити письмо, а розписати, знайти точні слова для пізнання. Просвітник перекладає реальність на метафору. Так, передмова є мета письмом, де автор виконує функцію переписування, стає на місце суб’єкта розповіді. Оповідач говорить про власні помилки, неточності, критично ставиться до власного твору, дає можливість читачу оцінити його. Робить невеликий анонс твору, що і створює ефект реальності. Розповідь Узбека про подорож Парижем, що переривається листами з його батьківшини, яка відрізняється устроєм життя, традиціями, відсилає нас до реальності, пізніше починає позначати її. Оскільки герой коментує власне письмо.

34. Поясніть думку Йорика на прикладах художніх текстів 18 ст.: «я пишу не для оправдания слабостей моего сердца во время этой поездки, а для того, чтобы дать в них отчет».

Письмо виявляється доказом існування суб’єкта. Простір письма як засіб самоутвердження індивіда найкраще можна описати через топос дзеркала.

Герой, що пише, проходить однією дорогою двічі: вперше, коли певна подія мала місце в його житті, вдруге – при перенесенні цієї події у вимір письмових слів. До перцептивного ставлення до світу у першому варіанті, таким чином, додається переживання. Накладання раціо на почуття стає основою пізнання та формування картини досвіду. Письмо як дзеркало подвоює кадри життя героя, що за відомим висловом М.Кундери в «Невимовній легкості буття»: «раз – це ні разу», – означає їх утвердження, достовірність.

Просвітництво закріпило за письмом означення світла: писати – це освітлювати своє життя. Ця ж конотація первинно належить категорії розуму, базовій в культурних координатах Просвітництва. То ж писати означає наближатися до розуміння.

В роботі homo scribens зустрічається світло (слово як умова візуалізації) з пітьмою (внутрішній вимір суб’єктивності). Виявляється, що освітити все життя одразу і повністю словом неможливо: письмове слово стає ліхтариком, який утворює «калюжки» світла.

від відображення зовнішнього життя в письмі герой приходить до віддзеркалення власної суб’єктивності в самому способі організації свого дискурсу.

Письмо розширює оптику Йорика-мандрівника. Якщо мандрівник бачить лише події зовнішнього життя, то homo scribens дивиться вглибину реальності, мабуть, точніше буде сказати, що він бачить над реальність, адже Йорик записуючи свою подорож робить філософські висновки про буття людини.

Писати для героя просвітника – розуміти, пізнавати; виступає як спосіб самоутвердження. Тому просвітник використовує будь-який час для письма, воно повинно бути конструктивне, аргументоване. Зовнішня реальність не розгортається, сам просвітник розвиває внутрішню, бо він філософом у дії(Йорик пише, тілько-но зупиняється диліжанс. На час герої-просвітники не зважають, головне змістовність писма). Письмо – дзеркало – для опозиції письмо – дзеркало необхідним є погляд(герой здійснює ревізію в минуле), світло, зупинка. Письмо, як дзеркало, уможливлює пізнання, дозволяє розгорнути картину реальності. Чим більше розгортається письмо, тим більше освітлюється затемнена глибина внутрішнього світу, вона виводиться назовні. Записати, тобто утривалити, розписати життя, знайти точні слова для пізнання, кристалізувати своє «Я» в часі, тому письмо Йорика – записки. Його письмо є стенографією. Просвітник перекладає реальність на метафору