6. Рухові режими
Призначення і застосування різних форм ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації тісно пов'язані з руховим режимом, який регламентує рухову активність хворого під час лікування у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Він призначається лікарем і змінюється залежно від перебігу хвороби, етапу лікування, реакції організму на дію чинників, що входять у зміст певного рухового режиму. Інші спеціалісти, у тому числі і з фізичної реабілітації, які залучені до комплексного процесу медичної реабілітації, добирають і застосовують свої засоби і методи лікування відповідно до призначеного рухового режиму.
Лікарняний період реабілітації. Застосовується суворо постільний, постільний, напівпостільний (палатний) і вільний режими.
Суворий постільний режим. Рухова активність хворого різко обмежена. Допоміжні рухи, приймання їжі, туалет здійснюються за допомогою медичного персоналу. Допускаються дихальні вправи і рухи у дистальних відділах кінцівок.
Постільний режим характерний активною поведінкою хворого у ліжку, самостійним прийманням їжі і самостійним переходом у положення сидячи, потім -- стоячи. Основне вихідне положення при виконанні комплексів ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, самостійних занять -- лежачи. Застосовують вправи малої інтенсивності, а наприкінці режиму -- помірної. Фізіологічна крива навантаження у цьому режимі має один підйом з незначними коливаннями в основній частині заняття.
Напівпостільний режим (палатний) -- це перебування хворого у ліжку половину денного часу, а в другій сидіння, ходьба тощо. У цьому режимі застосовують ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, елементи працетерапії, а наприкінці його дозволяється піднімання по сходах, вихід на прогулянку та вправи помірної інтенсивності. Фізіологічна крива навантаження дво-чотиривершинна.
Вільний режим. Хворий більшу частину денного часу перебуває за межами палати. Призначають, окрім форм ЛФК, спортивно-прикладні вправи, працетерапію, а при показаннях -- механотерапію, заняття на тренажерах, гідрокінезитерапію. Використовують вправи помірної інтенсивності і у меншій кількості -- великої. Фізіологічна крива навантаження три-чотиривершинна (рис. 3.6, крива 3).
Післялікарняний період реабілітації. Рухові режими у поліклініках, реабілітаційних центрах, санаторіях спрямовані на подальше підвищення функціонального стану, тренованості організму, адаптацію до навантажень побутового і виробничого характеру. Розрізняють щадний, щаднотренуючий і тренуючий режими. При деяких захворюваннях на останньому етапі реабілітації застосовують ще інтенсивнотренуючий режим.
Щадний режим за змістом використання фізичних вправ майже подібний до вільного режиму у стаціонарі. В санаторії збільшується дистанція і час лікувальної ходьби і прогулянок, використання природних факторів.
Щаднотренуючий режим передбачає застосування всіх форм ЛФК. Широко використовують теренкур, ігри, прогулянки, екскурсії, біг підтюпцем, пересування на лижах, їзда на велосипеді, повітряні і сонячні ванни, водні процедури, масові розваги, танці. Інтенсивність вправ помірна і велика.
Тренуючий режим дає змогу якнайповніше використовувати засоби і форми ЛФК, брати участь у всіх заходах, які проводять у санаторії. Інтенсивність вправ велика. У реабілітації спортсменів застосовують вправи максимальної інтенсивності.
Механізм дії та лікувальний вплив масажу.
Показання і протипоказання до застосування масажу.
Основні прийоми масажу та додаткові до них.
Фізіологічний вплив.
Допоміжні прийоми. Загальні методичні вказівки.
1. Масаж – сукупність прийомів механічного дозування дії у виді тертя, натискування, вібрації, які проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини, як руками, так і спеціалізованими апаратами через різні середовища.
Масаж може бути загальним і місцевим.
В залежності від завдань розрізняють наступні основні види масажу:
1. Гігієнічний (косметичний). Проводиться на різних частинах тіла: голова, лице, руки і т.д.
2. Лікувальний, який поділяються на наступні види:
класичний (загальнооздоровчий)
рефлекторний. (по зонам).
сполучнотканинний. Застосовується на сполучних тканинах, суглобах.
переостальтний. Застсовується при запаленні надкісниці (верхньої частини кості).
точковий . і т.д.
3. Самомасаж.
4. Спортивний.
5. Масаж для дітей (також поділяється на загальний і місцевий).
Загальні протипоказання до призначення масажу
1. Гострі гнійні запальні процеси любої локалізації.
2. Доброякісні і злоякісні пухлини різної локалізації тільки до хірургічного їх лікування. Без хірургічного їх лікування при міомах дозволяється масаж комірцевої зони, рук, гомілок і стоп.
3. Кровотечі і схильність до них.
4. Активний туберкульоз легень і костей.
5. Гострі хвороби шкіри, нігтів, волосистої частини голови інфекційного, грибкового і не виясненого походження, бородавки, різноманітні шкірні висипки, пошкодження шкіри, плоскі бородавки, гнійні і гострі пошкодження шкіри, екзема, гостра розацева, герпес, контагіозний молюск, гірсутизм, садна і тріщини також трофічні язви, гангрена при захворюванні периферійних судин в місцях масажу.
