- •1 Розділ
- •Завоювання Чінгізидів у Східній Європі.
- •2 Розділ.
- •Становище Галицько – Волинського князівства і політика Данила Романовича в умовах Ординського панування.
- •26 Жовтня 1245 року він уже виїхав з своєї резиденції і за кілька днів був у Києві, де в Видубицькім монастирі наказав відправити службу Божу за себе — „видя бЂдy страшьну и грозну”42.
- •3 Розділ
- •Відносини Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства в кінці хііі- на поч. Хіv ст.
- •1 Похід Лева був в 1244 р. Проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича і невдала битва на р.Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
- •1269 Р. Князь Шварно помирає і на престол в 1270 році сідає князь Тройден , що порушило плани Лева Даниловича, адже той після смерті брата претендував на Литву.
- •Висновок
- •Список Використаної Літератури та джерел
3 Розділ
Відносини Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства в кінці хііі- на поч. Хіv ст.
Відносини Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства в кінці ХІІІ- на поч. ХІV ст. тісно пов’язані з особою, князя Лева Даниловича, який після смерті свого батька Данила Романовича і його брата князя Василька сконцентрував в своїх руках всю повноту влади.
Діяльність князя Лева Даниловича розпочалася в період перших десятиріч татарського панування, в умовах майже безперервних війн, коли почала розформовуватися зібрана з такими труднощами держава короля Данила, а надії позбутися татарської опіки та отримати допомогу з Заходу стали примарними.
Можливо тому князь Лев не потурбувався про власного літописця, а волинські редактори, на догоду князям –молодшим братам Лева, які дуже неприхильно ставилися до нього, перенесли цю неприязнь на сторінки Галицько-Волинського літопису.
Точно не відомо коли народився князь Лев Данилович, дослідник
Д. Домбровський відніс час народження князя до періоду між 1225 та 1229 рр.64
Він був другим сином Данила Романовича і дочки Мстислава Удатного Анни, після смерті старшого брата Іраклія був наслідником короля. Іменем Лева названо місто Львів, довкола цього імені і досі ведеться тривала дискусія.
Пізніші хроністи (Мартин Ґруневеґ, Мартин Кромер, Йоганн Альнпех, Симеон Окольський, Бартоломей Зіморович) та літописці (літописи Археологічного товариства, Рачинського, Ольшевський, Євреїновський та Румянцівський), поети XVI–ХVII ст., один актовий документ кінця XVI ст. подають, як засновника міста князя Лева.
Латинський напис на Галицькій брамі, “Князь Лев поклав мені підвалини. Нащадки дали ім’я Леонтополіс”, також підтверджував таку думку. Зрештою, місто стало столицею Галицького королiвства ще в останнiй
чвертi ХIII ст. за часів князя Лева65 . Але панівною залишається версія, що воно було засноване королем Данилом Романовичем66.
Князь Лев Данилович був князем перемишльським (бл.1240–1269), белзьким (пiсля 1245–1269) i галицьким (1264 – бл.1301), претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, здобув володiння на Закарпаттi та Люблiнську землю.
В останні роки свого життя йому, очевидно, вдалося відновити Галицько-Волинську державу, навіть у більших, ніж раніше, територіальних розмірах.
Між самими татарами точилася гостра міжусобна війна, яка не дозволяла їм проводити активні бойові дії на руських землях, так в 1261- 1265 рр. між ханом Берке і татарським ханом Персії Гулагу, що дозволило князю Леву впорядкувати свої землі після смерті батька.
Практично все життя провівши у сідлі з мечем в руках, “князь думен и хоробор а рати, немало бо показа мужьство свое во многых ратех”67 , винахідник машин для здобування фортець, брав участь майже у всіх походах свого батька, а пізніше йому доводилося воювати майже весь час.
1 Похід Лева був в 1244 р. Проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича і невдала битва на р.Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Незважаючи на поразку Лев Данилович зумів зупинити на деякий час Ростислава Михайловича і дати змогу батькові зібрати війська і здійснити візит до хана Батия, щоб убезпечити землі від нападу татар.
