УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ТЕРАПІЇ

Гриф: навчальний

Прим. № 1

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

"Військова терапія"

Тема 3. Захворювання внутрішніх органів при бойовій хірургічній травмі та травмах в умовах катастроф та аварій мирного часу. Ускладнення. Профілактика та етапне лікування.

для студентів вищих медичних навчальних закладів

III-IV рівнів акредитації

Напрям навчання: 1101 " Медицина "

Спеціальність: "Лікувальна справа" 7.110101,

"Педіатрія" 7.110104,

"Медико-профілактична справа" 7.110105

Освітньо-кваліфікаційний рівень: «Спеціаліст»

Київ – 2014

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри військової терапії

д.мед.н., професор

полковник медичної служби

Г.В.ОСЬОДЛО

“___” __________________ 2014 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

"Військова терапія"

Тема 3. Захворювання внутрішніх органів при бойовій хірургічній травмі та травмах в умовах катастроф та аварій мирного часу. Ускладнення. Профілактика та етапне лікування.

для студентів вищих медичних навчальних закладів

III-IV рівнів акредитації

Напрям навчання: 1101 " Медицина "

Спеціальність: "Лікувальна справа" 7.110101,

"Педіатрія" 7.110104,

"Медико-профілактична справа" 7.110105

Освітньо-кваліфікаційний рівень: «Спеціаліст»

Розглянуто та схвалено Протокол засідання кафедри 2014 р. №

Доповнено та скореговано Протокол засідання кафедри “___”___________ 201_ р. №____

1.Мета заняття: удосконалити у студентів знання класифікації, клініки, діагностики, терапії захворювань внутрішніх органів при бойовій хірургічній травмі та травмах в умовах катастроф та аварій мирного часу. Знання ускладнень та профілактики й етапного лікування.

2.Навчально-цільові завдання:

а) сформулювати мету і задачі організації невідкладної допомоги при захворюваннях внутрішніх органів при бойовій хірургічній травмі та травмах в умовах катастроф та аварій мирного часу.

б) познайомитись з організаційно-штатною структурою терапевтичних та хірургічних відділень, а також відділень реанімації та інтенсивної терапії;

в) ознайомитись з обов'язками начальника відділення, старшого ординатора, чергового лікаря;

г) ознайомитись з документацією відділення, річним звітом начальника відділення;

д) знати основні положення проведення військово-лікарської експертизи.

3. Виховна мета заняття: сформувати у студентів основи організації надання невідкладної допомоги хворим хірургічного та терапевтичного профілю.

4. Навчальний час: 4 години.

5. Місце проведення заняття: терапевтичні та хірургічні відділення, відділення реанімації та інтенсивної терапії ГВКГ

6. Навчально-матеріальне забезпечення:

1. Література для самостійної роботи:

Обов'язкова:

1. Військова терапія: підручник / За редакцією Козачка М.М. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2004. – 348 с.

2. Військова терапія: підручник / За редакцією Козачка М.М. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2007. – 448 с.

3. Терапия в экстремальных условиях мирного и военного времени: Учебно-методическое руководство для студентов и врачей/ Под ред. проф. И.К.Латогуза. – 2000. - Харьков, 147 с.

4. Бова А.А., Горохов С.С. Военно-полевая терапия (пособие).- Изд. 2-е перераб. и доп. – Мн.: МГМИ, 2000. – 230 с.

5. Военно-полевая терапия/ Под ред. А.Л. Ракова и А.Е. Сосюкина. - Санкт-Петербург. - 2003. - 384 с.

Додаткова:

1. Організація надання невідкладної медичної допомоги у військових частинах (закладах) Збройних Сил України: методичні рекомендації/ [Автори...]. – ГВМКЦ «ГВКГ». – К.:, 2011. – 131 с.

