4.2. Аналіз ґрунту

4.2.1. Визначення польової вологості ґрунту гравіметричним методом

Проби беруть буром через кожні 10 см із кількох свердловин з різних шарів: орного (0-20 см), підорного (20-40 см), метрового.

Алюмінієвий бюкс зважують на технохімічних терезах з точністю до 0,01г, наповнюють його до половини чи на дві третини ґрунтом і знову зважують. Потім висушують при температурі 100 – 105 ⁰С до сталої ваги. Після висушування ґрунту закритий бюкс охолоджують в ексикаторі та зважують.

Польову вологість (в %) обчислюють за формулою:

,

де: М – маса випаруваної води, г;

М₁ – маса абсолютно сухого ґрунту, г.

Коефіцієнт перерахунку результатів аналізу вологого ґрунту на сухий визначається за формулою:

.

4.2.2. Визначення вмісту гумусу (за методом Тюріна в модифікації цінао) Принцип методу

Метод ґрунтується на окисленні гумусу розчином дихромату калію в сірчаній кислоті з подальшим визначенням тривалентного хрому, еквівалентного вмісту гумусу, на фотоколориметрі.

Метод не поширюється на визначення гумусу в оглеєних горизонтах, зразках з вмістом хлоридів понад 0,6% і гумусу більше 15%.

Сумарна похибка методу становить, %: при вмісті гумусу до 5% – 10, понад 5% – 5.

Хід аналізу

Розмелену, просіяну (1 мм) пробу ретельно перемішують, розподіляють тонким шаром на рівній поверхні (корінці та рослинні рештки мають бути видалені) і відбирають зразок для аналізу не менше, ніж з пяти місць.

Масу наважки передбачають, виходячи з очікуваного вмісту (%) гумусу: понад 7-50-100 мг; 4-7-100-200; 2-4-250-350; до 2-500-700 мг.

Пробу ґрунту, зважену з точністю до 1 мг, вміщують у пробірку, встановлену в штатив. У цю пробірку та дев'ять інших для приготування розчинів порівняння доливають по 10 мл хромової суміші та кладуть у них скляні палички.

Ґрунт із хромовою сумішшю ретельно перемішують. Потім штатив з пробірками ставлять у киплячу водяну баню та витримують у ній протягом 1 години з моменту закипання води. Рівень хромової суміші в пробірках повинен бути на 2-3 см нижчим від рівня води в бані. Вміст пробірок перемішують через кожні 20 хв. Через 1 год штатив з пробірками виймають і ставлять у холодну воду. Після охолодження в пробірку з наважкою доливають 40 мл дистильованої води, а в інші – розчин відновника (відповідно: 0,2,4,8,10,15,20,25,30 мл) і дистильовану воду (40 мл мінус обєм відновника). Один мл відновника відповідає 0,517 мг гумусу. Потім з пробірок виймають скляні палички та старанно перемішують розчини в пробірках барботуванням повітря, що нагнітається гумовою грушею крізь скляну трубку. Розчин залишають до повного освітлення.

Розчини порівняння й аналізований фотометрують у кюветі з товщиною шару 10-20 мм відносно контрольного розчину при оранжево-червоному світлофільтрі (560-600 нм). Розчин у кювету вносять, щоб не скаламутити осад на дні пробірки.

За результатами фотометрування будують калібрувальний графік, відкладаючи на осі абсцис масу гумусу, що відповідає об'єму відновника, а на осі ординат – відповідні покази приладу. За графіком визначають масу гумусу в аналізованій пробі.

Вміст (%) гумусу обчислюють за формулою:

,

де: М – маса гумусу в аналізованій пробі, мг, визначена за графіком;

К – поправочний коефіцієнт концентрації відновника; М₁ – маса наважки ґрунту, мг.