37.Поняття судових доказів та їх класифікація.

Докази — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт — це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт — це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.

Докази, тобто будь-які фактичні дані (інформація), можуть бути представлені у різній формі. Так, фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, можуть бути отримані (встановлені) судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Класифікують докази за різними критеріями, зокрема:

Залежно від джерела одержання відомостей про обставини приватноправового спору докази можуть бути особистісними, речовими та змішаними.

Особистісними є докази, які походять від конкретної особи, наприклад, від свідків, сторін, третіх осіб тощо.

Речовими є докази, що пов'язані з об'єктами матеріального світу, речами (письмові та речові докази). Речовими доказами є предмети, які в силу свого зв'язку із подією та обставинами, що є предметом судового розгляду, сприяють правильному вирішенню справи у суді та приєднані до справи як докази спеціальним документом.

Змішаними є докази, які поєднують в собі ознаки і різні види доказів. Так, до змішаних доказів можна віднести, наприклад, висновок експерта, повідомлення, надіслане за допомогою засобів стільникового зв'язку, диск із записаним на ньому файлом тощо.

Залежно від зв'язку доказів із обставинами, що підлягають доказуванню (за зв'язком із предметом доказування), докази можуть бути прямими та непрямими (опосередкованими, побічними).

Прямі докази — це докази, які однозначно вказують на наявність чи відсутність певних фактичних обставин приватноправового спору.

Непрямі докази — це докази, які дозволяють зробити припущення про наявність чи відсутність певної обставини. Це докази, змістом яких є відомості про фрагментарні факти, які до предмету доказування не входять, однак в силу свого об'єктивного зв'язку з ними дають підстави для висновку про наявність чи відсутність досліджуваного приватноправового спору.

Залежно від способу утворення (процесу формування) докази можуть бути первинними (первісними) та похідними.

Первинні докази — це докази, що безпосередньо формуються під впливом подій (досліджуваних фактів), які встановлюються та перевіряються у судовому засіданні. Первинні докази — це першоджерела, які вбирають в себе фактичні обставини і фіксуються на відповідному носієві інформації (наприклад, показання свідка, який був очевидцем події, оригінал документа).

Похідні докази — це докази, які відтворюють зміст іншого доказу, тобто несуть у собі інформацію, що зафіксована в них не внаслідок самих обставин, а внаслідок перенесення даних з іншого джерела (наприклад, показання свідка, який не був безпосереднім очевидцем події, але одержав інформацію про неї від інших осіб, копія документа). Похідні докази можна використовувати для перевірки первинних доказів.

У цивільному процесі засобами доказування є: І) пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази, зокрема звукозаписи і відеозаписи; 5) висновки експертів.

Перелік засобів доказування є вичерпним. Хоча з появою нових носіїв інформації (наприклад, комп'ютерних дисків, карт пам'яті тощо) цей перелік засобів доказування сам по собі змін не зазнав, проте розширився їхній обсяг.