Вступ

Актуальність теми взаємовідносин Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що вона є важливою складовою історії України XIII –XIV ст. З приходом татарів на українські землі і утворенням Золотої Орди розпочалася нова епоха в історії України.

Об’єктом мого дослідження є взаємовідносини Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства.

Предметом мого дослідження є похід татар на Східну Європу, перебіг воєнних подій, сутички татар з русичами та іншими народами та наслідки цього походу. Також політичні, економічні та дипломатичні відносини Золотої Орди з Галицько-Волинським князівством.

Метою мого дослідження є з’ясувати перебіг воєнного походу татар на Східну Європу та його наслідки, а також суть взаємовідносин Галицько-Волинського князівства і Золотої Орди. Зокрема їх політичні, економічні та дипломатичні аспекти.

Дана мета вимагає виконання таких завдань: по-перше вивчити основні джерела та літературу стосовно даної теми, проаналізувати основні версії і гіпотези які висловлювали дослідники, з’ясувати перебіг та наслідки походу татар на Східну Європу , по-друге, визначити, які були взаємовідносини Золотої орди та Галицько-Волинського князівства, розкрити в чому полягала політична та економічна залежність від Золотої Орди, по-третє встановити причини та напрямки діяльності князів Данила Романовича та Лева Даниловича, які були спрямовані на визволення земель Південної Русі від політичної залежності від Золотої Орди.

Події які ми будемо описувати розгортаються на великій території. Це південна та північна частина руських земель, степи Кипчаку, Кавказ, Литва, Польща, Угорщина і Німеччина та інші землі Західної Європи. Хронологія описаних подій в основному охоплює період з 1223 року до 1303 року.

При написанні даної роботи я використовував і аналізував такі джерела: Галицько-Волинський літопис.¹ В ньому є відомості про татар, про їхні походи, про їхні взаємовідносини з князями та про їхню політику на руських землях. Недоліком цього джерела є однобоке відображення відносин татар і русичів, таке негативне зображення татар.

Ще одне джерело, яке я використовував це праця Плано Карпіні. Історія монголів. та Вільгема де Рубрука. Подорож до Східних країн².

В них є цікаві відомості про політичні та економічні взаємовідносини Галицько-Волинського князівства та Золотої Орди. Погляд з сторони Плано Карпіні, як сучасника на ці події є дуже важливий для вивчення нашої теми, адже будучи очевидцем цих подій. Беззаперечно він подав дуже багато інформації про татар.

Історіографія теми взаємовідносин Галицько-Волинського князівства і Золотої Орди є дуже обширна, вона розкриває багато аспектів цих взаємовідносин.

Велику увагу цій темі приділив історик Михайло Грушевський у третьому томі Історія України — Руси³. Він докладно описав похід татар на Східну Європу, його причини та наслідки для українських земель. Вважав, що роз’єднаність руських князів завадила їм успішно протистояти татарській навалі.

Праця Віктора Пашуто ⁴ розкриває дипломатичні контакти хана Батия з європейськими володарями і які вони мали наслідки для руських князівств, також він досліджує зв’язки руських князів з ханами.

Праця Леоніда Гумільова⁵ цікава для нашої теми тим, що автор доводив, що татари не грабували і нищили всі міста підряд, лише ті міста, які чинили опір були знищені, ті же що здавалися татари, після сплати десятини від усього добра залишалися неушкодженими.

Про економічну та політичну залежність руських земель є ґрунтовне дослідження Ольги Русиної⁶ в якому вона описує, які були податки на Русі, хто займався їх збором, які руські землі підкорялися напряму хану, а не через князів.

Праця Михайла Єльникова⁷ розказує нам, яким був адміністративний поділ Золотої Орди, його кордони, які саме руські землі відійшли до улусу Батия, а які були в васальній залежності.

Один з сучасних істориків Леонтій Войтович у своїй праці Війна з монголами на Волині у 1258–1260 роках⁸ описав боротьбу князя Данила Галицького з татарами, зробив висновки чому не вдалося створити сильну антитатарську коаліцію та причини невдачі спроби князя скинути політичну залежність руських земель від Золотої Орди. Також я використовував такі його праці як Князь Лев Данилович ⁹ , Юрiй Львович та його полiтика¹⁰,і інші.