2. Організація надання невідкладної медичної допомоги у військових частинах (закладах) Збройних Сил України: методичні рекомендації / 2-е вид., перероб. і доп. [Автори…]; ВМД Міністерства оборони України. − К.: УВМА, 2014. − 144 с.

3. Наказ МОЗ України № 34 від 15.01.2014 р. «Уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги «Травма живота». – 20 с.

2. Наочне приладдя:

1) Методична розробка.

2) Схеми, таблиці.

7. Типова структура заняття та розрахунок навчального часу:

№ п/п	Навчальні питання	Навчальний час, хв.
1	Вступ	10
2	Контроль початкового рівня знань слухачів	20
3	Самостійна робота студентів під керівництвом викладача	120
4	Поточний контроль рівня знань студентів	20
5	Закінчення	10
Разом		180

8. Зміст та методика проведення заняття:

1. Вступ.

Наукові розробки військових медиків дозволили встановити основні закономірності полісистемної реакції організму, яка проявляється патологією внутрішніх органів у поранених, контужених при мінно-вибуховій травмі, обпечених і постраждалих з синдромом тривалого роздавлення (СТР). Сформувалось вчення, яке визначило основне значення раневого процесу у виникненні і перебігу вісцеральних ускладнень та їх специфіки при різноманітних видах травми. У відповідності з цим вченням на будь-яку важку травму в організмі розвивається складна низка загальних і місцевих змін, в основі яких лежать як загальні, так і специфічні патофізіологічні механізми, у тому числі не тільки травматичні, але і нервово-рефлекторні, токсико-інфекційні, алергічні, а також порушення мікроциркуляції та імунітету. В результаті цих впливів тяжкопоранений переходить в стан хворого.

При травмі можна виділити з відомою умовністю три взаємозалежні напрямки.

Перший - вивчення внутрішньої патології при різноманітних видах травми, що часто зустрічаються в мирний час (побутова, спортивна, виробнича, дорожньо-транспортна тощо).

Другий - вивчення внутрішньої патології при травмах, що виникають в екстремальних ситуаціях: стихійних лихах (землетруси, снігові лавини і селеві потоки, урагани, паводки) і значних виробничо-промислових аваріях.

Третій - військово-медичні, військово-терапевтичні аспекти, тобто вивчення хвороб внутрішніх органів у поранених, контужених, обпечених в умовах бойових дій.

Характер і питома вага травми, як і період розвитку раневого (опікового) процесу зумовлюють розвиток органних і системних змін. Варто рахуватися, таким чином, як із загальними, так і зі специфічними для різних видів травми, процесами. Інакше кажучи, вісцеральна патологія при різноманітних видах травми підпорядковується загальнобіологічним закономірностям і в той же час зберігає клінічну специфічність, зумовлену видом травми. Так, при ураженні вибуховою хвилею, окрім змін ЦНС, на перший план виступають баротравма легень і закрите ушкодження інших внутрішніх органів; при СТР - гіперкаліємія і ГПН. Має свою клінічну специфіку вісцеральна патологія і при термічних опіках, мінно-вибухових пораненнях тощо.

У зв'язку з цим травматичні ураження серця, легень і нирок були особливо характерні для мінно-вибухової і закритої тупої, у меншому ступені - для вогнепальної політравми, синдром термічного поранення дихальних шляхів - для опіків, нефропатії і ГПН - для СТР. У реалізації цієї закономірності значну роль відіграє локалізація травми. Травма грудей спостерігається значно рідше. І якщо для поранених з торакальною травмою характерні забійні ураження легень і серця, гемоторакс, травматична пневмонія, що зустрічається вдвічі частіше при мінно-вибуховій травмі з дистанційним ушкодженням легень; то для поранених з черепно-мозковими ушкодженнями властива вторинна патологія (набряк легень, пневмонії, ГДН, тромбоемболії, міокардіодистрофії), тощо.

