35. Геоморфологія Закарпатської рівнини

Закарпатська низовина є частиною середньо дунайської рівнини,її поверхня загалом плоска, має східчасту морфологію слабко нахилена на пд. Зх.Абсолютні висоти змінюються від 100-150 на заході до 500 на сході. Закарпатський внутрішній прогин-це міжгірна депресія, заповнена моласовими відкладами неогенового віку. Автономність закарпатського прогину зумовлена наявністю двох великих структурних елементів. На пн.сх. прогин віділений Закарпатським глибинним розломом,на пд.зх. Припанонським глибинним розломом. Характерною є блокова структура до неогенового та моласового фундаментів. У рельєфі більш виразно проявляються морфоструктури, які пов’язані з поперечним тектонічним поділом. Морфоструктурами другого порядку виступають Чоп-Мукачівська рівнина і Верхньотисенська улоговина.

Верхньотисенська улоговина з низькогірним-горбистим і терасовим рельєфом відповідає однойменній тектонічній западині,виповненій потужною товщею міоценових молас. Важливу роль у формуванні рельєфу відіграють соленосні субформації. У нижній частині її розрізу переважають глинясті і гіпсово ангідритові породи,а у верхній-камяна сіль.

У межах Закарпатських передгір’їв виділяють три денудаційно-акумулятивні поверхні:Ділоцьку,Боронянську і Шардинську.

36. Геоморфологія Головного пасма Кримських гір

Гірсько-Кримська брилово-моноклінальна морфоструктура відображена в рельєфі Головним пасмом Кримських гір. Пасмо має асиметричну будову: схил, звернений до Південного берега Криму, по всій довжині представлений грандіозними урвищами верхньо-юрських вапняків висотою до 600 м. Північний - широкий до 25-30 км. Тут має місце ерозійно-денудаційне середньо- і низькогір’я, що поступово переходить у Пів­денну передгірну депресію. Депресія являє собою морфоструктуру третього порядку, що ускладнює північний схил Головного пасма й відповідає тектонічній зоні, що відокремлює пасмо від Передгірно-Кримської морфоструктури. Вершинна поверхня Головного пасма складена верхньо-юрськими вапняками й утворює ряд середньовисотних інтенсивно закарстованих нагірних плато.

Південним обмеженням Гірсько-Кримської морфоструктури є Підгірський насув, який відображений меланжевою зоною інтенсивно зруйнованих і порушених гірських noptf таврійської світи, яка розташована уздовж підніжжя верхньо-юрських вапняків.

У межах Гірсько-Кримської морфоструктури виділяєть і , ряд морфоструктур нижчого порядку.

Байдарско Балаклавська морфоструктури зі структурно-денудаційним і моноклінально-блоковим низькогір’ям з міжгірними ерозійно-тектонічними улоговинами. Територіально охоплює південно-західне закінчення Головного пасма.

Південо-Яйлинська морфоструктура представлена Ай- Петринським, Ялтинським, Нікітсько-Гурзуфським, Бабу- ганським яйлинскими гірськими масивами. На їх платопо- дібній вершинній поверхні поширений структурно-денуда- ційний і карстовий рельєф.

Качинсько-Курцівська морфоструктура зі структурно- денудаційним ерозійним середньо-і низкогір’ям на складчасто- бриловій основі з таврійського флішу й середньо-юрських теригенних порід. Займає північний макросхил західної й центральної частини Головного пасма.

Східно-Яйлинська морфоструктура зі структурно-денудаційним платоподібним середньо- і низкогір’ям рельєфі відповідає ділянці Головного пасма від перевалу Кебіт- Богаз, розташованого на захід від Чатирдагу, до долини р. Танасу. Включає Чатирдазький, Демерджинський (з г. Пів­денна Демерджі), Долгоруковський, Карабійський гірськояй- линські масиви.

Східно-Кримська морфоструктура. Представлена струк­турно-денудаційним ерозійним низкогір’ям, ускладненим горст- антиклінальними й моноклінальними пасмами й грабен-синклінальними улоговинами.Простягається від Молбайської улоговини й р. Танасу на заході й до Феодосії насході