У 1245 р. він брав участь у знаменитій битві під Ярославом, де князь Лев, разом з боярином Васильком Гавриловичем, командував полком лівої руки, який зіграв у цій битві одну з вирішальних ролей. Битва розпочалася атакою полку претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича, котрий хотів ударити на Головний полк і про рвати центр галицько-волинського війська. Назустріч йому виступив Передовий полк двірського Андрія, який, напевно, пройшов в інтервалах між полками Данила і Василька Романовичів.
Навально атакуючи, претендент став перемагати Передовий полк,
одночасно польський полк зв’язав сили волинян князя Василька.
Побачивши, що двірський Андрій зазнає поразки, Данило Романович
почав посилати йому на допомогу частини з Головного полку. Але й вони не витримали і почали відступ до Сяну. Палатин Фільній, який командував угорцями, вирішив, що наступив переломний момент і ввів в дію головні сили, підтримавши атаку князя Ростислава. Тоді у битву вступив Головний полк і битва перетворилася на два зіткнення: Фільнія і Ростислава Михайловича з рештками Передового та Головним полками і поляків з полком Василька Романовича.
Долю битви вирішила атака ще одного полку Лева Даниловича, який ударив у фланг угорців, обійшовши Фільнія. Угорський полководець потрапив у полон, а князь Ростислав почав тікати. Тоді і поляки відступили перед волинянами 68. Близько 1247 року Лев Данилович одружився з Констанцiєю, дочкою угорського короля Бели IV у замку Зволен. Вона померла трохи раніше від свого чоловіка десь у 128869.
Цей шлюб був вдалим дипломатичним альянсом, що закінчив довгий період галицько-угорської конфронтації і зміцнив становище Лева Даниловича, як князя , про це свідчать булли Папи Римського Іннокентія ІV від 27 серпня 1247 року де князь Лев Данилович був названий серед адресатів після князів Данила і Василька70.
В 1249 р. князь очолив похід на Слонім у складі галицько-волинських військ, які взяли часть у литовській усобиці на стороні Товтивила, а в 1251–1252 рр., він брав участь у поході проти литовських військ на підтримку Товтивила з пінськими князями, битви на озері Зьяті та р. Щар’ї71.
В 1253 р. Князь Лев Данилович брав активну участь у чеському поході на підтримку брата Романа у війні за Австрійську спадщину72, вона затягнулася надовго і плани короля Данила щодо Австрії не були виконані , адже війська були потрібні для боротьби з татарами.
В 1253–1254 рр., зима – похід у Ятвязьку землю проти князя Стекинта, у ході цієї війни князь Лев за наказу короля Данила швидким маршем перекидує військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком. В 1254–1255 рр., взимку відбувся каральний похід у Болохівську землю, князі якої, як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу).
В 1255–1256 рр., зима – похід до Новогрудка на допомогу братові Романові та війна з ятвягами. В 1256 р., літо – осінь – похід до Возвягля у новій війні проти болохівських князів, після цього походу їх остаточно було упокорено, було завдано удару по підтримці татарами на цих землях, але це не вирішило хід війни.
Він очолив оборону східних кордонів проти татар в 1258 р. Після походів темника Бурундая ординське панування було відновлено, і князь Лев Данилович мусив руйнувати укріплення Львова та інших міст.
По смерті короля Данила в 1264 році його держава почала розпадатися. Князь Василько Романович з сином Володимиром зберегли Західну Волинь.
Східна Волинь опинилася в руках Мстислава Даниловича, а Шварно Данилович володів Холмом і, спираючись на родинні стосунки з Войшелком Міндовговичем, який передав йому литовський престол, взагалі претендував на першість. Левові Даниловичу дісталися Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства.
Його кордони були найдоступнішими для ординських нападів, але він блискуче використав зміну політичної ситуації у південних степах у кінці 1260-х рр на свою користь.
Ногай, внук Бувала, молодшого брата Бату і Берке, один з головних полководців Берке, у кінці 1260-х – на початку 1270-х рр. перебрався у свої володіння у Причорномор’ї, розмістивши ставку в Ісакчі в дельті Дунаю73.