Сучасна важка механічна травма, вогнепальна травма, особливо мінно-вибухові поранення, обширі термічні опіки закономірно супроводжуються і проявляються як системними функціональними реакціями, так і морфологічними змінами і порушеннями функції внутрішніх органів. Тому терміни «травматична хвороба», «опікова хвороба», що відображають розвиток під впливом травми (механічної, термічної й ін.) чисельних і різноманітних змін в органах і системах постраждалих, варто визнати теоретично і практично цілком виправданими.

Класифікація патологічних змін внутрішніх органів при травмі

Різноманітність вісцеральних змін при травмі, їх зв'язок з травмою і визначеною еволюцією раневого (опікового) процесу не залишають сумнівів у доцільності їх групування, класифікації.

1. Зміни, патогенетично пов'язані з травмою:

а. органопатологічні синдроми: первинні, вторинні;

б. загальні синдроми.

2. Захворювання, що не мають патогенетичного зв'язку з травмою:

а. передіснуючі: фонові хвороби; екологічно зумовлені різні види патології;

б. інтеркурентні.

3. Декомпенсовані форми при опіках і механічних ушкодженнях.

Основу класифікації складає послідовний розподіл патологічних станів і процесів, що перебігають в організмі пораненого, по-перше - за принципом їх патогенетичного зв'язку з травмою; по-друге - за залученням органів (органопатологія) або виникненням загальних синдромів.

Зміни внутрішніх органів при травмі

Зміни, патогенетично пов'язані з травмою

Зміни, які не мають патогенетичного зв'язку з травмою

Загальні синдроми

Органопатологічні зміни

Попередні

Інтеркурентні

Первинні

Вторинні

Без загострення після травми

Із загостренням на фоні травми

Різноманітні види травм є своєрідним «первинним ефектом» патологічного процесу, що охоплює цілісний організм. Еволюція раневого процесу детермінує розвиток причинно зумовленої нею хвороби, що складають її симптоми і синдроми. Закономірності перебігу цієї хвороби, взаємозв'язок місцевих і загальних її проявів цілком виправдовують уявлення про неї як своєрідну нозологічну форму «травматична», «ранева», «опікова» хвороба. Багато істотних компонентів цього процесу мають подібні загальнобіологічні патогенетичні механізми (шок, сепсис, токсемія, виснаження й ін.). Проте конкретні клінічні прояви раневої хвороби при різноманітних видах травми характеризуються великою розмаїтістю, навіть специфічністю.

Необхідно підкреслити, що мова йде не про «захворювання у поранених», а про закономірні у своїй різноманітності прояви єдиної травматичної хвороби (у тому числі і її особливому виді - опікової хвороби) у їх складних патогенетичних взаємовідносинах з «первинним афектом» - раною.

Виділення клінічних синдромів для характеристики посттравматичних змін було вперше застосовано І.В. Давидовським у класифікації наслідків вогнепальної рани, він же запропонував розподіл хвороб у поранених на основі наявності їх патогенетичного зв'язку з раною.

У числі змін, патогенетично пов'язаних з травмою, виділяються насамперед органопатологічні зміни, що розгортаються в окремих органах або системах. Первинні органопатологічні зміни виникають як наслідок безпосереднього травматичного ушкодження того або іншого органу. Зі збільшенням руйнівної сили сучасної зброї вага первинних змін зростає, у т.ч. й таких, як забиття, розриви, струси, тощо.

У перебігу травматичної хвороби первинні зміни трансформуються за рахунок запальних, нагнійних, дистрофічних та склеротичних процесів, а їх зв'язок з раною втрачає очевидність.

Вторинні органопатологічні зміни не є прямими наслідками травматичного ушкодження органу, проте мають цілком визначений, хоча і непрямий патогенетичний зв'язок з травмою. Зміни в неушкоджених органах і системах розвиваються під впливом поширення раневої інфекції, токсинів, тромбоемболій, порушень нервової трофіки, мікроциркуляції, бронхіальної прохідності, гіподинамії, обмінних розладів тощо. Патогенетична основа їх ширша за первинні зміни - відповідно і прояви більш різноманітні.

