27. Основні поняття і категорії політичної психології

Категорії – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. Це наступні категорії:

• політична влада;

• політична система суспільства (поєднує в собі решту категорій - політичні інститути -державу та її структурні елементи, політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування);

• політична культур і її складові (політична свідомість, політична поведінка, політичні цінності, політичні норми, політична соціалізація);

• політичний процес (відносно однорідні серії політичних явиш, пов'язаних між собою причиновими або структурно-функціональними залежностями);

• політичне явище (сукупність усіх чинників і явищ, пов'язаних із здійсненням політики).

Політична влада – це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства; це організаційно-управлінський та регулятивно контрольний механізм здійснення політики.

Політична система суспільства впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечу­ють злагоду в суспільстві або окремих його соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичну мету, засоби її досягнення, а також уявлення про них.

Політична норма — це правило досягнення політичних цінностей.

Політичний процес - це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі і часі; сукупна діяльність суб'єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.

28. Історія розвитку політичної психології

Передісторія політико-психологічних ідей, спостережень, знань, досліджень має давні витоки, що сягають часів античності. Але тільки у другий половині 19 століття почали з'являтися концепції, які можна було б назвати психологічними предтечами сучасної політичної психології.^[4] Науковці та дослідники з різних соціально-гуманітарних дисциплін почали відзначати, що суттєвим суб'єктом політичних відносин, поряд із політичними особами -представниками політичних єліт, політичними лідерами тощо, стають великі групи людей — народні маси. Одним з найперших приділив увагу цієй темі Г. Лебон, що написав «Психологію народів і мас», «Психологію натовпу» і «Психологію соціалізму». Саме в цей період з'явились «Злочинний натовп» італійця С. Сігелє, «Соціальна логіка» француза Г. Тарда та низка інших праць.

Політична психологія як самостійна галузь знань сформувалася порівняно недавно. У 1968 р. в Американській асоціації політичних наук було офіційно створено відділення політичної психології. Утвердженню останньої сприяла дедалі більша політизація суспільного життя і психологізація політики. Так, до кола досліджень політичної психології потрапляють питання теорії і практики суспільного та державного устрою, політичної соціалізації особи, процеси формування політичних переконань в окремих соціальних та етнічних групах, поведінка виборців під час виборів, особистості політичних лідерів та ін. У виданому в 1978 р. ''Керівництві з політичної психології'' (колективна праця за редакцією Дж. Кнутсона) зазначалося, що предметом політичної психології є ''психологічні компоненти політичної поведінки людини'', вивчення яких дасть змогу ''застосувати психологічні знання до пояснення політики''. У цьому ж році було створено Міжнародне товариство політичної психології, серед засновників якого були Е. Фромм, М. Дейч, Д. Кемпбелл, Г. Айзенк, М. Мід та інші відомі психологи.