Робота складається з трьох розділів: Завоювання Чингізидами Східної Європи , Відносини Золотої Орди і Данила Романовича і Відносини Золотої Орди і Галицько-Волинського князівства в кінці ХІІІ- на поч. ХІV ст.

1 Розділ

Завоювання Чінгізидів у Східній Європі.

У 1223 році Руські князівства вперше зустрілися з новою загрозою, яка прийшла з східних степів, цією загрозою були кочові племена, яких називали татарами. Передумовою цієї зустрічі був похід двох темників Чингісхана, Джебе і Субудая на Кипчак, володіння половців, а до того половці брали участь в війні з Володарем Хорезма Магометом (1219). Як привід до війни, Чингісхан використав розграбований ханський караван в пограничному хорезмійському місті. Протистояння було не дуже тривале хорезмійська армія, з своїми союзниками половцями була не здатна протистояти татарам. Військо Магомета було знищене протягом кількох місяців, завоювання Хорезма відкрило татарам шлях далі на захід, до чорноморських степів: які були частиною степів Туркестана (Кипчак).

Участь половців в війні на стороні Магомета проти татар вирішило їхню долю, Чингісхан за порадою Джебе і Субудая почав підготовку походу на Кавказ, і далі в землі кипчаків(половців).

Чингісхан сам в похід вирішив не йти і задумав відправити свого сина Джучі, для керування каральною експедицією проти половців і інших народів, але Джучі відмовився від участі в поході, і військо очолив Субудай, один з найдосвідченіших темників Чингісхана. Підбиваючи й нищачи подорожні землі, він з Джебе, ще одним не менш славним темником, пройшов полудневим побережжям Каспійського моря на полудневий Кавказ.

Знищивши грузинське військо двома швидкими ударами і взявши Тіфліс, вони перейшли потім через Дербент у степи північного Кавказу, але тут їх зустріли об’єднані полки половців, ясів, черкесів й інших кавказьких народів¹¹.

У цій битві татари не добилися перемоги і вирішили діяти дипломатичними шляхом для ослаблення свого ворога, татари почали умовляти половців і піддобрювати їх подарунками, аби вони, як союзники приєдналися до них залишили своїх теперішніх союзників, ясів і касогів.

Половці вагалися, але врешті покинули своїх союзників і пішли від татар далі на захід, в чорноморські степи. Та татари розгромивши тепер вже колишніх союзників, пішли за ними порушуючи домовленості, що і не дивно, адже це була улюблена тактика татар, розсварити своїх союзників і поодинці розбити їх.

На Дону татари здобули союзників. Це був етнос бродників,

нащадків православних хазар і предків низових болгар, за версією Михайла Грушевського ¹². Бродники населяли прибережжя Дону. Обидва ці етноси ворогували між собою і тому бродники підтримали татар.

Завдяки допомозі бродників татари вдарили по половецьких тилах і в битві на р. Доні в 1222 р, половці були розбиті, разом з ханами Юрієм Кончаковичем — найстаршим ханом, і Данилом Кобяковичом загинула більша частина боєздатного війська, лише старий хан Котян з рештками орди відступив на Дніпро, під захист руських кордонів, і звернувся за допомогою до руських князів, кажучи, що небезпека від нового ворога чекає і їх, що після погрому половців татари підуть на Русь.

Руські князі вирішили допомогти половцям, адже були зв’язані з ними економічними та династичними союзами, зокрема хан Котян був тестем Мстислава Удатного. Також вони прекрасно розуміли, що якщо не зупинити татар на території половців то з часом доведеться воювати з ними на своїй.

Хоча тут є певні сумніви, адже є припущення Леоніда Гумільова , що татари ставили за мету розгромити половців, а не русичів¹³.

Хоча у Русі не було приводу для війни з Чингізидами і більше того, Джебе і Субудай прислали посольство з мирними пропозиціями, князі, зібравшись на раду, вирішили виступити на захист половців і вбили послів¹⁴.

Вони пішли на татар, які розгромивши половців, залишися зимувати в подонських степах, а підчас цієї зимівки зробили похід у Крим, де знищили м. Судак.