Органопатологічні зміни, як первинні, так і вторинні рідко бувають ізольованими. Вони, як правило, поєднуються між собою і утворюють загальні синдроми, тобто стійкі комбінації симптомів, що об'єднані загальним патогенезом, які мають істотне значення для розвитку і перебігу травматичної хвороби на тому або іншому етапі (періоді, стадії) її перебігу. До складу синдрому включається і еволютивна фаза раневого процесу (формування некротичного струпу, грануляцій, нагноєння, загоєння тощо). Синдром є клінічним еквівалентом патогенезу. Тому правильне розпізнавання синдрому сприяє оптимальному виборові і обґрунтуванню індивідуалізованої патогенетичної терапії, оскільки вона є терапією синдромальною.

До числа найбільш типових загальних синдромів різноманітних видів травми відносять наступні загальнопатологічні стани.

Травматичний шок - безпосередня реакція організму на травму, на її психічні і нервово-больові чинники, на крово- або плазмовтрату. Його патогенез пов'язаний з розладом життєвоважливих функцій, розвитком гострої судинної, дихальної, ниркової й ендокринної недостатності, гіпоксії і ацидозу, зі збудженням, а потім позамежовим гальмуванням ЦНС у вигляді торпідного синдрому. Шок - хірургічна проблема, проте складова клінічної картини, його різноманітність (органопатологія), входить у компетенцію терапевта.

Гнійно-резорбтивна лихоманка - загальний прояв гнійного запалення, зумовлений резорбцією у кров інфікованих продуктів гнійного розпаду тканин з наступною інтоксикацією організму. Можлива транзиторна бактеріємія. Принципово важливо, що загальні явища інтоксикації суворо пропорційні інтенсивності місцевому нагноєнню і припиняються при санації вогнища.

Раневий сепсис на відміну від гнійно-резорбтивної лихоманки - це загальне інфекційне захворювання, зумовлене генералізацією гноєтворної мікрофлори з місцевого вогнища у зв'язку зі зміненою імунологічною реактивністю до інфекції. Важкість сепсису неадекватна стану місцевого вогнища. Хірургічна санація вогнища при сепсисі обов'язкова, хоча може вже не чинити остаточного впливу на лікування септичного процесу.

За сучасними уявленнями обидва ці синдроми являють собою послідовні стадії єдиної реакції організму на нагноєння, кожна з якої зберігає свої принципові особливості.

Інтервенційне значення сепсису також надзвичайно важливе, тому що септична органопатологія (гнійно-деструктивні зміни в легенях, септичні ураження нирок і серця, анемія, амілоїдоз) є однією з найбільш важких і вимагає інтенсивного лікування з обов'язковою участю терапевта.

Травматичне (раневе, опікове) виснаження - це результат довготривалої гнійно-резорбтивної лихоманки або сепсису, що призводить до зниження опірності, трофічних розладів, атрофії паренхіматозних органів, різкого розладу обмінних процесів. В основі виснаження лежить глибокий білковий дефіцит внаслідок генералізованого розпаду тканин, постійної втрати білків через раневу поверхню, недостатнього надходження їх з їжею, розлади травлення й всмоктування.

Синдромальна характеристика основних видів травм

Вогнепальна травма

Синдром травматичного шоку при вогнепальній рані зумовлений фазовими змінами ЦНС у відповідь на нервово-больовий чинник і крововтрату. До головних проявів синдрому відносять: психомоторне збудження, що замінюється глибоким пригніченням вищої нервової діяльності при збереженій свідомості, блідість, тахікардія, артеріальна гіпотонія, гостра судинна недостатність. До первинних органопатологічних змін відносять наслідки вогнепального поранення легень (гемоторакс, пульмоніт) та інших внутрішніх органів, гостра постгеморагічна анемія. Вторинними органопатологічними змінами позначають гостру судинну і ниркову недостатність, набряк легень, ДВЗ-синдром.