До 1280 р. його васалами стали болгарськi держави – Тирновське царство, Вiдинське i Бранiчевське князiвства.74 Болгарський цар Георгій І Тертер (1280–1292) спочатку змушений був видати свою дочку за сина Ногая – Джеке, а потім вислати свого сина і співправителя Тодора Святослава заложником у Ісакчі.
У 1292 р. данником Ногая став і князь Сербії Стефан Нєманя, також приславши йому в заручники сина та великих бояр75.
Візантійська імперія перебувала під впливом Ногая, і спроби ухилитися від цього каралися походами на зразок походу 1297 р., в якому взяли участь болгарські війська.
Ногай збирав податки і з Криму76. Претендуючи на чільне місце у чорноморській торгівлі, він зруйнував генуезькі факторії у Криму в 1299 р.
Можливо, що тут свою роль зіграли і постійні суперники Генуї венеціанці, які з 1294 р. встановили з Ногаєм приязні стосунки 77. Вiйсько Ногая складало 30 туменiв, що натой час було дуже вагомою силою.
Укріпившись у причорноморських степах, Ногай почав провадити власну полiтику, не звертаючи уваги на ханiв Золотої Орди. Архімандрит Леонiд вважав, що Ногай взагалi у 1270 р. вiддiлився вiд Золотої Орди, утворивши власну державу78.
З цією думкою не погоджувався Сафаргалiєв Марат , він вважав, що Ногаєві не було потреби утворювати окрему державу. Будучи фактично незалежним i найстаршим серед нащадкiв Джучi, вiн ставив на престол ханiв, як колись Бату – каганiв79.
Проте залишилося багато свідчень щодо намагань Ногая відділитися від Золотої Орди і створити власну державу80. Одним з головних доказів залишаються монети, які Ногай та його син Джеке карбували з 1285 до 1301 рр.
Якщо атрибутація анонiмних монет з першої половини 1290-х рр., що карбувалися в Криму, виглядала ще сумнівною, і здогадку Олексія Маркова. 81 намагався спростувати Микола Веселовський82, то атрибутація монет, карбованих в Ісакчі на Дунаї між 30 жовтня 1296 р. та 8 серпня 1301 р., дає всі підстави стверджувати на самостійницьку діяльність Ногая.
Більше того, з огляду на потреби розвитку цього регіону, Токта, його брат Саси-Бука та їхні наступники були змушені карбувати монети в Ісакчі майже до 1312 р.
Ногай все ж таки мав приховане бажання стати ханом Золотої Орди.
Князь Лев Данилович також визнав зверхність Ногая, бачачи в ньому силу, яку можна використати в своїх інтересах. В 1268 році князь Лев Данилович вбиває литовського князя Войшелка за те, що він саджає на литовський престол свого брата Шварно, в 1267 р. який був одружений на сестрі Войшелка, дочці Міндовга83.
Тут літопис зображує князя Лева Даниловича , як підлого вбивцю, адже Войшелк рахувався , йому як кум і за версією літопису був вбитий через заздрість до Шварна, якому дістався литовський трон. Важко повірити, що Лев Данилович спланував таке холоднокровне вбивство, адже Войшелк на той час був ченцем, реальної влади не мав і не було причин його вбивати тим паче, що після його смерті трон залишався би у Шварно .
Можна припустити, що вбивство було випадковим, під впливом вина, якого багато випили і Лев Данилович і Войшелк у суперечці. Мабуть, Лев Данилович намагався переконати Войшелка віддати литовський трон йому, на що той не пристав.
Хоча це не виправдовує вчинку князя Лева Даниловича. Версія Віктора Пашуто84, що князь Лев мстив за свого брата Романа не виглядає достовірною, все таки пройшло 10 років після цієї події, змінилися політичні реалії.
Навіть укладачі Волинського літопису, які досить негативно відобразили особу Лева Даниловича, через неприязнь з боку волинських князів не написали, що вбивство було заплановане. На жаль при дворі Лева Даниловича літописця не було і спростувати чи підтвердити цю інформацію не має змоги, що залишає це питання досить дискусійним і неоднозначним.
