30. Особливість представлення образу Іншого в письмі героя художнього твору епохи Просвітництва.

В листі до Іншого постулюється “Я” адресата, Інший виступає умовою розгортання простору письма. Заголовок листа “До Юлії” формує образ Юлії на початку письма Сен-Пре (так само як образ Сен-Пре відкриває простір письма Юлії). З представлення Іншого розгортається дискурс саморепрезентації суб’єкта письма. Образ Іншого (Юлії для Сен-Пре та Сен-Пре для Юлії) розщеплюється в просторі письма.

З одного боку, існує зовнішній Інший – експліцитний адресант повідомлення. Саме цей модус Іншого (зовнішній) отримує відбиток в заголовку-зверненні листа та відкриває простір письма. З іншого боку, в самому тексті листа, в дискурсивній практиці суб’єкта письма відбувається творення образу Іншого через репрезентацію знаків сприйняття героєм, що пише, свого зовнішнього адресата. Це, так би мовити, внутрішньотекстовий модус образу Іншого. Тож розщеплення Іншого в просторі письма можна представити триєдністю: Означник (Інший як він постає за допомогою порядку слів у просторі листа), Означуване (образ Юлії (Сен-Пре) в свідомості Сен-Пре (Юлії)), Референт (зовнішній Інший). Дана триєдність Іншого в просторі письма виступає умовою події автокомунікації.

Відповідальність просвітницького героя за слово перевищує їх відповідальність за вчинки в зовнішньому житті, тим самим підкреслюючи вагомість простору письма. Проте відповідальність за слово героїв Руссо не означає повний їх контроль над розгортанням письма. Навіть більше, контроль залишається можливим виключно над конкретним словом, тоді як написана думка звільняється з-під влади її автора, стає чужою йому. Саме ця характеристика письмового дискурсу дозволяє герою Просвітництва спілкуватися з самим собою як з Іншим у тексті свого листа. Письмо героїв Руссо – це дозвіл читання.

Письмовий знак висувається за відсутності адресата і жодним чином не зазнає змін присутності. В епістолярії героїв Руссо не має місце мотиву зустрічі. При цьому лист для Юлії і Сен-Пре означає не затримку зустрічі, оскільки умовою письма стає форма ідеальної присутності адресанта. Істотною рисою дискурсу листування в романі Руссо є концентрація homo scribens на собі (своєму “Я”). Суб’єкт письма виступає осердям свого листа, не розчиняється у підкоренні іншому. Для homo scribens більш важливо не зробити лист відкритим для розуміння іншого, а бути зрозумілим самому собі. За умов, коли слово не слідує за думкою, читач підкорюється homo scribens, змушений проходити лабіринтами формування думки адресанта.

Наголос на процесуальності письма, масках адресата і адресанта, вологому слову та лабіринтних завитках думки перетворює епістолярій героїв Руссо на простір автокомунікації, в якому здійснюється самопізнання та утвердження суб’єкта. З огляду на це, твір «Юлія, або Нова Елоїза» представляє комплекс головних рис письма літературного персонажа французької літератури.

• Інший (зовнішній реципієнт).

• Але також: «Досвід як звернення до Іншого (Себе) виявляється можливим завдяки комунікації з Іншим (Чужим), тобто з читачем. Повідомлення через письмо стає навіть не текстом, а миттєвим станом живого тіла героя, який під маскою зовнішніх адресатів вступає в емоційний зв’язок з собою як Іншим.

• Герой зачарований письмом, оскільки лише в цьому просторі виникає його двійник – образ сформований відображенням. За умови неможливості знаходження його в зовнішній дійсності дзеркальний двійник стає аналогом фігури Іншого, необхідної в процесі самопізнання.

• В листі до Іншого постулюється “Я” адресата, Інший виступає умовою розгортання простору письма. Заголовок листа “До Юлії” формує образ Юлії на початку письма Сен-Пре (так само як образ Сен-Пре відкриває простір письма Юлії). З представлення Іншого розгортається дискурс саморепрезентації суб’єкта письма. Образ Іншого (Юлії для Сен-Пре та Сен-Пре для Юлії) розщеплюється в просторі письма.