1.3. Форми та основні етапи трансферу технологій

Прийнято виділяти три основні форми трансферу технологій:

- внутрішній трансфер, коли здійснюється передача технології від одного підрозділу організації іншому;

- квазівнутрішній трансфер, тобто рух технології всередині альянсів, союзів, об’єднань самостійних юридичних осіб;

- зовнішній трансфер, тобто процес поширення технології, в якому беруть участь незалежні розроблювачі та споживачі технологій.

Передання прав на використання технології є кінцевою фазою трансферу. Якщо йдеться про розроблення нової технології та подальшу реалізацію вироблених за цією технологією товарів на світовому ринку, то цю роботу слід планувати заздалегідь на 10, а то й більше років.

Основним економічним механізмом міжнародного трансферу технологій зовнішніми каналами є патентно-ліцензійна торгівля, в умовах якої відбувається передача патентних і безпатентних ліцензій на використання винаходів, технологічного досвіду, товарних знаків тощо. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

Зростання обсягів експорту технологій свідчить про:

- ефективну діяльність державних органів щодо зміцнення й розвитку науково-технічного потенціалу, результативне управління потоками інтелектуального капіталу з метою створення та використання проривних інновацій;

- позитивний законодавчий клімат, що сприяє передачі технологій і забезпеченню охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності та інші результати інтелектуальної діяльності в науково-виробничій сфері;

- стимулювання процесів інноваційного розвитку й здатності науково-технологічного комплексу на мікроекономічному рівні (окремими підприємствами, фірмами, корпораціями) і в масштабах країни забезпечити створення й реалізацію наукомісткої конкурентоспроможної продукції й технологій для її виробництва.

Платіжний баланс технологій охоплює міжнародні потоки технологій за такими чотирма формами:

- процеси трансферу технологій, продаж або передання за ліцензіями всіх форм промислової власності, передання “ноу-хау”;

- надання послуг технічного змісту, зокрема технічне навчання, технічне співробітництво та інжиніринг, а також технічної допомоги;

- трансфер машин та обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, що використовуються для виробництва інших товарів;

- виконання трансферу результатів промислових досліджень і розробок.

 

1.4. Управління трансфером технологій

Договори на передачу прав на технології або інші об’єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ), як правило, супроводжуються іншими – про постачання обладнання, комплектації, сировини, надання інжинірингових послуг, передання ноу-хау тощо. Ці договори зазвичай можуть укладатися й без ліцензійних угод, але за наявності умов передання інтелектуальної власності виникають додаткові гарантії для обох сторін, що знижує ризики сторін, які укладають угоду.

Договір про співробітництво. Цей договір укладається між розробником та інвестором для спільного доведення об’єкта права інтелектуальної власності до комерційного використання. Він допускає наявність визначених засобів і можливостей у розробника. При цьому найчастіше одна сторона відповідає за технологічну, а інша – за комерційну частину просування винаходу на ринок.

Розробник готує технічну документацію, створює дослідні зразки, проводить дослідну перевірку (з відповідним оформленням результатів) тощо. Інвестор відповідає за просування технології на ринок, нерідко оплачує патентування у визначених країнах. Як правило, договір передбачає надання інвесторові права на ведення переговорів і підписання договорів та інших необхідних документів

На галузевому рівні ефективним інструментом необхідного паралелізму є безупинне середовище трансферу технологій у сполученні з багаторазовими процесами зворотного зв’язку. Необхідна інфраструктура комерціалізації технології на галузевому рівні знаходиться в термінах структури, ресурсів, методів і наявних інструментів. При цьому сам процес, комерціалізації стимулюється творчістю й успішно здійснюється шляхом паралельної роботи, яка координується освітніми, урядовими і промисловими організаціями.

Інвестиції в науку, освіту, технологічні інновації та поширення технологій – це все підтримає підприємство в майбутньому. Але проблема здійснення таких інвестицій полягає в балансі індивідуального вибору інвесторів, споживачів і роботодавців з інституціональними перевагами, що впливають на характер і масштаб майбутньої економіки України. Оскільки перебудова нашої економіки ґрунтується на індивідуальному виборі, мотивувати цей вибір у напрямку необхідних інвестицій у науку й технологію – задача важка, що додатково ускладнюється тим, що в процес таких інвестицій та їхнє використання залучено безліч організацій.

Настав час для перебудови таких підходів до технологічних інновацій. Перебудова економіки, орієнтована на використання технологічних інновацій, повинна відбивати нові реалії інтернаціоналізації, міжнародної взаємозалежності й ефективних мережних комунікацій.

Майбутня економіка України повинна мати такі основні характеристики й важливі нові аспекти:

- всі сектори економіки необхідно пов’язати один з одним;

- прогресивні технології можуть підвищити ефективність усієї мережі економіки та кожного з її секторів;

- нові технології можуть дуже підвищити ефективність використання енергії та матеріалів при умові відповідних інвестицій в їх розробку та контроль;

- проблеми, які виникають в одному секторі економіки швидко впливають на інші елементи;

- спостерігається швидке зростання нових зв’язків між окремими секторами економіки;

- нові виробництва розміщувати там, де є в належної кількості персонал необхідної кваліфікації й при цьому забезпечено інтенсивні особові контакти розробників та виробників;

- успішна адаптація нового рівня економіки потребує більш високої кваліфікації персоналу та високої якості освіти.

До конкретних проблем, які супроводжують технологічні інновації та їх комерціалізацію, можна віднести: взаємність технологічного обміну, права інтелектуальної власності, ранній доступ до нових продуктів, процесів, обладнанню; іноземні інвестиції в інші держави та необхідність в більш кваліфікованій робочій силі.