6. Сила волі. Розлади складної вольовоi дii

Сукупнiсть позитивних (базальних i системних) вольових якостей утворює силу волі особистостi. Людям iз сильною волею властивий високий рiвень мотивацiї досягнення. Мотuвацiя досягнення – це наполегливiсть у досягненнi своєї мети, прагнення до полiпшення результатiв, незадоволенiсть досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку цiну. Так, люди з високою потребою в досягненнi завжди в пошуках ситуацiй, де вони могли б перевiрити свої можливостi, впевненi в успiшному завершеннi справи, готовi взяти на себе вiдповiдальнicть, рішучі в екстремальних ситуацiях, не втрачають рiвноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливiсть при подоланнi зовнiшнiх чи внутрiшнiх перешкод.

Висвiтленi негативнi якостi характеризують вольову слабкicmь людини. Крайнiй ступiнь слабовiлля людини перебуває за межами норм. Вагомі розлади складної вольової дії – абулiя та апраксiя.

Абулiя пов’язана з нездатнiстю прийняти необхiдне рішення, дiяти. Причини полягають у порушеннi динамiчного спiввiдношення мiж корою великих пiвкуль i під кiркою. Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку i несильну) iмпульсивнiсть. Якщо інтенсивнicть iмпульсiв низька, то вольовий акт неможливий. Так само i при завищенiй імпульсивностi, коли бажання дає миттєву разрядку в дiю (як у стані афекту), тобто вiдcутні cвiдoмe врахування наслiдкiв, обмiрковування мети, унеможливлюється врiвноваження мотивiв – дiя втрачає характер cвiдoмої, вибiркової, вольової. Розумiючи необхiднiсть виконувати розпорядження, хворий на абулiю не може примусити себе це зробити. Для нього характерне пiдпорядкування в поведiнцi випадковим стимулам, що з’являються в полi його зору. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їx зривати, хоча нiяких намірів щодо створення букета в неї не було i вона не знає, що робити з цими квiтами.

Апраксiя – складне порушення цiлеспрямованостi дiй, яке викликається локальними розладами лобних дiлянок мозку. Boнa виявляється в порушеннi довiльної регуляцii pyxiв, дiй i поведiнки в цiлому. Дiї не пiдпорядковуються заданiй програмi (програмi, яка йде вiд лiкаря до хворого), хоч у звичнiй, конкретнiй ситуацiї такі дiї можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змочити губи, коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дiї на прохання лiкаря, iнший хворий міг користуватися ложкою та склянкою пiд час їжi, але без конкретної ситуацiї вiн цi дiї не здатний виконувати, не може заплющити очi на прохання. лiкаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить Уci дiї хворих на апраксiю прикутi до конкретних, безпосередньо даних ситуацiй, з яких вони не в змозі звільнитися.

7. Розвиток та виховання вольової активностi людини

Воля, як i весь психiчний cвіт, не є надприродною силою, а виникає i розвивається в процесi життя та виховання. Розвиток вольової регуляцiї поведiнки нерозривно пов’язаний з розвитком спонукань. Для дiтей xapaктepнi нестiйкiсть спонукань, залежнiсть їx вiд безпосередньої ситуацiї, чим зумовлюються iмпульсивнiсть i безсистемнiсть дiй. На наступних вiкових етапах ситуативнi спонукання об’єднуються у бiльш стiйкi утворення з поступовим переходом в єдину мотивацiйну систему, що визначає спрямованiсть поведiнки.

Разом з тим вiдбувається розвиток свiдомої вольової регуляцiї поведiнки i в цiлому активностi особистостi. Людина набуває здатностi оцiнювати себе, щоб керуватись у своiй поведiнцi не випадковими потягами, а системою засвоєних i прийнятих для себе правил i норм моральної поведiнки.

Активнiсть вольового самоствердження розпочинається в пiдлiтковому вiцi. Для пiдлiткiв виховання сильної волi часто виступає як самоцiль. Це перiод складного i суперечливого становлення вольових якостей особистостi. Цiлеспрямованiсть, самостiйнiсть, рiшучicть, з якими пiдлiток долає труднощi на шляху до здiйснення мети, свiдчать, що він з об’єкта волi iнших людей поступово перетворюється на суб’єкт власної волі. Позитивна форма цього процесу залежить вiд виховання.

Для юнацького віку xapaктерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей i вiдповiдно відносна завершеність їx формування. Вольовi якостi стають компонентами й рисами характеру особистостi. В поведiнцi старшокласникiв проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно додомiнуючих iнтересів. Вольова активнiсть уже вiдповiдає суспiльним вимогам. Але якi вольовi якостi i на якiй стадiї завершеностi включаються в структуру характеру особистостi – це залежить вiд багатьох обставин, зокрема й вiд перебiгу процесу пiдлiткового самоствердження, вiд соцiального вибору та самовизначення в юностi, вiд самовиховання кожної особистостi.

Вuховання волi – це, власне, процес виховання особистостi загалом, а не певної якостi. Вихiдними положеннями виховання волi пiдростаючого поколiння є: 1) правильне поєднання свiдомого переконування з вимогливiстю до поведiнки людини; 2) забезпечення реального впливу вимог на життєвi взаємини особистостi з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе; 3) поєднання свiдомого переконування з органiзацiєю практичного дocвiдy здiйснення особистiстю вольових дiй i вчинкiв.

Позитивне значення для виховання волi мають цiлеспрямованi вправи, пов’язанi зi свiдомим прагненням особистостi навчитися володiти собою, опанувати вольовий спосiб поведiнки. Важлива умова розвитку волi – iнтepec до самовuховання волi. Існує чимало способiв виховання вольової регуляцii поведiнки особистостi в ситуацiях повсякденного життя. Кожну дiю можна перетворити у вправу, якщо здiйснювати її cвiдoмо, а не за звичкою чи з почуття обов’язку. Призначення волi полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось. Наведемо деякi прийоми вправляння i виховання волi (за Р.Ассаджолi):

Зробiть що-небудь, чого нiколи ранiше не робили.

Заплануйте що-небудь, а потiм здiйснiть свiй план.

Продовжуйте робити те, що робили, ще п’ять хвилин, навiть коли Ви стомилися i Вас почало приваблювати щось iнше.

Зробiть що-небудь досить повiльно.

Коли легше сказати «так», але правильнiше сказати «ні», говорiть «ні».

Робiть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовнiше.

У найнезначнiших ситуацiях вибору робiть його без вагань. Чиніть усупереч yciм очiкуванням.

Утримуйтеся говорити те, що Вас пiдштовхують сказати. Вiдкладiть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.

Спочатку виконайте те, що Ви хотiли вiдкласти.

Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж мiсяця, навiть якщо це видаєтъся Вам невигiдним.