46. Мовні норми сучасної українскої мови

В УЛМ виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше в мовному вжитку. Орфоепічні норми – сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень в мовному потоці. Забезпечують безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлюють створення змісту слів і речення вцілому. Акцентуальні – передбачають дотримання правил наголошення слів.Наголос – елемент інтонації мови, який творить її ритмомелодику сприяє розрізненню значень слів чи їх форм відомості, допомагає наділити в реченні важливе за змістом слово. Орфографічні норми – є єдині загально прийняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів та їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс,правила переносу. Пунктуаційні норми – правила вживання розділових знаків у реченні. Здійснюють структурне смислове та інтонаційне членування тексту на частини· Лексичні норми – регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонічних діалектних, просторічних слів. Словотвірні норми – закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделюваннями

47. Засоби милозвучності української мови

Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби. Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у - в та і - й: день у день; підняв угору, піднявся вгору; степ і море, море й степ; дощ іде, дощ не йде. Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько був ув економії за корівника. Проте, щоб уникнути важких збігів вв, еф, навіть після голосних вживається у: у військо. В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у - в, і - й: був на Уралі, вступив до інституту, виконаєш вправу, уклали угоду. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відірвати (від + рвати) - відрізати, переді мною, - перед тобою, знову промовив - знов обізвався, пізніше сталося - пізніш усвідомив. Прийменник з- може мати форми із, зі, зрідка зо: виглядати із хмари. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних - б, ж: зробив би - зробила б, як же - що ж. Перед приголосними вживаються форми дієслів на-ся, перед голосними - на -сь: дивлюся на воду – дивлюсь у воду; зібралися всі - зібрались усі; повернемося вночі повернемось уночі.Але після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше - дививсь).У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь: подивившись,звернувшись, дивлячись, зупиняючись.

48. Вживання апострофа

Апостроф - це графічний знак, який не позначає звука. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї: 1) після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: сім 'я, м 'ята, торф 'яний; 2) після р в кінці складу: довір 'я, сузір 'я, матір 'ю; 3) після префіксів, що закінчуються буквою на позначення приголосного звука: без'ядерний, об'єднаний, з'єднати;4) після к в імені Лук 'ян та похідних від нього: Лук 'янівка, Лук 'яненко, Лук 'янчук; 5) у складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, дит'ясла, пів 'яблука. Апостроф не ставиться: 1) після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв'як, верб'я); 2) після літери р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий,буряк.