38.Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів.

Належність доказів — правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.  ЦПК у ст. 58 встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи. Правила належності доказів спрямовані, насамперед, на досягнення процесуальної економії через усунення з судового розгляду доказів, які не мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що належать до предмета доказування. Суд має відібрати лише ті докази, що містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, що не належать до справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. Значення ознаки належності полягає в тому, що вона дозволяє правильно визначити обсяг доказового матеріалу, відібрати лише ті докази, які дійсно потрібні для встановлення фактичних обставин справи. Тобто належність доказів — це наявність їхнього значення для цивільної справи.

Для визначення належності доказів необхідно, насамперед, з'ясувати, чи мають значення для справи фактичні дані, для встановлення яких пропонуються джерела та засоби доказування, а вже після цього треба визначити, чи можуть підтвердити ані заперечити докази-факти, що стосуються справи.

Допустимість доказів — це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, то пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду окремого виду справ у порядку цивільного судочинства.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Недопустимими є докази: а) одержані з порушенням порядку, встановленого законом; б) які походять з інших засобів доказування, ніж ті, що визначені законом для підтвердження певних обставин.

Оцінка доказів проявляється в їх достатності для вирішення справи. Тобто достатність доказів — це сукупність доказів у справі, яка дає змогу вирішити справу.

Достовірність доказів — це така властивість доказів, які встановлює суд внаслідок їх дослідження та оцінки. Суд не може покласти в основу свого рішення докази, достовірність яких викликає сумніви.

39.Порядок судового розгляду.

Підготовча частина. У цій частині судового розгляду суд з'ясовує можливість розгляду справи по суті в конкретному судовому засіданні. Після завершення підготовчої частини суд переходить до розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 173 ЦПК). Доповідь судді на початку дослідження фактичних обставин справи дозволяє учасникам цивільного процесу і всім присутнім у залі судового засідання скласти загальне уявлення щодо змісту справи. Після доповіді про обставини справи головуючий запитує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. У разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий на початку розгляду справи по суті доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Якщо відповідачем позов визнається частково, головуючий з'ясовує, у якій саме частині позов визнається (ч. 2 ст. 173 ЦПК).

Після доповіді у справі суд переходить до заслуховування осіб, які беруть участь у справі. Після заслуховування пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. оловуючий, встановивши особу свідка, роз'яснює його права, з'ясовує, чи не відмовляється свідок ізвстановлених законом підстав від давання показань, та під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань. Після цього свідка приводять до присяги, текст якої ним підписується і разом з розпискою приєднується до справи. За підстав, встановлених ст. 52 ЦПК, суд приймає відмову свідка від давання показань, про що постановляє ухвалу.Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у цій справі, після чого свідку можуть ставити питання особи, які беруть участь у справі.

Далі суд переходить до дослідження речових доказів. Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи.

Судові дебати (ст. 193 ЦПК). Метою цієї частини є підведення підсумків дослідження доказів.

Рішення ухвалюється з додержанням таємниці нарадчої кімнати. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу; під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи; судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.