- •Тема 1. Управління процесом комерціалізації відносин інтелектуальної власності в організації та трансфером технологій
- •1.1. Сутність управління процесом комерціалізації відносин інтелектуальної власності в організації
- •1.2. Сутність трансферу технологій
- •1.3. Форми та основні етапи трансферу технологій
- •1.4. Управління трансфером технологій
- •Тема 2. Проведення технологічного аудиту та формування “портфеля” інтелектуальної власності
- •2.1. Сутність технологічного аудиту
- •2.2. Формування “портфеля” інтелектуальної власності
- •2.3. Ідентифікація об’єкту трансферу, забезпечення його правового захисту та визначення правовласників
- •2.4. Прогнозування розвитку технологій
- •Тема 3. Оцінка потенціалу науково-технічних розробок
- •3.1. Оцінка ринкового, комерційного потенціалу науково-технічних розробок
- •3.2. Підходи та методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності
- •3.3. Специфіка розрахунку вартості патентного портфелю
- •Тема 4. Планування комерціалізації, отримання технології
- •4.1. Вибір механізму технологічного трансферу
- •4.2. Розробка стратегії реалізації, придбання технології
- •4.3. Роль консалтингу у пошуку покупця (продавця) технології
- •4.4. Оцінка вартості технології
- •4.5. Інтелектуальна та технологічна рента
- •Тема 5. Галузевий, національний і глобальний масштаб трансферу технологій
- •5.1. Галузевий масштаб трансферу технологій
- •5.2. Національний масштаб трансферу технологій
- •5.3. Глобальний масштаб трансферу технологій
- •Тема 6. Існуючі моделі та характерні проблеми трансферу технологій державних наукових організацій
- •6.1. Загальна модель трансферу технологій
- •6.2. Лінійна модель інновацій
- •6.3. Проблеми трансферу технологій державних наукових організацій
- •Тема 7. Експериментальні площадки трансферу технологій
- •7.1. Технополіси як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •7.2. Технопарки як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •7.3. Бізнес-інкубатори як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •Тема 8. Форми та методи міжнародного трансферу технологій
- •8.1. Міжнародний трансфер технологій як фактор економічного розвитку
- •8.2. Форми та методи міжнародного трансферу технологій
- •8.3. Тенденції міжнародного трансферу технологій в Україні
- •8.4. Ліцензійна торгівля як форма міжнародного трансферу технологій
- •Тема. 9. Ліцензування як форма комерціалізації прав інтелектуальної власності
- •9.1. Структура, зміст і специфіка складання ліцензійних договорів
- •9.2. Зміст передліцензійних договорів
- •9.3. Комерційна реалізація “ноу-хау”
- •9.4. Визначення ціни ліцензії
- •Тема 10. Пошук, оцінка, вибір та ведення переговорів з потенційними контрагентами інноваційних та інвестиційних угод
- •10.1. Пошук потенційних контрагентів інноваційних та інвестиційних угод
- •10.2. Оцінка, вибір та ведення переговорів з потенційними контрагентами інноваційних та інвестиційних угод
- •Тема 11. Інтелектуальна власність та її трансформація в інноваційний продукт
- •11.1. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт
- •11.2. Сервіс нового продукту
- •11.3. Управління інтелектуальною власністю в епоху Інтернет
Тема 7. Експериментальні площадки трансферу технологій
7.1. Технополіси як нові інноваційні науково-технологічні структури.
7.2. Технопарки як нові інноваційні науково-технологічні структури.
7.3. Бізнес-інкубатори як нові інноваційні науково-технологічні структури.
7.1. Технополіси як нові інноваційні науково-технологічні структури
Метою створення інноваційних науково-технічних структур є інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів. В Україні передбачається створення кількох десятків технополісів і технопарків на базі існуючих академічних науково-технічних комплексів, закладів освіти за участю проектних інститутів, промислових підприємств, банків.
Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інфраструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста. У його економіці головну роль відіграють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології, і підприємства, засновані на застосуванні цих технологій.
Якщо науково-виробничий комплекс на кшталт технополіса виходить за межі міста і охоплює регіон, то це утворення носить назву науково-промислової агломерації, регіону науки, зони освоєння (розвитку) нових і високих технологій (як, скажімо, у Китаї).
Однією з головних вимог до формування технополісу є створення рівноваги між чисельністю зайнятого та працездатного населення, що базується на врахуванні виробничо-творчих інтересів усіх членів сім’ї і передбачає можливість працевлаштування населення не тільки на визначений час, але й на перспективу.
У технополісах доцільно створювати наукомісткі технології та виробництва. Причому кожний з технополісів може і повинен мати своє обличчя, що нерозривно пов’язано з процесом регіоналізації науково-технічної діяльності. Отже, економічна база технополісу має орієнтуватися насамперед на науково-технічну спеціалізацію, що склалася в материнському місті, втому числі і в частині конверсії воєнно-промислового комплексу.
Так, у Києві доцільним є створення технополісу, який буде орієнтуватися на базові галузі мікроелектроніки, зокрема виробництво найновіших засобів цифрового зв’язку; в Дніпропетровську – виробництво сучасних інформаційних систем на основі супутникового зв’язку; у Львові – виробництво робототехніки; у Харкові – двигунів тощо.
Необхідність відпливу населення і перебазування виробництва з великих міст потребує передачі технополісу частини регіональних соціально-економічних функцій. Серед об’єктів його економічної бази мають бути підприємства і установи, що формують ринкову інфраструктуру: банки, юридичні організації, патентні служби, науково-культурні та комерційні постійно діючі виставки. Тут можуть розташовуватися філії міжнародних організацій, зарубіжних фірм, ділові центри з готельними комплексами.
Технополіси за своєю сутністю – це міста або відносно самостійні міські утворення, які розвиваються на базі об’єктів науки і високотехнологічного промислового виробництва. У складі технополісів можуть бути інкубатори інновацій, які об’єднують під своїм дахом науково-технічні фірми з використанням ризикового капіталу; лабораторно-виробничі комплекси, які орієнтовані на впровадження нової техніки і технологій; сервісні підрозділи, що сприяють виробництву нової продукції та її поширенню; телекомунікаційні центри, які забезпечують можливості ділового спілкування, а поряд з ними –вищі навчальні заклади, установи побутового обслуговування, житлові масиви і місця відпочинку.
Технополіс – самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукоємними підприємствами, житловими масивами, об’єктами обслуговування та рекреації, комунікаціями.
Створення технополісу дозволяє кардинально вирішити такі проблеми, як реконструкція матеріально-технічної бази науки та виробництва, забезпечення комфортабельним житлом, оздоровлення середовища, змістовне дозвілля.
З метою ефективного використання потенціалу урбаністичної концентрації науково-технічної діяльності технополіс краще створювати на резервних територіях великих міст чи на базі населених пунктів, розташованих у приміській зоні.
Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.
Така інфраструктура покликана забезпечити комфортність і високу якість середовища, яке задовольняє умови реалізації творчого потенціалу людини. При цьому розвиток технополісу повинен здійснюватися в умовах збереження систематичних стійких зв’язків з материнським містом, яке залишається для нього головним джерелом різноманітної професійної та загальнокультурної інформації.