Даремно татари пропонували руським князям не втручатися в їхній конфлікт з своїми „хлопями і конюхами — поганими половцями” ¹⁵, як каже літописне оповідання. Судячи з нього, загальна думка на Русі теж не була прихильна до такої оборони руськими силами споконвічних ворогів Русі. Руські князі на це не зважали і пішли глибоко в степи на татар. Після коротких сутичок і переможних для об’єднаних русько - половецьких військ сутичок, почали відступати і князі вирішили, що перемогти татар буде легко і рушили далі розділивши свої війська.

На р. Калці відбулася генеральна битва, 31 травня 1224 року. Русь і Половці були розбиті, „обидва війська билися з нечуваною відвагою, і бій тягнувся кілька день, нарешті Татари взяли гору”, роповідає східне джерело¹⁶.

Причини поразки русько -половецького війська були такі: у русичів не було загального командування, тому що три Мстислави - Галицький ( Удатний ), Чернігівський і Київський - перебували в такій сварці, що не могли змусити себе діяти спільно.

Нарешті, у зраді русичами звинувачений отаман бродників Плоскиня, який вмовив Мстислава Київського здатися татарам, щоб ті його випустили за викуп¹⁷.

Отже, князь надіявся, що викупиться, а от про своїх воїнів, у яких грошей не було князь не подумав, але цього не відбулося, і їх і самого князя було вбито доволі жорстоким способом, на них було покладено дошки і по них татари танцювали справляючи банкет в честь перемоги. Так невдало завершився похід руських князів на татар.

Татари після цієї перемоги дійшли аж до Дніпра, грабуючи села і міста,. Потім пішли на Поволжжя, на Велику Болгарію, але при переправі через Волгу зазнали поразки від болгар. Після поразки від болгар, й північним побережжем Каспія пішли в Туркестан. Розвідка боєм дорого коштувала татарам, адже лише невелика кількість воїнів змогла вирватися з оточення і повернутися додому. Не відомо, чи діяли темники керуючись наказу Чінґізхана, чи з таким малим військом самі його генерали не уважали можливим вдаватися в дальші авантюри.

Для татар цей похід був по суті доволі успішний, вони просунулися далеко на Захід, дізналися про нові землі. Наслідками цього походу було те, що західний Кипчак введено вже в план завоювань Чінґізхана, і його подальше освоєння і захоплення татарами від тепер було тільки справою часу.

Перша зустріч русичів з татарами відбулася не на користь перших, руські князі не змогли ефективно протистояти новій загрозі, програючи татарам насамперед в координації. Татари діючи, як єдине ціле без перешкод розгромили русичів, можна відзначити, що руські князі не почерпнули для себе уроків від поразки тому, що об’єднання або якихось інших дій, які мали би протистояти натиску татарам в подальшому ми так і не побачили.

Другий етап вторгнення татар в Східну Європу розпочався восени 1236 р. Це вже була не розвідка боєм, а повномасштабне вторгнення , основною метою татари ставили підкорення половців. Вже цього року татарські війська взяли Великий Булгар , а навесні 1237року напали на алан і половців .

У дельті Волги загинув « найхоробріший » з половецьких вождів - Бачман, а війська хана Котяна відступили за Дон . Втім, фронтальний наступ татар на захід захлинувся¹⁸.

Тоді татари застосували тактику обходу та оточення. Не послаблюючи натиску на половців у північнокавказьких степах, вони рушили загін на північ і восени 1237р. підпорядкували своїй владі буртасів, і мокшу, підійшовши до кордонів Рязанського князівства. Розпочався похід на Русь. На чолі татарського війська стояв онук Темуджіна Чингісхана - Бату ( Батий), а південною армією командував його двоюрідний брат - Монке ( Мунке ) .

План татарського командування полягав у тому, щоб у той час , коли половці тримали оборону на Дону, зайти до них у тил і вдарити по незахищеним придніпровським кочовищ. Чернігівське князівство було в союзі з половцями, отже, треба було пройти ще північніше - через Володимирське князівство. Можна припустити, що хан Батий не очікував активного опору від Юрія II , але зустрівши його, зломив його у битві при Коломні і проклав дорогу своєму війську ¹⁹.

