31. Роль та типи адресата в організації простору письма.

Діалогічність виступає однією з найважливіших рис епістолярного жанру. Для повноцінного листа необхідною умовою є наявність адресату. До того ж, відповідь на лист є одним із засобів розвитку сюжету. Образ адресата є одним з основних структуроутворюючих елементів художнього твору, одним із засобів вираження концепції тексту. Основною опозицією в типології адресатів є експліцитність (явно, відкрито виражений, доступний зовнішньому спостереженню) - імпліцитність: відповідно, розрізняємо експліцитного адресата і імпліцитного адресата. Імпліцитний адресат ‒ це суб'єкт «абстрактної комунікативної ситуації», в ідеалі розуміючий всі конотації автора, «різні«стратегії» його тексту. Імпліцитний адресат має місце в кожному творі. Експліцитні адресати різняться наративним статусом у творі і ступенем вираженості, їх у тексті може бути декілька або один.Експліцитний адресат може мати статус персонажа твору або бути позбавленим його. Крім того, він може збігатися з адресантом, коли ми маємо справу з автоадресованністю.

Самопізнання героя неможливе без читача, видавця, діалогу багатьох сторін. Просвітник пише так, що постійно апелює до слуху читача. Просвітницька парадигма передбачає, що читач (адресат) є слухачем.

Наприклад, Вертер в своїх листах звертається до свого друга Вільгельма. Але усі звернення Вертера залишаються без відповіді, а отже на місці адресата може опинитись будь-який читач. Відбувається перехід від індивідуального рівня до узагальненого: «я»-«ти»-«усі». Таким чином, в письмі відбувається діалог з Іншим, який стає Своїм, скорочується відстань між адресатом і адресантом. Читач стає просвітником.

По відношенню до кого направлений лист, адресати поділяються на прямих(коли Вертер звертається до Вільгельма, «я»-«він») та непрямих(звернення тексту до себе, автокомунікація «я»-«я»). Відмінність полягає в тому, що в системі «я» – «він» інформація переміщується в просторі, а в системі «я»-«я» – в часі.

32. Часовий рівень письма героя.

Структура часу і простору в епістолярному романі також може бути описана через опозицію "зовнішнє / внутрішнє". Ще одна особливість епістолярного роману, представлена ​​на рівні і об'єктної , і суб'єктної організації твору , - це функціонування листів як предметної деталі , як "речі" , момент "оприлюднення" принципово внутрішнього і приватного. Присутність в житті героїв вкладених в конверти аркушів паперу означає матеріалізацію, "нематеріальних відносин", їх існування у внутрішньому світі твору поряд з багатьма іншими речами і предметами, якими оточені герої. Це дозволяє говорити про листи як свого роду "вставних жанри" в житті героїв , бо кількісно і просторово їх присутність - на тлі інших предметів і речей - у світі героїв невелика і незначна. Вони лише частина у складі цілого - поряд з багатьма іншими його складовими. На рівні ж формальної організації листи швидше є цілим, в яке проникають інші жанри (зазвичай це чужі листи , уривки зі щоденника або мемуарів , різні офіційні документи).

За розміром дистанції: мемуари – лист ‒ щоденник ‒ записка.

Просвітник використовує будь-який час для письма. Він не зважає на час, головне, щоб лист був змістовним. Наприклад, записки Йорика фрагментарні. Адже фрагмент стоїть найближче в часі, він найбільш близько стоїть до розказуваної історії. Просвітнику важливо зрозуміти «тут» і «тепер», він не відкладає розуміння, імпульси письма необхідно відразу ловити.

В листі часові параметри мають більш довільний характер. В ньому ми бачимо узагальнення подій, що відбулися. Так, наприклад, Сен-Пре пише Юлії щоразу, як його чуттєве начало бере гору над раціональним.

В щоденнику ж можна побачити мінімальну дистаот нцію між подіями життя та сценою письма. Наприклад, це простежується в романі Дефо. Робінзон пише записи в щоденник про події, що мали місце цього дня.