Тема: соціально-політичні ідеї вчень у стародавньому світі.

• політична міфологія стародавнього Єгипту і Вавилону.

• патріархально-патерналістична політична думка стародавнього Китаю.

• релігійно-міфілогічна філософія Стародавньої Індії.

• політико-правові концепції Стародавньої Греції.

• правові вчення Стародавнього Риму.

**1**

Зародження політичної думки пов'язується з тим ступенем суспільного розвитку, коли виникає приватна власність на засоби виробництва, відбувається соціальне розшарування суспільства, утворюється державність, тобто на зорі цивілізації.

Перші ідеї про різні форми державного існування з'явилися у 2-3 тисячолітті до нашої ери.

Особливості деспотичних держав:

• панувало адміністративно-командне управління суспільством.

• поглинання державою власності і господарських функцій низових одиниць.

• централізований розподіл державних ресурсів.

Особливість політичних течій стародавнього сходу:

• обґрунтовували божественне походження влади.

• визнавали божественне втручання в управління державою.

• мали прикладний характер – торкалися питань управління, але не вивчали інститути управління.

• ототожнювали державну владу з владою царя, фараона.

Єгипет. Перехід до цивілізації в Єгипті відноситься до 3 тисячоліття до нашої ери. Повчання Птахотепа та Книга мертвих. У них підкреслювалось, що існуючі порядки божественні, вічні та незмінні.

З виникнення Месопотамського царства 19 століття до нашої ери тут також прийшла централізована бюрократична держава. З джерел відомі реформи Урухагіне. Також підкреслювалося божественне походження влади. В записках царя Урухагіне були описані заходи дій для закріплення рабовласницького ладу та релігійні ідеї.

Закони Хамурапі (Вавилон).Також про божественну владу. Накази царя прирівнювалися до божественних.

У стародавній Персії відхід від ранніх міфологічних уявлень в сторону більш раціональних поглядів пов'язаний з іменем Заратрусти, його вчення називається "Зороастризм". Основне положення Заратрусти – боротьба в світі двох протилежних начал (добра і зла). В такій боротьбі –суть життя. Врешті решт перемога буде за добром.

**2**

У Давньому Китаї фундаментальну роль в історії розвитку політичної думки відіграло вчення Конфуція (551-479 до нашої ери). Головна праця Конфуція "Бесіда та судження", визначаючи божественну сторону походження влади, Конфуцій головний інтерес влади вбачав в тому як улаштувати життя людей, як забезпечити мудрий і справедливий порядок в державі. Цей порядок припускає 5 видів відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька та сина, старшого і молодшого братів, друзів. Основою політичного вчення Конфуція є принципи доброчинності та людяності. Регулювання політичних відносин різко протиставлялося управлінню на основі законів.

З критикою Конфуціанства виступили легісти (4 століття до нашої ери), фундатор легізмуШан Ян). Вони стояли за суворі закони як основний засіб управління. Тільки насильницькими методами можна навести і підтримувати порядок в суспільстві.

Однією з провідних течій китайської філософії є Даосизм. Засновником є Лао Дзи (6-5 століття до нашої ери). За їхнім вченням перебіг подій є природним, незалежним ні від кого і ні від чого у тому числі і від бога. Вони за справедливість, чесність, рівність. Засуджували надмірне багатство, відкидали прояви насильства і особливо війну.

**3**

Суть філософії мислителів стародавньої Індії полягала в тому, що індивідуальна доля кожної живої істоти, яка піддана змінам і приречення до зникнення не має значення для пізнання істини. Тому індійська філософія спрямована на вічне і незмінне.

Буддизм (просвітлений). 4-5 століття до нашої ери. Буда відкидає думку про бога як верховну особу і правителя світу. Справи людські залежать від власних зусиль людини. Він виступив проти двох крайнощів: нестримного гоніння за насолодами та аскетизмом. Засуджував плазування перед будь-якими авторитетами. Закликав до терпимості, всепрощення, не насильства, стриманості. Ніколи ненависть не припиняється ненавистю.

У другому тисячолітті до нашої ери вчення народів, що населяли Індостан були викладені у Ведах (знання). Приблизно тоді ж з'являється всеохоплюючий кодекс поведінки населення – Закони Ману. Говорилося про регламент життя, поведінки тощо…

**4**

Вершиною політичної думки стародавнього світу вважається антична політична думка (9 століття до нашої ери – 5 століття нашої ери). Її епіцентром стала Греція. античний у широкому розумінні означає древність, у вузькому – греко-римська древність.

Отже, у третьому-другому тисячолітті до нашої ери було міфологічне сприйняття навколишнього світу, обґрунтовували і владу і державу божественним походженням. У першому тисячолітті до нашої ери людство робить стрибок до раціонально-логічного пізнання, був здійснений перехід від небесного до земного пояснення цих явищ.

Сократ (469-399 до нашої ери). Вчення Сократа це початок переходу політичної думки на теоретичний рівень. Дві провідні ідеї: принцип законності. Він ототожнював законність і справедливість, вважав, що у суспільстві повинні панувати не сила та примус, а доброчесність і справедливість. Він приділяв велику увагу принципу верховенства знань та інтелекту. Правити в державі повинні знаючі царі, а не ті, що обрані вельможами.

Платон (427-347 до нашої ери). Погляди викладені у діалогах "Держава, політика, закони". Учень Сократа, заснував шкоду. Він сказав, що владарюючи над людьми повинен пам'ятати, що люди такі ж вільні як і керівники.Він розробляє проект ідеальної держави. Держава по Платону – мудра, мужня, розсудлива і справедлива. Він казав, що потрібно скасувати усі привілеї. Його кредо – людина для держави, а не держава для людини.

Арістотель, Солон, Піфагор, Демокрітподивитися в підручнику.

Лекція №3 12.02.13