Синдром гнійно-резорбтивної лихоманки поряд з самою лихоманкою характеризується вираженою астенізацією з можливими психічними розладами (марення, галюцинації). Характерно, що важкість інтоксикації відповідає вираженості нагноєння в рані. Санація вогнища знімає інтоксикацію. Синдром супроводжується органопатологічними змінами. До числа первинних відносяться: первинна травматична пневмонія з можливим абсцедуванням, емпієма плеври, гнійно-запальні зміни в інших поранених органах. Вторинні органопатологічні зміни - вторинні посттравматичні пневмонії (аспіраційні, ателектатичні, гіпостатичні), міокардіодистрофія, артеріальна гіпотонія, токсичний гепатит, нефрит, гіпо- і диспротеїнемія, повторна гіпохромна анемія.

Синдром раневого сепсису характеризується важким загальним станом, гектичною лихоманкою, з мерзлякуватістю і потовиділенням, запамороченням, маренням. Як правило, виявляється бактеріємія. У поранених розвивається картина септицемії або септикопіємії з утворенням гнійних метастазів. Продовжується подальша гнійна трансформація виниклих раніше первинних органопатологічних змін у поранених органах. Вторинні органопатологічні зміни ті ж, що і при гнійно-резорбтивній лихоманці, але в більш вираженій формі, у тому числі: септикотоксична пневмонія, апостематозний нефрит, септичні ендо- і перикардит. Відзначаються глибока анемія, гіперлейкоцитоз або лейкопенія, васкуліти, пептичні виразки шлунку, ерозивний гастрит, токсичний гепатит.

Синдром раневого виснаження характеризується кахексією, набряками, лихоманкою, торпідним, млявим перебігом, гальмуванням репаративних процесів у рані. Органопатологічні зміни (повторні) ті ж, що і при гнійно-резорбтивній лихоманці, але з торпідним, млявим перебігом. Характерні атрофічні, дистрофічні, склеротичні зміни у внутрішніх органах, анемія, гіпопротеїнемія, гепатити (у т.ч. вірусні), нефротичний синдром, сечокам'яна хвороба.

Мінно-вибухова травма

Мінно-вибухова травма представляє собою специфічну політравму з особливими, властивими їй, патогенетичними механізмами і клінічним перебігом.

Серед загальних синдромів цього виду травми, поряд зі звичайними для вогнепальної травми, синдромами шоку, гнійної резорбції, сепсису, виснаження, виділяється специфічний синдром травматичного ендотоксикозу, який розвивається внаслідок масивності руйнацій та інфікованості тканин.

Виділяють два види мінно-вибухової травми: мінно-вибухові поранення, що виникають при контактному механізмі підриву і мінно-вибухові ушкодження, що виникають у екранованого особового складу і супроводжуються множинними частіше всього закритими ушкодженнями.

Первинні органопатологічні зміни виникають головним чином при другому варіанті цієї травми. Вони безпосередньо пов'язані з пораненням органів, їх забійним місцем у зв'язку з падінням і тупим ударом або з впливом ударної хвилі вибуху.

Забійні місця внутрішніх органів характеризуються такими ознаками:

- забійні місця легень: задишка, кашель, ціаноз, болі в грудній клітці, кровохаркання, ГДН, набряк легень. Можливі розриви плеври і паренхіми легень, ателектази, крововиливи, тромбози;

- забійні місця серця: серцебиття, задишка, кардіалгії, тахікардія, аритмії, ЕКГ ознаки порушень автоматизму, збудливості, провідності, реполярізації. Можливі стенокардія, виникнення вогнищ крововиливів і некрозів у міокарді;

- забійні місця нирок: гематурія, дизурія, протеїнурія, піурія, крововиливи, розриви паренхіми;

- забійні місця органів черевної порожнини: крововиливи під слизову порожнистих органів, під очеревину. Можливі розриви органів, перитоніт.