6. Гострі захворювання крові.
7. Тромбоз, тромбофлебіти (значні варікозні розширення вен з трофічними порушеннями) в стадії запалення (гостра стадія).
8. Серцеві захворювання в період загострення.
9. Висока температура тіла, лихоманковий стан і всі види гострих запальних процесів. (Але при радикулітах, остеохандроз в період загострення масаж проводиться, як звичайно в цей час і звертаються частіше).
10. Цинга.
11. Ангіїт.
12. Атеросклероз периферійних судин, тробангіт в сполученні з атеросклерозом мозкових судин, супроводжуваним кризами.
13. Аневризи судин, аорти, серця.
14. Запалення лімфатичних вузлів, судин. Збільшенні болючі лімфавузли, спаянні з шкірою і підшкірними тканинами.
15. Захворювання вегетативної нервової системи в період загострення (гангліоніт, діецифальний криз).
16. Алергія з геморагічними висипаннями. Крововилив в шкіру.
17. Сильна фізична і психологічна втома.
18. Сифіліс І і ІІ стадії, інші гострі венеричні захворювання.
19. Захворювання органів черевної порожнини з схильністю до кровотеч. Після коровотеч у зв’язку з виразкою, а також викликаних захворюванням жіночої статевої сфери і травми.
20. Хронічний остеомієліт.
21. Каузалгічний синдром після травми периферійних нервів.
22. Психічні захворювання з надмірним збудженням, значно зміненою психікою.
23. Недостаток кровообігу ІІІ степеня.
24. Декомпенсація кровообігу кінцівок у хворих атеросклетичними оклюзіями і тромбогінітом.
25. Гострий період гіпертонічного або гіпотонічного кризу.
26. Гостра ішемія міокарда, виникаюча раптово.
27. Виражений склероз мозкових судин з схильністю до тромбозів і крововиливів.
28. Набряк Квінке.
29. Загальний тяжкий стан при різноманітних захворюваннях і травмах.
30. Гострі распіраторні захворювання на протязі 2-5 днів після них.
31. Тошнота, рвота, болючість при пальпації живота (при різноманітних захворюваннях).
32. Легенево-серцевий недостатність ІІІ степені.
33. Гострий біль, який потребує призначення наркотиків.
Загальні покази до призначення масажу:
1. Захворювання серцево-судинної системи: ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, в тому числі, після їхнього хірургічного лікування, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна і гіпотонічна хвороба, функціональні нейрогенні розлади серцево-судинної системи, міокардіодестрофія, інфекційно-алергічний міокардит, вади серця, захворювання артерій і вен.
2. Захворювання органів дихання: хронічні неспецифічні захворювання легень, хронічна пневмонія і бронхіт, емфізема, пневмосклероз, бронхіальна астма поза стадією загострення і захворювання і травми.
3. Захворювання і травми опорно-рухового апарату: ревматоїдний і решту артритів, дистрофічні процеси в суглобах, анкілозуючий спондеартрит (хвороба Бехтєрєва), остеохондроз, сколіоз та ін. захворювання хребта, забій, розтягнення зв’язок, м’язів, переломів, контрактури, плоскостопість та ін.
4. Захворювання і наслідки травм ЦНС: травматичні пораження системи, наслідок порушення мозкового кровообігу, залишкові явища поліомієліта, міоліта з пастичними і в’ялими парезами, ДЦП, акушерські паралічі та ін.
5. Хронічні захворювання органів травлення: поза фазою загострення: гастрити, коліти, дискенізія кишок, виразкова хвороба (без схильності до кровотечі), захворювання печінки і жовчного міхура (дискенізія жовчного міхура), а також стану після операції холіцистектомії і з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.
6. Запальні захворювання чоловічої статевої сфери і підгострій і хронічній стадії: хронічний уретрит, простатит, везикуліт. Захворювання жіночої статевої сфери.
7. Захворювання шкіри (не інфекційні): себорея волосяної частини голови, вугрові висипання лиця і туловища, випадання волосся.
8. Захворювання вуха, горла, носа.
9. Порушення обміну речовин (ожиріння, похудання та ін.)
10. Головний біль, порушення сну.
11. Підвищена дратівливість.
12. Статева слабість.
13. Церебральний атеросклероз з хронічною недостатністю мозкового кровообігу, з І компенсованою і ІІ субкомпенсованою ступенями (по Н.К. Боголєпову).
14. Захворювання і травми периферичної нервової системи: невралгії, неврити, плексити, радикуліти при дегенеративних ураженнях між хребцевих дисків; захворювання Паркінсона, деенцефальні синдроми, поліневрити після інфекції і виробничої вібрації.
Покази до застосування масажу у косметології викладені у відповідних керівництвах
Дітям дошкільного і шкільного віку покази і протипокази такі як у дорослих. Для дітей грудного віку масаж являється складовою частиною фізичного виховання.