Тема: Політична культура і політична свідомість.

• політична культура як явищ політичного життя. Типологія.

• функції політичної культури.

• основні шляхи і чинники формування політичної культури.

• політична культура сучасної України.

• політична свідомість як елемент політичної культури.

**1**

Політична культура належить до ключових понять політології. вона містить і теоретичні, і чуттєві цінності. Від політичної культури залежать характер та напрямки політичного процесу, стабільність та демократизм.

Людське суспільство протягом усієї своєї історії пізнає і освоює навколишній світ використовуючи набуті раніше досвід, способи мислення та праці з метою подальшого свого розвитку, а рівень цього розвитку фіксується в понятті культура. Культура (виховання, освіта, шанування – історично визначений рівень розвитку суспільства, рівень творчих сил та здібностей людини виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях. Культура є матеріальна та духовна.Культура – це сукупність фундаментальних цінностей створених цивілізацією.

Термін політична культура виник у 18 столітті у працях німецького філософа Гердера.

Політична культура індивіда – це поєднання політичних знань, переконань і політичної поведінки окремої людини.

Політична культура – сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Політична культура – культура політичного мислення і політичної діяльності, міра цивілізованості функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя.

Політична культура суспільства – є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.

Політична культура містить:

• культуру політичної свідомості.

• культуру політичної поведінки індивідів, груп і партій.

• культуру функціонування політичних інститутів і організацій.

Політична культура охоплює такі аспекти:

• знання політики.

• знання фактів.

• оцінювання певних політичних явищ.

• емоційний бік політичних позицій (патріотизм, любов до батьківщини).

• зразки політичної поведінки.

Політична культура є підсистемою у глобальній культурі. Вона тісно пов'язана з усіма її складовими –економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами.

Політична культура має свої суб'єкти та об'єкт. Суб'єкти політичної культури – індивіди, групи, регіони, держава, нації, партії, класи. Об'єкт політичної культури – політична система суспільства, її компоненти (політичні режими, соціальні інститути, організації тощо).

Розрізняють політичну культуру суспільства, суспільної групи і окремої особистості.

Особиста культура: номінальні знання, наявність глибоких суспільно-політичних знань і можливість їх застосовувати, політична культура, яка притаманна політичному діячеві великого регіону, політична культура людини для якої це є професійною діяльністю.

Політична культура містить чотири компоненти:

• пізнавальний компонент – становить знання про різні аспекти політичного життя суспільства.

• емоційно-чуттєвий компонент – почуття та переживання суб'єкту політики.

• оцінювальний компонент – оцінка суб'єктом політики сучасних політичних відносин.

• поведінковий компонент – політична поведінка як спосіб реагування на події, що відбуваються у політичному житті.

Окремі політологи ще виділяють елементи політичної культури: політичні досвід, свідомість, поведінка, знання, переконання, цінності.

Рівні політичної культури: певної групи, класові, національний, суспільної системи в цілому.

Виокремлюють політичні субкультури властиві окремим групам населення: регіональні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові тощо.

Типи політичної культури. Американські політологи Алмонд і Верба виділили три типи політичної культури:

• патріархальну.

• підданську.

• активіську.

Патріархальній властиві відсутність інтересу у людей до політики, влади та інститутів.

Підданській властиво те, що суб'єкти покладають свої надії на органи державної влади та на лідерів. Не дуже активні в політиці.

Активіська – значний інтерес до політики, представники займаються активною участю в політичному процесі.

Чимало політиків виділяють замкнені та відкриті типи. Замкнуті орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, ґрунтується на своїх звичаях (країни сходу). Відкриті – теж зберігають традиції, цінності, норми проте проявляють інтерес до інших уявлень (країни заходу).

У рамках кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.Елітарна – культура політичної влади, об'єднань, громадян. Масова – культура підданих, громадян.

Історія суспільства знає два основних регулятивних механізми – ринок і держава. Вони і породжують типи політичної культури – ринкової або бюрократичної (адміністративної). Ринкова політична культура розглядає політичний процес крізь призму вигоди, це культура індивідуалізму, вищою цінністю є приватні інтереси. Бюрократична пов'язує вирішення політичних проблем виключно з державним регулюванням.

Виокремлюють такі типи політичної культури:

• з точки зору геополітики: західний і східний тип.

• за ідеологією: капіталістичний, соціалістичний, етнічний, конфесійний.

• за ступенем інтегрованості індивіда: індивідуалістичний і колективістський.

• за ступенем демократизму: тоталітарний, авторитарний, демократичний.

• за формою управління: президентський, парламентський, монархічний, диктаторський.

• за розвиненістю політичних структур: до партійний, моно партійний, багатопартійний.

• за типом поведінки у конфліктних ситуаціях: конфронтаційний, консенсуальний, компромісний.

**2**

Функції:

• інтегративна – досягнення згоди в межах існуючої політичної системи

• комунікативна.

• забезпечення соціального прогресу – ефективний розвиток політичної системи.

• нормативно-регулятивна.

• виховна .

• пізнавальна.

• прогностична.

**3**

Основними напрямами формування політичної культури є:

• цілеспрямована освітньо-просвітительська, духовно-ідеологічна діяльність держави, політичних партій, громадських організацій та рухів, церкви, ЗМІ, науки, освітніх установ, сім'ї, трудового колективу тощо.

• геополітичні чинники.

**4**

Політична культура України значною мірою визначена історією її розвитку, вона перебувала на перетині західної та східної політичної культури. У посткомуністичному просторі мають поширення та ідеали, які культивовані радянським режимом, а з іншої – мрія про незалежну владну державу. Це надає політичній свідомості ГУ протиріччя. Українці вимагають повноти всіх політичних прав та свобод, але не заперечують проти тоталітаризму. В ставленні до демократії політична культура залишається авторитарною.

**5**

Свідомість –вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо.

Політична свідомість – одна з найважливіших форм суспільної свідомості.

Політична свідомість –відображає політичне буття людей і може бути визначена як сукупність знань, орієнтацій та установок індивідів і соціальний спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця у ній.

У політичній свідомості розрізняють два структурних елементів:

• політична психологія.

• політична ідеологія.

Політична психологія – сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі думок людей щодо політики та політичних явищ. Політична психологія має певну структуру, вона містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції.

Політична ідеологія – систематизована сукупність ідейних поглядів, що захищають інтереси певного класу чи групи людей у суспільстві.

У політичній свідомості також розрізняють два рівні – буденну та теоретичну свідомість.

Буденна політична свідомість – несистематизовані масові уявлення про політику. Вона виникає стихійно, відображає політичні процеси поверхнево.

Теоретична політична свідомість – сукупність ідей, поглядів, учень, які виникають на основі наукового дослідження політичних явищ і процесів.

Залежно від суб'єкта політичної свідомості виокремлюють:

• індивідуальну політичну свідомість.

• політичну свідомість груп.

• масова політична свідомість.

Лекція №14 02.04.13