1. Передумови виникнення держави давніх слов'ян.

Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 15 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання. Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок. Земля почала переходити у власність окремих сімей; перехід до сусідської територіальної общини; формування феодальної системи; військова та племінна знать дедалі більше концентрує у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовує працю рабів та збіднілих общинників (смердів); поглиблюється класова диференціація – це передумови виникнення держави.

2. Феодальна агресія поляків на українських територіях. Люблінська унія.

Лю́блінська у́нія 1569 - угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року. Положення. Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові; передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої; Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі.

Українські землі у складі Речі Посполитої об’єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Росії. Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Згідно з ним селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Феодали одержали право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років. Третій Литовський статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом. Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови - полонізація укр. знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми, які поширювали освіту =>змога навчатися в західноєвропейських університетах. Але за умов зречення рідної мови та батьківської віри.