2.Активна та пасивна стратегії структурної політики: напрями і методи активної структурної політики.

Cтруктурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів для підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання актуальних проблем сьогодення.

На практиці існують два типи структурної політики: пасивна й активна. У кінцевому підсумку вони відрізняються одна від одної тільки рівнем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика: держава створює правову базу для вільного переливання капіталу і праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях.

Активна структурна політика - держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найефективніших напрямів структурної трансформації промисловості. Основними засадами державної структурної політики в промисловості вважають сприяння:

1) зростанню виробництва в галузях, які значну частину продукції реалізують на експорт. Паралельно з цим дуже важливим завданням є забезпечення збільшення валютних надходжень до країни та їх дальше інвестування в розвиток високотехнологічних виробництв;

2) зростанню виробництва в галузях, які спроможні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію. Передусім це стосується галузей, які виробляють споживчі товари та продукти харчування;

3) розвитку виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються;

4) виробництвам, які впроваджують ресурсоощадливі технології з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси;

5) зростанню виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість промислової продукції. Це стосується галузей з високотехнологічною та наукомісткою продукцією, їх випереджальний розвиток є основою підвищення ефективності інших галузей національної економіки;

6) розвитку конкуренції в промисловості через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва;

7) розвитку виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектувальних на заміну імпорту з метою збільшення товарності кінцевої продукції;

8) скороченню виробництва в депресуючих галузях, тобто в галузях зі спадною ефективністю ресурсів чи тривалим зменшенням попиту на продукцію.

3.Методи прямого регулювання науково-технічного розвитку промисловості

До методів-лрямого регулювання належать:

• визначення державних пріоритетів розвитку науки й техніки;

• державні цільові науково-технічні програми;

• державні замовлення в науково-технічній сфері;

• державна науково-технічна експертиза;

• бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки;

• державна політика формування та заохочення науково-технічних кадрів;

• державна політика у сфері патентів і ліцензій.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у розв'язанні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу. Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки й техніки на підставі аналізу перспективних напрямів розвитку промисловості, розвитку наукових досліджень та стану національного науково-технічного потенціалу.

Державні цільові науково-технічні програми є одним з методів планування науково-технічного розвитку в промисловості. Це документ, в якому визначено ресурси, виконавців та строки здійснення комплексу заходів, спрямованих на розв'язання певних науково-технічних проблем. Вони мають директивний характер, оскільки включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям.

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції.

Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться для забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки й техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових чи кредитних пільг.

Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності здійснюється у галузі фундаментальних досліджень і розробок, у тому числі в інтересах оборони України; в пріоритетних напрямках розвитку науки й техніки; фінансуються також прикладні науково-технічні роботи, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічні дослідження та роботи, пов'язані з науково-технічним співробітництвом на підставі міжнародних угод.

Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування і матеріальні ресурси, законодавчо забезпечує однакові правові умови для функціонування організаційних структур, що грунтуються на різноманітних формах власності і здійснюють навчання й підвищення кваліфікації кадрів.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій є складовою науково-технічної політики. Вона спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям та використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. За умов ринкової економіки реалізація права на інтелектуальну власність уможливлює докорінну зміну системи формування доходів науково-технічних робітників. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їх продукту в бізнесі. їхня праця має високо оцінюватися суспільством. У такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників до інтенсифікації досліджень та розроблень, підвищення якості науково-технічного й технологічного продукту, його практичної спрямованості.

4.На підставі розрахунків визначити: в якій країні відбулися більші структурні зміни у промисловості.

Галузь промисловості	Структура промисловості країни, %
	“А”		“Б”
	2008 р.	2009 р.	2008 р.	2009 р.
1	237	201	—	—
2	406	392	531	621
3	135	169	373	340
4	240	257	100	100
Разом	100	100	100	100

Розв’язок:

S е.з. А=(|237-201|+|406-392|+|135-169|+|240-257|)/4=(36+14+34+17)/4=25,25 п.п.

S е.з. Б=(|531-621|+|373-340|+|100-100|)/4=(90+33+0)/4=30,75 п.п.

Висновок: структурні зміни у промисловості в країні Б вище за країну А.

Завдання 5. На підставі розрахунків за даними таблиці вибрати економічно вигідну стратегію інвестування реконструкції державного підприємства з виробництва озброєння. Можливими є три стратегії інвестування реконструкції підприємства. Загальні суми інвестиційних витрат за кожним варіантом однакові. Тривалість періоду реконструкції однакова і складає 3 роки. Інвестиційні витрати здійснюються на початку кожного року. Процентна ставка є не незмінною у продовж усього періоду інвестування.

(тис. грн.)

Роки періоду інвестування	Інвестиційні витрати, тис. грн.
	Стратегія А	Стратегія Б	Стратегія В
1	400	500	300
2	400	400	400
3	400	300	500
Всього	1200	1200	1200

Розв’язання:

Проводимо розрахунки поточної вартості інвестицій за умови складного незмінного проценту: Р= S

Стратегія А: Р = + + =1011 тис. грн.

Стратегія Б: Р = + + = 1041,63 тис. грн.

Стратегія В: Р = + + = 980,52 тис. грн.

Висновок: Отже, на підставі проведених розрахунків можна констатувати, що найбільш економічно вигідною стратегію інвестування реконструкції державного підприємства з виробництва озброєння є стратегія В - найвигідніша, адже за нею поточна вартість інвестиційних витрат є найменшою.

6. Спираючись на умови таблиці, розрахувати обсяги компенсації, яка належить фірмі-інноватору з боку держави та інших виробників. Фірма-інноватор зробила інвестиції в розробку та виробництво інноваційного продукту, тоді як інші фірми-виробники використали досягнення інноватора у власному виробництві.

Показники	№ 1	№ 2	№ 3	№ 4
Обсяг інвестицій, млн. грн.	16	8	12	20
Поточні витрати на виробництво інноваційного продукту, млн. грн.	8	6	10	16
Обсяг реалізації інноваційного продукту, млн. грн.	12	12	16	24
Ставка податку на прибуток, %	25	25	25	25

Розв’язання:

1. Розраховуємо валовий прибуток ( р.3-р.2).

2. Розраховуємо чистий прибуток ( Вп- ставка податку на прибутку)

3. Розраховуємо рентабельність ( чистий прибуток / обсяг інвестицій)

4. Знаходимо середню рентабельність

5. Знаходимо різницю між середньою рентабельністю і Фірмою №1

6. Зворотнім шляхом перераховуємо цю різницю на витрати для фірми-інноватора – фірми №1.

	№1	№2	№3	№4
Валовий прибуток	12-8=4	12-6=6	16-10=6	24-16=8
Чистий прибуток	4*0.75=3	6*0,75=4,5	6*0.75=4,5	8*0.75=6
Рентабе- льність	3/16=0,1875	4,5/8=0,5625	4,5/12=0,375	6/20=0,3

4) Середня рентабельність = (0,1875+0,5625+0,375+0,3)/4=0,35625

5) Ср - Фірма№1 = 0,35625– 0,1875=0,16875

6)ΔР = ΔЧп/к(інв); к=ΔЧп/ΔР=3/0,16875= 17,7