Важливий факт, що татарські війська були розпорошені на дрібні загони, які в разі активного опору були б легко знищені. Хан Батий пішов на такий ризикований крок, очевидно, знаючи, що цим загонам серйозна небезпека не загрожує. Так воно і виявилося, досить відзначити, що хан Батий розгромив військо Рязанського князівства, взяв у Великому князівстві Володимирському 14 міст і розбив військо князя Юрія II на р . Сить, потім після двотижневої облоги 5 березня 1238 взяв Торжок .

Хан Батий повернув на південь і сім тижнів облягав місто Козельськ, допомоги якому не подали ні смоленські князі, ні князь Михайло Чернігівський, ні Ярослав Всеволодович , який успадкував у Володимирі

своєму загиблому брату Юрію II, хоча у всіх цих князів війська були, наприклад, під час облоги міста Козельська, князь Ярослав Всеволодович здійснив переможний похід на Литву²⁰.

Влітку 1238 року хан Батий перейшов в степ і з'єднався з південною армією, після чого половці стали відходити до Угорщини. У 1239 р. татари взяли Чернігів, а в 1240 р. – Київ, попутно були розгромлені «чорні клобуки». Найбільше постраждало Чернігівське князівство. У 1238 р. був узятий Козельськ - «зле місто²¹ », а населення його винищено. Князь Михайло Чернігівський не прийшов на виручку своєму місту, відкинув мирні пропозиції татар, кинув свою землю і втік до Угорщини. Коли ж прийшла звістка, що чужинці « зійшли суть і ( з) землі Руське»²², він повернувся до Києва. Після повернення татар з ​​походу в 1243 р. князь Михайло через Чернігів втік до Угорщини.

У 1245 р. він з'явився в Ліоні, де просив у Папи Римського і собору допомоги проти татар, за що після повернення на Русь був страчений. Покинуте їм князівство піддавалося розоренню і місцеве населення втікало на північ подалі від нової загрози .

Крім того, значна частина татарського війська була відтягнута на Кавказ і до Криму. У 1241 р. монголи напали на Угорщину, витративши на шлях через Волинь всього 4 місяці . Так закінчився русько- татарський етап війни, але татарський похід на Захід тривав до 1242 р.

Незважаючи на безпосередню небезпеку навали, в Південній Русі не було помітно жодних спроб об'єднатися для відображення ворога.

Тривали князівські усобиці, літописець поруч з розповіддю про розгром татарами Переяславця та Чернігова спокійно розповідає про похід Ярослава, під час якого той « град взяв Кам'янець, а княгиню Михайлову з безліччю полона приводі до своя сі »²³.

Також тривали усобиці в самому Києві. Київський князь Михайло Всеволодович утік « пред татари в Оугри », і звільнився київський стіл поспішив захопити один з смоленських князів, Ростислав Мстиславич, але був незабаром вигнаний ... Данилом Галицьким, нічого не зробили для підготовки міста до оборони, він навіть не залишився в Києві, залишивши за

себе « тисяцького Дмитра²⁴ » .... Ніякої « допомоги від інших південно -руських князівств Київ не отримав » ²⁵ . Прийнято звинувачувати за поразку феодалів князів, однак багаті приволзькі міста, що знаходилися у складі Володимирського князівства, - Ярославль, Ростов, Углич, Твер та інші - вступили в переговори татарами і уникли розгрому.

Забігаючи наперед можна сказати, що татари дійшли аж до Адріатики, по дорозі розоряючи території Польщі й Угорщини – які були ленами Німецької імперії . Ці європейські держави зазнали куди більш нищівної поразки, ніж руські князі.

Частина руських князів , володіючи солідними військовими силами, вміло ухилилися від рішучих боїв з татари, очевидно міркуючи, що чим менше битв, тим менше спустошень, а татари все одно підуть і все буде, як і до вторгнення . Ця стратегія принесла успіх і значна частина руських князівств не була знищена і сплюндрована.

