Політичний тероризм

Тероризм – метод політичної боротьби, який вживають різноманітні соціальні шари населення: державний і опозиційний, консервативний і революційний, релігіозний та націоналістичний.

Тероризм у сучасній науковій літературі не має загального визначення, що зумовлено як складністю самого явища, так і іншими чинниками: відмінностями тлумачення феномену тероризму на внутрішньодержавному і міжнародному рівнях; крайньою політизованістю і суперечностями в оцінці тероризму; різночитаннями у визначенні його витоків та істотних ознак; ототожненням поняття «тероризм» з поняттями «терор», «війна», «геноцид», «агресія», «анексія», «репресія» тощо. Феномен тероризму має низку пояснень, а саме: 1) як складне соціально-політичне явище, зумовлене суспільними протиріччями, засобом вирішення котрих принаймні одна зі сторін убачає терористичні акти, і яке включає відповідну ідеологію й організаційні структури; 2) як нова форма воєнізованого протистояння, що характеризується застосуванням специфічних методів,  відмінних від класичних методів ведення війни; 3) як специфічний злочин або сукупне поняття, що відображає різні форми і види злочинів терористичної спрямованості.

Політичний тероризм належить до найбільш «крупних» видів тероризму і в узагальненому вигляді визначається як терористичні дії різного роду з метою здійснення впливу на політичних лідерів, представників влади або політиків, примушення їх до тих або інших політичних дій або владних рішень; класифікується за сферою дії (внутрішньодержавний і транснаціональний / міжнародний), за належністю суб’єктів терористичної діяльності до державної влади (державний терор і недержавний (сепаратистський) тероризм); за метою терористичної діяльності (лівий / революційний тероризм і правий тероризм / фашизм і неофашизм).

Специфіка політичного тероризму як засобу влади полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй, і те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного тероризму – характер примусу – критерій типологізації видів політичного тероризму (традиційний – із застосуванням фізичного примусу і нетрадиційний – без фізичного примусу, апелюючий до підсвідомого). Політичний тероризм – конкретно-історичний феномен, у різні часи мав різні форми та прояви, домінування яких зумовлюється певними чинниками політичного, соціального, культурного характеру тощо. Сучасний суспільний розвиток позначений розпадом біполярної картини світу, всеохоплюючою глобалізацією, гомогенізацією та інформатизацією, а також процесами "зміщення" влади та "віртуалізації" суспільного життя. Все це визначає домінування у сучасному світі політичного тероризму як форми традиційного політичного насилля, а також символічного насилля та інформаційних, психологічних й консцієнтальних війн як форм нетрадиційного політичного насилля.

Причинами ж політичного тероризму у сучасному світі є:

• економічні та фінансові кризи у різних державах світу, безробіття, особливо серед мусульманської молоді – знаряддя в руках екстремістів через відсутність можливості соціально-економічної самореалізації;

• величезна нерівність у рівнях життя між країнами, що розвиваються і розвиненими країнами, а також спроби нав'язати певну модель виробництва та споживання для всіх країн з різною історією та традиціями;

• зацікавленість правлячої еліти окремих держав у тероризмі як знарядді зовнішньої і внутрішньої політики. Тероризм виявляється зручним інструментом боротьби з опозиційними силами і незручними політичними режимами;

• наявність у світі «гарячих точок», які є розсадниками насильства і свідчать про безсилля будь-якого народу вирішити свої проблеми мирними політичними засобами;

• недостатня ефективність роботи держапарату і прийняття непродуманих політичних рішень та ін.

Політичний тероризм перетворився сьогодні на одну з глобальних проблем сучасності, вирішення або хоча б скорочення масштабів якої передбачає спільні дії всього світового співтовариства. Необхідний цілий комплекс заходів політичного, економічного, фінансового, силового, правового характеру для подолання причин, що породжують тероризм, а також політична воля лідерів найбільших держав для його викорінення. Важливо не тільки не допускати ідеологічного виправдання терору під прапорами «захисту прав нації», «захисту віри», а навпаки, забезпечити розвінчання тероризму всіма силами ЗМІ.

1. +Поняття політичної психології. Головатий. Завдання й функції політичної психології як науки.Шпора.

Нині під політичною психологією розуміється наука про закономірності, механізми, умови і чинники прояву політики як соціально-психологічного феномену

функції політичної психології:

• пізнавальна — дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичній життєдіяльності й вибирати способи власних дій;

• адаптаційна — сприяє пристосуванню суб’єкта політики до навколишнього середовища;

• мотиваційна — надає можливість втілювати наміри в певні політичні дії.

Политическая психология - междисциплинарная наука, родившаяся на стыке политологии и социальной психологии.

Ее главная задача состоит в анализе психологических механизмов политики и выработке практических рекомендаций по оптимальному осуществлению политической деятельности на всех уровнях. Политическая психология выполняет гносеологическую функцию, связанную с обеспечением мышления человека. В отличие от других форм политического сознания (например, науки или идеологии), которые также способствуют познанию политической реальности, политические чувства могут не только дополнить информацию, полученную человеком рационально-логическим путем, но и заменить ее при выборе им своей политической позиции. Особенно ярко такая роль политической психологии проявляется в условиях кризисов, когда создающийся в обществе духовный вакуум, утрата ведущих ценностей буквально заполняет чувственными оценками все индивидуальные позиции человека. Функция адаптации предполагает обеспечение политической психологией приспособления человека к окружающей обстановке. Причем психология осуществляет эту цель как при его пассивном приспособлении к среде, так и при их активном взаимопреобразовании, когда активно видоизменяются свойства и человека, осваивающего, к примеру, новые политические роли, и самих внешних условий под ролевым воздействием.