Вторинні органопатологічні зміни мають непрямий патогенетичний зв'язок з травмою. До їх числа відносять:

- з боку легень: повторні посттравматичні пневмонії, легеневі нагноєння, плеврити;

- з боку серця: транзиторна гіпертонія, коронарна патологія, міокардіодистрофія, НЦД;

- з боку нирок: ГПН, інфекційно-токсична нефропатія, пієло- і гломерулонефрити;

- з боку органів черевної порожнини: функціональний розлад шлунку, утворення виразки, розлади моторики кишечнику і жовчних шляхів.

Характерний також розвиток анемії, пригнічення імунітету, ДВЗ-синдром.

Термічні опіки.

Одним з найбільш важких видів травми є термічні опіки, що зумовлюють виникнення комплексу взаємозалежних органопатологічних змін, що позначаються терміном «опікова хвороба». Виникнення опікової хвороби та її наслідки чітко пов'язані з глибиною та поширеністю опікової рани. Розвиток опікової хвороби прогнозують при 90% ураженні - І ст., 80% - ІІ ст., 15-10% - ІІІ-IV ст. Еволюція опікової рани спричиняє зміну клінічних періодів хвороби, кожен з яких характеризується визначеними, переважно вісцеральними синдромами. Терміном «опіковий шок» позначають перший період опікової хвороби. Власне опіковий шок як синдром виникає в цьому періоді як декомпенсована форма первинної реакції організму на опікову травму. При легких опіках шок не розвивається.

На відміну від травматичного - опіковий шок зумовлений не крово-, а плазмовтратою, а його основною клінічною ознакою є не гіпотонія, яка розвивається пізніше, а ГПН. До симптомів опікового шоку відносяться також гемоконцентрація; розлади легеневої вентиляції внаслідок опіку дихальних шляхів; психомоторне збудження, яке змінюється пригніченням (при збереженні свідомості). До числа первинних органопатологічних змін при опіковому шоці відносяться: післяопікове згущення крові, гострий гемоліз, термічне ураження дихальних шляхів. Вторинні органопатологічні зміни - гостра судинна недостатність (тахікардія, гіпотонія); ГПН (оліго- анурія, азотемія, гемоглобінурія); гіперглікемія; глюкозурія; гострий елімінаційний гастрит (блювота, шлункові кровотечі).

Синдром токсико-резорбтивної лихоманки співпадає з другим періодом опікової хвороби (період токсемії). Патогенетичною ланкою синдрому є посилений розпад білків як у рані, так і за її межами, з утворенням біологічно активних токсичних речовин, їх всмоктування в кров (резорбція) і інтоксикація організму. Загальноклінічні прояви синдрому - лихоманка, збудження, марення, галюцинації, психоз, астенія, адинамія. Первинні органопатологічні зміни - гостра гемолітична анемія, наслідки термічної ураження дихальних шляхів (трахеобронхіт, первинна пневмонія, ГДН). Вторинні органопатологічні зміни - тахікардія, гіпотонія, токсична нефропатія, гострі пептичні виразки шлунку, токсичний гепатит, гіпоглікемія.

Протягом третього періоду опікової хвороби (період септикотоксемії) в залежності від ступеня її компенсації спостерігаються синдроми гнійно-резорбтивної лихоманки (компенсована форма септикотоксемії), опікового сепсису, опікового виснаження (декомпенсована форма).

В основі синдрому гнійно-резорбтивної лихоманки при опіках лежить інтоксикація інфікованими продуктами тканинного розпаду при їх нагноєнні в рані.

Клінічна картина синдрому складається з лихоманки, астенізації, проявів інтоксикації. Можлива транзиторна бактеріємія. Первинні органопатологічні зміни проявляються лише первинними пневмоніями, як наслідок опіку дихальних шляхів. Вторинні органопатологічні зміни - серцево-судинна недостатність (тахікардія, аритмія, міокардити); пневмонії (аспіраційні, ателектатичні, гіпостатичні, інфарктні); гострі гепатити, васкуліти, тромбоемболії.