Ті ж князі, які не хотіли воювати з татарами, ще більш розсудливо втекли на захід, де польсько -німецька армія Генріха Благочестивого зустріла татар при Лігниці 9 квітня 1241, а венгеро - хорватське військо Бели IV вирішило вразити інший корпус татар при Шайо 11 квітня 1241 г . Обидва війська були розбиті вщент, і населення, особливо в Угорщині, сильно постраждало.

Похід на Угорщину був здійснений за татарським принципом: « Друзі наших ворогів - наші вороги». Тому що Бела IV прийняв до себе половецьку орду хана Котяна.

Половці, згідно з договором, хрестилися в католицтво і склали міцну силу, підпорядковану королю. Але угорські магнати, стурбовані посиленням корони, зрадницьки вбили в Пешті Котяна та інших неофітів.

Дізнавшись про це, половці повстали і пішли на Балкани. Пізніше вцілілі половці надійшли на службу до імператора Нікеї Іоанна III Ватаца . Так само негостинно були зустрінуті руські князі, які просили Белу IV про допомогу і шлюбному союзі, - Михайло Всеволодович Чернігівський та Данило Романович Галицький. «Не б бе любови межа има » ²⁶.

Помилкою короля Бели IV було те, що він позбувся багатьох союзників, які були йому і його магнатам несимпатичні. За це розплатився угорський народ, покинутий королем на розправу татарськими воїнами, розлюченими загибеллю своїх бойових товаришів у боях і при облог міст. « Багато було вбито в Польщі та Угорщині », - повідомляє посол папи до татарського хана, Плано Карпіні ²⁷.

Великі міста Угорщини - Пешт, Варадинов, Арад, Егрес , Темешвар , Дьюлафехервар - були розорені. Потім зазнали розгрому Словаччина, Східна Чехія і Хорватія .

Європа була в паніці, страх охопив не тільки Німеччину, але і Францію, Бургундію та Іспанію, і спричинив повний застій торгівлі Англії з континентом. Виняток становив тільки імператор Фрідріх II, який вів з ханом Батиєм переписку, явну і таємну .

Хан Батий, висловлюючись згідно з прийнятим тоді нормами етикету, зажадав від імператора Фрідріха покірності, що в перекладі на ділову мову означало пакт про ненапад. ²⁸

Отже, між німцями і татарами велися таємні переговори, результатом яких були ізоляція Угорщини та її розгром і перемога Фрідріха II в Ломбардії, що спричинили втечу папи Інокентія IV в 1243 р. в Ліон, де він зміг піддати анафемі імператора і хана.

Хан не мав наміру залишатися на землях Західної Європи, тут не було степів, а отже не було де випасати великі стада худоби, що робило утворення тут улусів для кочових татар неможливим. Ці землі цікавили хана і його орду тільки, як джерело по грабунку і як можливість захопити полонених для продажу в рабство. Тому після смерті 11 листопада 1241 року верховного хана Угедея військові дії на цих землях були припинені до вибору нового хана.

Хан Батий, констатувавши знищення Половецької орди, визнав своє завдання виконаним і пішов з усім своїм військом через Боснію, Сербію і Молдавію на береги Нижньої Волги. На курултаї в Каракумі, хан Батий отримав в володіння землі руських князів, колишню територію Кипчаку²⁹.

Було утворено нову державу на території Східної Європи Білу Орду, яка на довгий час загальмувала політичний і економічний розвиток руських князівств, тримаючи в стані страху перед новими походами весь християнський світ.

Отже, підсумовуючи наслідки походу татар на Захід можна сказати, що християнська Європа розділилася навпіл. Нікейська імперія шукала союзу з татарами, також миру з ними прагнули князь Ярослав Всеволодович, великий князь Володимирський, і Гетум, цар Малої Вірменії .

Ряд італійських міст- держав, очолювані папою Інокентієм I, і південноруські князі Данило Галицький і Михайло Чернігівський всіма силами намагалися створити антитатарську коаліцію, але незважаючи на заклики Папи Римського до всіх володарів християнських держав об’єднатися і вирушити в Хрестовий похід на татар, як невірних і таких, що несуть загрозу Заходу, похід, як такий не відбувся.

Причиною цього була складна політична ситуація в Європі і страх, що похід може зазнати невдачі і спричинити нову агресію татар.