65. Особливості вживання в діловому мовленні речень різних за структурою та метою висловлювання

У текстах ділового мовлення вживаються прості та складні речення, проте прості переважають над складними. Перетворення складних речень на прості внаслідок трансформації підрядних частин на прикладки, обставини, додатки, відокремлені і невідокремлені означення сприяє чіткості і лаконічності ділового спілкування. Поміж складних речень перевага належить складнопідрядним. Складносур. і безсполучн. складні речення трапляються зрідка. Найуживанішими є складнопідрядні речення з підрядною причиновою, цільовою, наслідковою, часовою, означальною та зясувальною частинами. У діловому писемному мовленні вживають розповідні речення, бо ділові папери мають переважно розповідний характер. В усному діловому мовленні (виступ, нарада) можуть використовуватися окличні і питальні речення. У діловому мовленні вживають повні речення. Переважають двоскладні речення. Споміж односкладних ширше представлені безособові речення, головний член яких виражений незмінними присудковими формами на –но, -то та інфінітивними реченнями.

66. Порядок слів у діловому мовленні

Для ділових паперів характерний прямий порядок слів, бо він передає загальний зміст речення без спеціального наголошення певних його компонентів. Суть його полягає в тому, що: 1) підмет виступає перед присудком; 2) узгоджене означення виступає перед означувальним словом, неузгоджене-після; 3) додаток після слова від якого залежить (виконувати доручення); 4) звертання і вставні слова стоять здебільшого на початку речення; 5) обставини причинової, цільової, часової семантики повинні стояти на початку (в наказах, розпорядженнях, характеристиках) або наприкінці (в заявах, поясн. записках) речення. Недотримання цих правил призводить до нечіткого, нелогічного викладу інформації.

67. Типові форми вираження присудків у текстах одс

. В ОДС в реченнях використовують присудки ускладненої форми, які ще називають розщепленими присудками-фразеологізовані дієсловно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами висловлення. Частина з них має в суч. укр. мові паралельні прості дієслівні присудки (давати вказівки-розпоряджатися). Проте багато стійких дуєслівно-іменних сполук, що вживаються в ролі присудка не мають дієслівного відповідник (провести захід). Щодо використання в ділових документах розщеплених присудків фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширюються в укр. мові під впливом рос. і відображають іменний характер рос. синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної укр. літ. мови. Інші, вважаючи те, що ОДС укр. мови формували під впливом цього стилю рос. мови і що розщеплені присудки мають низку переваг над дієслівними. Одна з них полягає в тому, що вони створюють офіційних колорит висловлювання, виражають та нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Основними вимогами до вживання розщеплених присудків є потреби контексту і їх нормативність. Останнім часом в укр. діл. мовленні зявилося багато невдалих штучних розщеплених присудків (забезпечити покращення). Варто уникати конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, бо дублює семантику дії, виражену безсуфіксним іменником, або шменником із суфіксами –ан-, -ен-, -ін-. Деякі розщеплені присудки є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компонентів, невдале калькування з російської мови(піднимати питання-порушувати питання). У суч. укр. літ. мові для вираження присудка вживається низка допоміжних дієслів, серед яких: бути, ставати, робитися, зробитися. У мові діл. документах, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-звязка бути у формі теперішньго часу, або у 0-вій формі. Інщі діслівні звязки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо вони тою чи тою мірою зберігають свої лексичні значення.