Тема: Політика та етнонаціональні відносини.

• нації і національні відносини в сучасному світі.

• національне питання і політичні принципи його вирішення.

• національна політика України.

**1**

Етнос (народ, плем’я) прийшло з Греції де воно вживалось для позначення окремих народів та племен.

Етнос і народи у своєму розвитку пройшли ряд етапів. Першим типом етнічної спільності був рід – кровно-родинна спільність людей. З розвитком родових відносин виникло плем’я – етносоціальна спільність людей із власною назвою, територією і мовою. Наступним типом стала народність – етносоціальна спільність людей, яка характеризується єдністю членів за походженням, культурою, мовою, історичною долею. Народність стала необхідною сходинкою та базою в процесі формування нації.

Нація – стійка спільність людей, що історично склалася, яка виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який виявляється у спільності культури. У теперішні часи поняття нація використовується у двоякому сенсі: в політико-правовому та соціокультурному.

При політико-правовому підході під нацією розуміють спів громадянство, політичне об'єднання людей тієї чи іншої держави.

При соціокультурному підході нація розглядається як спільність людей для якої характерною є єдність духовної культури, мови, релігії, звичаїв, тобто головних ознак етнічної культури.

Більшість націй сформувалися шляхом злиття декількох етнічних груп. Інший шлях формування нації коли велике етнічне утворення трансформується у декілька націй.

Сучасна історія свідчить про зростання етнічних властивостей нації. На цьому ґрунті швидко зростає національна свідомість.

Національна свідомість – усвідомлення нацією або окремим індивідом своєї належності до певного етносу, який характеризується спільністю історичної долі, менталітету, культури, психології, характеру тощо.

У політичному плані національна свідомість може відігравати подвійну роль, це безумовно прогресивний процес, що призводить до розвитку національної етнічної спільності, проте надмірний акцент на національну свідомість на шкоду іншим націям може призвести до націоналізму.

Національні відносини – відносини між людьми, що належать до різних етносів – етнічних груп, націй, народностей та їхніми державними утвореннями. Вони не існують в чистому вигляді, а вбирають в себе ідеологічні, психологічні, мовні та інші відносини.

Типи національних відносин: рівноправність, панування, підкорення.

Три рівні національних відносин: внутрішньонаціональні, міжнаціональні, міжнаціональні на державному рівні (національні відносини між державами).

Управління національними відносинами: організація, управління, контроль.

Дві об'єктивні тенденції в національному питанні: диференціація (поділ) та інтеграція (зближення).

Національне питання – питання про причини виникнення недовіри, ворожнечі та конфліктів між націями з одного боку і націями та існуючою владою в багатонаціональному суспільстві в іншому, щоб вирішити національне питання потрібно ліквідувати гноблення, ворожнечу між націями, установити рівноправність націй.

Причини міжнаціональних конфліктів: історичне минуле, територіальні причини, мовні причини.

Принципи розв'язання конфліктів: демократизм, компроміс, рівноправність всіх націй, непримиренність до шовінізму та сепаратизму і спільність історичної долі народів і збереження цілісності держави.

Загальний знаменник розв'язання міжнаціональних конфліктів виважена національна політика.

Національна політика – діяльність у сфері національних відносин, свідомий вплив державних та суспільних організацій на регулювання взаємовідносин між націями, етнічними групами, закріплене у відповідних політичних та правових актах держави. Це система заходів, що здійснюється державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій – громадян держави.

Суб'єкти національної політики – держава, її органи, політичні партії, громадські організації тощо.

Об'єкти національної політики –на нації, на етноси, на етнонаціональні групи, міжнаціональні та міжетнічні відносини.

Головна мета національної політики – узгодження етнонаціональних стосунків і демократичне розв'язання міжнаціональних конфліктів.

Принципи національної політики – демократизм, взаємодовіра між націями, толерантність у стосунках різних національностей, повага до національних традицій, звичаїв, віросповідання тощо.

**3**

В Україні 27.4% населення іноетнічні, тобто кожен 4 ГУ не українець.

У розробці та реалізації національної політики головна роль належить державі. Держава – не етнічна спільність, а співтовариство людей, що живуть на одній території.

Лекція №17 16.04.13