Синдром опікового сепсису представляє собою декомпенсовану форму періоду септикотоксемії. Його розвиток зумовлений гематогенним поширенням гнійної інфекції з опікової рани в сенсибілізованому організмі на фоні зниженого імунітету. Переростання гнійно-резорбтивної лихоманки у синдром сепсису супроводжується різким наростанням важкості стану, гектичною лихоманкою, розвитком септицемії або септикопіємії. Первинні органопатологічні зміни не характерні, вторинні ж - аналогічні таким при раневому сепсисі.

Опікове виснаження також є формою декомпенсації періоду септикотоксемії. Його патогенетичною основою є гнійно-резорбтивна лихоманка, яка продовжується при незакритих опікових ранах, глибокий білковий дефіцит, поліендокринна недостатність, зниження імунної і неспецифічної резистентності організму, автоімунізація, атрофія і склероз паренхіматозних органів. Клінічний синдром характеризується кахексією, набряками, лихоманкою, астенізацією, анорексією. Органопатологічні зміни (вторинні) характеризуються запально-дистрофічними змінами внутрішніх органів з торпідним перебігом, наростанням анемії (аутоімуногемолітичної, гіпопластичної), гіпо- і диспротеїнемії, гіпергамаглобулінемії, нефротичним синдромом, тромбоемболіями.

Ураження вибуховою (ударною) хвилею.

Велике і самостійне значення для терапевта мають ураження вибуховою (ударною) хвилею, що на відміну від інших видів травми не відносяться до хірургічної патології. Патогенез цього виду ураження складається з прямої дії хвилі повітря, яка розповсюджується з осередку вибуху, під високим тиском (травма) і тупої травми вторинними снарядами - уламками будинків, що руйнуються, землею, тощо.

Загальні синдроми носять в основному церебрально-невротичний характер. Пряме (первинне за запропонованою термінологією), хоча і не безпосереднє, механічне ушкодження мозку при його закритій травмі зумовлює виникнення основного - комоційно-контузійного синдрому. Останній включає струс, забій (контузію), травматичний крововилив, субдуральні гематоми, тріщини і переломи склепіння і основи черепа. Наслідки травми захоплюють і центральні структури вегетативної нервової системи. Клінічно синдром характеризується явищами енцефалопатії, неврозу, реактивних станів з психосоматичними порушеннями, виснаженістю, істерією тощо. Формуються моно- і полісистемні вегетодистонії, діенцефальні кризи симпатоадреналового або вагоінсулярного типу, загальні прояви розладів тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Своєрідною формою первинної патології органів при ураженні ударною хвилею є гостра емфізема легень (як наслідок їх баротравми). Нерідко вона супроводжується дисемінованими крововиливами в паренхіму легень, ГДН, задишкою, астматичними нападами, ціанозом, кровохарканням.

До числа первинних органопатологічних змін при даному виді травми відносять також струс або забій серця з можливим травматичним інфарктом міокарда (крововиливами) і навіть розривом серця. ЕКГ визначаються дифузні або вогнищеві м'язові зміни, розлади ритму. Можливі також забійні місця органів черевної порожнини і нирок.

До числа вторинних органопатологічних змін можуть бути віднесені:

- з боку серцево-судинної системи: НЦД усіх трьох типів;

- з боку легень: посттравматичні пневмонії і плеврити з наступним розвитком хронічних легеневих захворювань - бронхіту, пневмосклерозу, емфіземи легень, бронхіальної астми, легеневого серця;

• з боку органів травлення: функціональні розлади шлунку секреторного і моторного типу, дискінезії жовчних шляхів і кишечнику, утворення пептичних виразок шлунку та кишечнику.