Мати-й-мачуха

Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L). Місцеві назви — мати-мачуха, мачушник, білпух, підбій тощо — багаторічна трав'яниста рослина змонотипного роду підбіл родини складноцвітих (40-25 см заввишки) з повзучим, товстим кореневищем. Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками. Листочки притиснуті, яйцеподібно-ланцетні, бурувато-червоні. Після цвітіння утворюються укорочені пагони з розеткою прикореневих листків. Листки (10-25 см завширшки) округло-серцеподібні, кутасті, нерівнозубчасті, зверху голі, знизу — білоповстисті. Кошики (20-25 мм у діаметрі) поодинокі, після цвітіння пониклі. Квітколоже плоске, голе, крапчасто-ямчасте. Обгортка дзвоникувата, однорядна, листочки обгортки лінійно-ланцетні, зеленуваті, по краях білуватоплівчасті, квітки жовті, крайові — язичкові, маточкові, серединні — трубчасто-дзвоникоподібні, на верхівці п'ятизубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — довгасто-циліндрична сім'янка (3,5-4 мм завдовжки) з чубком довгих білуватих волосків. Росте підбіл на глинистих схилах, у ярах, по берегах річок і озер, на окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в березні — квітні. Поширена майже по всій Україні, переважно на Поліссі, півночі Лісостепу, в Карпатах і Закарпатті.

Хвощ польовий

 Хвощ польовий (Equisetum arvense L.), місцеві назви — сосонка польова, хвойка, тінички. Багаторічна трав'яниста рослина родини хвощових(Equisetaceae). Хвощ польовий — бур'ян, який масово розвивається на полях з кислими ґрунтами. Лікарська рослина. Пагони містять кремнієву кислоту, алкалоїди,флавоноїди, сапоніни, каротин, аскорбінову кислоту. Раніше населення Євразії і Північної Америки вживало в їжу бульби хвоща польового після спеціальної обробки. Рослина 15-40 см заввишки з бурувато-чорним, розгалуженим кореневищем, у вузлах якого утворюються кулясті бульбочки. Стебла двох типів: спороносні і безплідні. Спороносні пагони рожевобурі, соковиті, нерозгалужені, членисті, листки розміщені кільцями, зростаються між собою, утворюючи дзвоникоподібно потовщені піхви, що мають 8-10 чорно-бурих зубців. Спороносні пагони з'являються рано навесні і несуть на верхівках яйцеподібно-циліндричні колоски зі спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після дозрівання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває безплідні зелені пагони (7-50 см заввишки). Безплідні пагони прості або розгалужені, з 6-12 ребрами і косо догори спрямованими багатогранними гілочками. Верхівки стебел без гілочок. Піхви вузькодзвоникуваті, знизу ясно-зелені, зверху з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них.

Зірочник середній

Усім городникам дуже допікає бур’ян, який у народі називають мокрець (ботанічна назва — зірочник середній). Росте він по всій території України на засмічених місцях, біля помешкань, як бур’ян, у садах і на городах. Рослина зеленіє все літо, а цвіте з березня по жовтень.

Мокрець — лікарська рослина. Збирати його можна протягом літа, вживати свіжим і сушити на зиму. Зібрану під час квітування рослину промивають, 4-5 годин пров’ялюють на сонці, потім досушують під навісом або в теплому приміщенні. З рослини готують сік, настій, відвар (для ванн).

Собача петрушка

Собача петрушка звичайна (Aethusa cynapium L.), зілляста однорічна, рідко дворічна рослина з родини окружкових. Росте серед чагарників, у лісах, особливо заплавних, а також як бур'ян по садах і городах. У більшій частині України, крім Степу. Свіже зілля містить 0.015% етерової олії. Рослину вважають отруйною, але випадки отруєння трапляються рідко.

Кропива дводомна

Кропива́ дводо́мна (Urtica dioica L.) — вид рослин роду Кропива. Місцеві назви — «жалива велика», «жалюча кропива», «джигу́ха». Латинська назва кропиви — уртіка (Urtica); походить назва від слова «урере» (лат. urere) — «палити», «горіти»^[1]. Кропива пече мурашиною кислотою, яка впорскується під шкіру, як шприцом, її пляшкоподібними клітинами-волосками. Їхній кінчик при дотику до тіла обламується, гострі краї встромлюються в шкіру, і з клітини-пляшечки виливається пекуча кислота.^[1] На острові Ява і в Індії існують види кропиви, опік яких так само небезпечний, як укус змії. Багаторічна трав'яниста рослина родини кропивних (Urticaceae) (50-120 см заввишки) з повзучим, дерев'янистим, гіллястим кореневищем. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як і вся рослина, довгими і короткими жалкими волосками. Листки видовжено-яйцеподібні (8 — 17 см завдовжки, шириною 2 — 8 см), до верхівки поступово звужені, при основі серцеподібні, крупнопилчасто зубчасті, на стеблі супротивно розміщені, довгочерешкові, з прилистками. Квітки одностатеві, дрібні, зелені, правильні, зібрані в довгі розгалужені колосисті суцвіття, які виходять із пазух листків. Рослина дводомна. Чоловічі суцвіття — прямостоячі, жіночі — після цвітіння пониклі. Тичинкові квітки з чотирироздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові — з чотирилистою оцвітиною, внутрішні два листочки оцвітини крупніші за зовнішні. Маточка одна, з майже сидячою приймочкою і верхньою зав'яззю. Плід широкоовальна або яйцеподібна сім'янка жовтувато-сірого кольору.